Як єгиптяни перенесли храми Абу-Сімбел на інше місце

Храми Абу-Сімбел

Автор фото, Getty Images

    • Author, Лора Кінірі
    • Role, BBC Тravel

Якби храми Абу-Сімбел не вдалося врятувати, історичний центр Відня, камбоджійський Ангкор-Ват та інші пам'ятки Світової спадщини ЮНЕСКО залишилися б лише в підручниках історії.

Глибоко всередині Великого храму Абу-Сімбел, вибитого у скелі у древній Нубійській долині на півдні Єгипту, схований дивний великий світ. Колони, прикрашені деталізованими батальними сценами, підтримують стелю, розмальовану ширококрилими грифами.

Від стелі до підлоги, стіни укриті ієрогліфічними описами блискучих перемог Рамзеса ІІ - фараона, який побудував цей величезний храм. Чотири колосальні статуї фараона дивляться з фасаду на сонце, що сходить над кришталевою озерною гладдю.

Незабутнє видовище. Утім, варто було історії скластися трошечки інакше, і його б уже не було. Храм опинився би під водами озера. Ще важче уявити наступне: якби Абу-Сімбел не врятували, історичний центр Відня, камбоджійський Ангкор-Ват та інші пам'ятки Світової спадщини ЮНЕСКО, ймовірно, збереглися би лише на сторінках підручників з історії.

"Єгипет чудово зберігає свої давні храми", - каже Кім Кітинг, директорка відділу міжнародних продажів компанії Geographic Expeditions, що спеціалізується на турах преміум-класу.

"А цей храмовий комплекс особливо прекрасний: м'яке світло, що падає на внутрішнє оздоблення; графіті, яке лишилося від давніх загарбників і розповідає про історію завоювань Єгипту; це місце на березі озера, настільки великого, що здається океаном… Це справжня велич".

Храми Абу-Сімбел

Автор фото, Alamy

Підпис до фото, Скельні храми Абу-Сімбел вдалося врятувати від затоплення завдяки надскладній інженерній кампанії

Північноафриканська Нубійська долина розкинулась обабіч кордону: на півночі - Єгипет, на півдні - Судан. Це віддалений пустельний регіон з вкрапленнями пальмових оаз та небагатьма вадіс (сезонними річками), з яких бере початок могутній Ніл, що тече повз єгипетське місто Асуан до Каїра.

У давнину це була земля золота та розкошів, керована сильними царями - котрі будували піраміди, пам'ятники та храми, почасти щоб продемонструвати свою силу.

Храмовий комплекс Абу-Сімбел, зведений за 20 років у ХІІІ ст. до н.е., - один з найвидатніших серед вцілілих до наших днів. Поруч з Великим храмом розташований ще один, менший - на честь дружини Рамзеса цариці Нефертарі.

У пані Кітинг перехопило подих, коли вона вперше побачила ці храми. Та ще більше вона здивувалася, дізнавшись, що на початку 1960 років відповідальна група інженерів з різних країн світу розібрала ці храми на блоки й обережно пересунула, щоб урятувати від затоплення водами Нілу.

Храми зібрали на 65 метрів вище від початкової локації. Озеро, про яке згадувала пані Кітінг, - це озеро Насера площею 5250 квадратних кілометрів; воно сформувалося, коли долину затопило. Ледь більше ніж 50 років тому його не існувало.

"Бездоганна робота, - каже вона. - Слідів переміщення не знайдеш, навіть якщо шукати - а я шукала!"

"Нубійська кампанія" ЮНЕСКО почалася у 1960 році, коли Об'єднана Арабська Республіка (політичний союз Єгипту та Сирії, який проіснував з 1958 по 1961 роки) розпочала спорудження нової греблі на Нілі, поблизу Асуана.

Гребля мусила покращити іригацію долини та значно збільшити виробництво гідроелектроенергії у Єгипті; водночас, з підняттям рівня води вишукані храми Абу-Сімбел були б повністю затоплені.

Храм Рамзеса ІІ

Автор фото, Alamy

Підпис до фото, Великий храм, збудований фараоном Рамзесом ІІ, від підлоги до стелі розписаний ієрогліфами

Щоб запобігти цій втраті, ЮНЕСКО розпочало свою найпершу міжнародну рятувальну операцію (організацію утворено в 1945 році, щоб сприяти мирному розвиткові всесвітньої культури і не допустити нової війни).

Натхненні успіхом операції, посадовці з часом уклали список пам'яток Світової спадщини, який нині захищає 1073 значні культурні та природні пам'ятки в усьому світі.

"До поїздки сюди я й гадки не мала, що перенесення храмів Абу-Сімбел підштовхнуло ЮНЕСКО до укладання свого списку, - каже пані Кітинг. - Тепер я розумію, чому. Це місце… його історія… у мене просто немає слів!"

Втім, перенести храми виявилось непросто.

"Це був надскладний проект, - пояснює доктор Мехтільд Ресслер, директорка Відділу спадщини ЮНЕСКО і Центру світової спадщини. - Не впевнена, що сьогодні його б реалізували, адже зараз більше задаються питанням про те, як така масштабна кампанія вплине на регіон з соціальної та екологічної точки зору".

