Жіноче безсмертя
Ми з кумою завжди мріяли про пігулку молодості. Навіть не те що мріяли: знали, що коли нам буде 30, вчені вже винайдуть пігулку. Коли тобі двадцять, просто не можеш собі уявити, як це - зморшки, біль у колінах, вік, який починається на цифру 3.
Але пігулки досі нема.
Коли зрештою настала страшна цифра 3, ми трохи посумували, а потім забули й повернулися до простих життєвих справ. Тільки час від часу думаємо про те, чим би довелося платити за вічну молодість.
Еліна Макропулос не збиралася жити вічно. Так просто сталося, що її батько-лікар був змушений випробувати на ній формулу вічного життя, розроблену для імператора Рудольфа. Юна Еліна пролежала тиждень при смерті, імператор скарав батька на горло, вона одужала, втекла за кордон і прожила там понад триста років.
І ось загадкова оперна діва Емілія Марті з'являється в Празі в день, коли має вирішитися столітня судова тяганина за маєток між Грегором і Прусом. Незбагненно, але вона знає місце, де захований заповіт "Пепі", коханкою якого була така собі шотландська співачка Еліан МакГрегор. Проте справжній її інтерес полягає не в маєтку Пепі Пруса, а в старовинному грецькому документі.
Опера славетного чеського композитора Леоша Яначека "Справа Макропулоса" відкрилася в понеділок в Національній опері в Лондоні (і вже отримала 5 зірок від "Дейлі Телеграф"). Головну роль виконує відома англійська співачка, сопрано Аманда Рукрофт. Композитор сам написав лібретто за мотивами комедії Карела Чапека "Засіб Макропулоса".
Про цю оперу пишуть, що вона - як Попелюшка у спадку Яначека. Її порівнюють із такими шедеврами модернізму, як "Лулу" Берга та "Замок Синьої Бороди" Бартока. Але коли виходиш із "Справи Макропулоса", в голові тиха задума - на відміну від опер Берга і Бартока, після яких на голові просто дибки стоїть волосся.
В опері Яначека менше похмурих, інтенсивних статевих збочень, проте більше роздумів про сенс життя. Героїня прожила вже понад триста років, змінила сотні коханців, відправила блукати світом купу незаконнонароджених дітей, до яких їй нема жодного діла, і давно забула, що таке - радість.
"Жінці 337 років, але вона досі молода й прекрасна. Тобі б хотілося також такою бути? Але ти знаєш, що вона була нещасною? Ми щасливі, бо знаємо, що наше життя недовге. Тож треба користатися кожною миттю. А в тієї жінки - 337-річної красуні - вже не було серця. Це погано". Так писав композитор Яначек до Каміли Стосслової після перегляду п'єси Чапека, яка його вразила. Під кінець п'єси (і опери) глядачеві стає зрозуміло: вічне життя - це прокляття. Героїня вирішує, що смерть - це кайф, а нарешті знайдену формулу Макропулоса ніхто не хоче в неї взяти.
Оперу, як і п'єсу, було написано в 20-х роках минулого століття. Соціальні зміни вже охопили Європу. Але жінці, яка вже вступила в зрілий вік, суспільство досі не пропонувало гідної ролі поза родиною.
"Скільки їй років? Тридцять?" - питає один із персонажів опери про Емілію Марті. "Може, й тридцять, - відповідає його донька, - але вона все одно прекрасна!" Зараз британські дослідники встановили, що суспільство вважає найгарнішими жінок у віці 31 рік.
Може, за 90 років від часу написання Чапеком п'єси пігулку вічної молодості й не винайшли. Але принаймні в нашому з кумою віці вона ще й не потрібна: суспільство все-таки стає більш цивілізованим, і бути дорослою жінкою в ньому все легше.
КоментаріЗалиште допис
Пані Світлано, мені здається, жінки журяться про те, що молодість минає, з тієї причини, що живуть переважно в образі красивої і неповторної квітки, якою геть всі повинні милуватися. Але ж людина, передусім, - творець. Стосовно Вас, пані Світлано, - це абсолютно точно. Інша справа - Вас дуже мало людей розуміє, що, врешті, й дає Вам право вважати себе не щасливою. Але ж - не нещасною, правда? Головне - намагатися не впустити страх у серце. Коли ж впустили, то тільки справжня любов може його вигнати звідти.