Як в'язниця змінює особистість людини

Тривале тюремне ув'язнення впливає на особистість людини, ускладнюючи її повернення до нормального життя в суспільстві. Можливо, настав час змінити наше ставлення до системи покарання злочинців?

Днями, місяцями, роками ви живете, не маючи власного простору, можливості обирати, з ким провести час, що з'їсти або куди піти.

Ви живете в оточенні постійної небезпеки і підозр. Любов та близькі людські стосунки практично не доступні. Родина і друзі - далеко.

Щоб не збожеволіти, в'язням доводиться змінюватися та пристосовуватися до цього середовища.

Насамперед це стосується тих, хто відбуває тривалий термін - в Англії та Уельсі майже 43% вироків сьогодні складають понад чотири роки.

У доповіді уряду США про психологічний вплив ув'язнення соціальний психолог Крейг Хейні висловився однозначно: "Мало для кого досвід в'язниці минає безслідно і не змінює психіку".

Крейг Хейні співпрацював із Філіпом Зімбардо у його сумновідомому експерименті зі Стенфордською в'язницею.

(Тоді дослідники за жеребом розділили учасників експерименту, студентів, на "наглядачів" і "ув'язнених". В ході досліду кожен третій охоронець виявив садистські нахили і жорстокість. - Ред.)

Дослідники Інституту кримінології Кембриджського університету, які взяли інтерв'ю у сотень в'язнів, дійшли ще більш радикального висновку: тривале ув'язнення "змінює людину цілком і повністю".

Раніше психологи дотримувалися теорії, що наша особистість у дорослому віці практично не змінюється.

Але нещодавні дослідження показали, що, попри відносну стабільність, наш спосіб мислення, поведінка та емоції зазнають значних та послідовних змін.

Це насамперед відбувається у відповідь на різні соціальні ролі, які нам доводиться приймати на себе впродовж життя.

Очевидно, що життя в жорстко структурованому і соціально небезпечному середовищі спричинює неминучу трансформацію особистості.

Ці психологічні зміни передусім турбують тих, хто опікується добробутом ув'язнених та можливістю їхньої реінтеграції в суспільство після звільнення.

І хоча психологічна адаптація допомагає людині вижити у в'язниці, в житті на волі вона стає контрпродуктивною.

Ключовими рисами тюремного середовища, які призводить до особистісних змін, є втрата свободи вибору, брак приватного простору, повсякденна стигматизація.

А також - постійний страх, необхідність приховувати свої емоції, носити маску "невразливості" (щоб уникнути зловживання з боку інших) і щодня підкорятися жорстким правилам і процедурам.

"Вживання у в'язничне середовище"

Існує на подив мало досліджень того, як в'язниця впливає на так звану Велику п'ятірку (прийняту в сучасній психології модель особистості, яка складається з п'яти базових рис: відкритість досвіду, сумлінність, екстраверсія, доброзичливість, нейротизм. - Ред.)

Утім, психологи та криміналісти широко визнають поняття "вживання у в'язничне середовище", наслідком якого є "післяв'язничний синдром".

Дослідники зі США провели детальне інтерв'ю 25-х колишніх довічних ув'язнених (зокрема двох жінок) у Бостоні, які провели в середньому близько 19 років у в'язниці.

Аналізуючи їхні розповіді, психолог Маріке Ліма і криміналіст Маартен Кунст виявили, що в усіх них розвилися "інституціоналізовані риси особистості": недовіра до інших, труднощі в заведенні стосунків та ухваленні рішень".

Один 42-річний колишній в'язень зазначив: "Я й досі поводжуся так, ніби я все ще у в'язниці. Ти ж не перемикач світла чи водопровідний кран, який можна одним рухом переключити. Коли ви щось робите протягом певного часу... воно стає частиною вас".

Найбільшою зміною в психіці, яку відзначили практично всі опитувані, була нездатність довіряти іншим, яка досягала масштабів параної.

"Ти нікому не можеш довіряти в камері, - каже інший учасник дослідження, чоловік 52 років. - І тепер мені дуже важко довіритися людям".

В'язні також описують "емоційний ступор".

"Стаєш черствішим, дистанціюєшся від того, що відбувається", - кажуть вони, пояснюючи, чому люди приховують і пригнічують свої почуття.

З точки зору Великої п'ятірки особистості, ці зміни відповідають дуже низькому рівню нейротизму (або емоційній в'ялості, байдужості), у поєднанні з низьким рівнем екстраверсії та сумлінності.

Далеко не ідеальний психологічний портрет для повернення до нормального життя.

Утім, дослідження, оприлюднене в лютому 2018 року, виявило, що навіть недовге перебування у в'язниці також значним чином впливає на особистість.

Група вчених під керівництвом Джес Майєрс з Амстердамського вільного університету спостерігала за 37-ма ув'язненими від початку їхнього строку. Вже через три місяці психологічні тести виявили в них підвищену імпульсивність і зниження уваги.

Такі зміни можуть свідчити про погіршення сумлінності - риси особистості, яку пов'язують із самодисципліною, акуратністю та амбіціями.

Утім, деякі інші спостереження все ж таки залишають надію.

У нещодавно опублікованому дослідженні вчені порівняли психологічні портрети мешканців в'язниць суворого режиму з контрольною групою, до якої входили дуже різні групи людей, зокрема, студенти і тюремні наглядачі.

Висновки показали, що хоча в'язні набрали низькі бали за показниками "екстраверсія", "відкритість досвіду" та "доброзичливість", вони мали вищі за контрольну групу результати в категорії "сумлінність", насамперед у тому, що стосується організованості й самодисципліни.

На думку вчених, висновки демонструють позитивну адаптацію особистості до тюремного середовища, яке потребує суворого підкорення нормам і правилам в'язниці.

Іншими словами, щоб уникнути неприємностей, треба бути сумлінним.

Хоча, можливо, це може пояснюватися особливостями саме шведської пенітенціарної системи, яка приділяє набагато більшу увагу ставленню до ув'язнених та їхній реабілітації, ніж інші країни.

Досить обнадійливими є висновки й двох інших досліджень, в ході яких в'язні показали високу здатність до кооперації.

Дані всіх цих досліджень є надзвичайно важливими для питання реінтеграції колишніх злочинців у суспільство, вважає Сігбьорн Біркленд із Норвезької школи економіки.

"Ми зазвичай вважаємо, що всі злочинці - погані хлопці, нездатні діяти в інтересах суспільства. Така думка виправдовує жорсткі вироки", - зазначає дослідник.

"Однак злочинці можуть мати таку саму мотивацію до суспільної взаємодії, як і всі інші люди", - додає він.

Зростання обізнаності в цьому питання призведе до більших зусиль у дослідженні впливу в'язниці на особистість. А відтак, сприятиме реабілітації під час повернення до нормального життя.

Позитивні зміни в особистості в'язнів, як-от підвищення сумлінності та здатності до співпраці, мають стати точкою опори в ході реабілітаційних програм.

Зрештою, ми можемо стати перед вибором. Карати злочинців більш суворо - і отримувати людей, нездатних адаптуватися до життя в суспільстві.

Або розробляти такі судові рішення та створювати такі умови у в'язницях, які сприяли б покращенню особистості злочинців та допомагали б їм виправитися.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

...