У листопаді 1963 року колектив гідрологів, інженерів, археологів та інших фахівців приступив до виконання багаторічного плану ЮНЕСКО, за який слід було розбити обидва храми на блоки певного розміру (великий храм на 807 блоків, малий - на 235), пронумерувати ці блоки, акуратно їх перемістити та знову з'єднати у величні архітектурні споруди, вбудувавши у спеціально підготовлений скелястий фасад.

Ніл

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Через спорудження греблі уздовж Нілу храми Абу-Сімбел мало не опинилися на дні новоутвореного озера Насера

Фахівці подбали навіть про те, щоб відтворити точний кут сонячного освітлення, адже двічі на рік - 22 лютого (коли Рамзес ІІ зійшов на трон) і 22 жовтня (у день його народження) - найперші сонячні промені проходили через спеціальний вузький отвір й освітлювали обличчя Рамзеса ІІ і ще двох статуй усередині Великого храму. Нарешті, у вересні 1968 року відбулася яскрава церемонія завершення проекту.

"Це той випадок, коли всі аспекти діяльності ЮНЕСКО - культура, наука й освіта - потужно злилися разом", - каже доктор Ресслер.

Справді, проект увійшов в історію як одне з найбільших досягнень археології та інженерії. Уявіть лише, як впоратися з таким масштабним завданням посеред далекої пустелі, часто в умовах нестерпної спеки. У декого можуть виникнути сумніви в доцільності операції, та вона була саме тим, чого потребували фахівці з ЮНЕСКО, аби довести самим собі: якщо вони діють заодно, їх не спинити.

"Здійснення такого величезного й складного проекту допомогло зрозуміти, що ми як організація здатні на три головні справи, - каже доктор Ресслер. - По-перше, ми можемо зібрати найкращих у світі експертів і професіоналів".

"По-друге, забезпечити міжнародну співпрацю [на той час до організації входило близько 100 країн; наразі в ній 195 країн-членів і 10 асоційованих членів]. По-третє, закликати міжнародну спільноту до відповідальності за світовий спадок, яка б виливалася у фінансову та інформаційну підтримку".

"Ми усвідомили, що жодна країна сама на це не здатна", - додає вона.

Храми Абу-Сімбел

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, У 1960-ті роки фахівці перенесли храми Абу-Сімбел на інше місце на підвищенні

Отримавши такий поштовх, ЮНЕСКО запустила інші програми, зокрема постійну програму збереження Венеції, мало не знищеної паводками у середині 1960-х.

У 1965 році на конференції у вашингтонському Білому домі було запропоновано створити "Фонд охорони світової спадщини", щоб постійно охороняти "величні природні пам'ятки, мальовничі місця та історичні споруди". Кількома роками пізніше подібна пропозиція надійшла від Міжнародного союзу охорони природи.

Втім, тільки у листопаді 1972 року на Генеральній конференції ЮНЕСКО було ухвалено Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини. Документ поєднав дві попередні чорнові пропозиції й поставив завдання зберегти як природні, так і створені людьми, дива.

Сьогодні можна стверджувати, що завдяки успіхові Нубійської кампанії вдалося зберегти такі видатні місця, як Біосферний заповідник метеликів-монархів у Мексиці, печери та мистецтво льодовикової ери у Швабській Юрі в Німеччині, а також південноафриканський острів Роббенейланд, де колись відбував покарання Нельсон Мандела.

Бували й особливі проекти - за складністю подібні до Абу-Сімбела.

Серед прикладів - зони воєнних дій, зокрема Ірак та Ємен, а також Ефіопія, куди лише десять років тому завдяки ЮНЕСКО повернувся Аксумський обеліск - 24-метровий 160-тонний гранітний пам'ятник, по частинах вивезений італійцями до Рима у 1937 році за правління фашистів на чолі з Муссоліні.

Храми Абу-Сімбел

Автор фото, Rolls Press/Popperfoto

Підпис до фото, Щоб перенести храми, треба було розібрати їх на блоки, а потім заново зібрати

"Повернення та встановлення обеліска - лише ця подія позначила для ефіопів кінець Другої світової війни, - каже доктор Ресслер. - Людям потрібна їхня спадщина. Стихійні лиха, війни… не можна допускати, щоби вони позбавляли народи спадщини".

Від завершення Нубійської кампанії минуло вже п'ятдесят років, і храми Абу-Сімбел, попри віддалене розташування, зберігають популярність серед туристів. Прісноводне озеро Насера славиться рибною ловлею, а також чисельністю крокодилів.

Та, безперечно, найяскравішим діамантом регіону лишається його храмовий комплекс, що простояв уже 3000 років і став символом спільної спадщини людства і сукупної турботи про нашу планету. Звісно, все могло б скластися інакше.

"Думаю, люди все одно хотіли б подивитися на ці храми, - каже пані Ресслер, - але для цього довелося б пірнати з аквалангом, а може, остерігаючись крокодилів, обмежитись спогляданням крізь скляне дно яхти".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою можна на сайті BBC Travel.

Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

...