Як мислить злодій, який грабує будинки

Як грабіжникам вдається без зайвих зусиль непомітно вдертися до чужого будинку? Оглядач BBC Future спробував зануритися в свідомість професійного злочинця, щоби зрозуміти, як краще захистити себе.

Спочатку все здається дуже простим. Під тихий шелест листя я прокрадаюся крізь хвіртку на задньому дворі, перетинаю газон, відчиняю двері до будинку - і залишаюся непоміченим.

Я здійснюю злочин серед білого дня, і мене ніхто не може зупинити.

Радість від успіху затьмарює мені розум. Спочатку я хапаю телевізор з пласким екраном, але впускаю його на підлогу.

Секунди цокають у мене в голові, я збігаю по сходах, спускаюся вниз і знову мчу нагору. Я заштовхую в наплічник ноутбук і телефон, але в поспіху не помічаю найбільший куш.

Моя спільниця Клер підкочує очі. Вона вказує на піджак на спинці стільця, у внутрішній кишені якого гаманець з кредитками і ключами. Потім вона киває на iPad, який я залишив в кріслі, і паспорти в шухляді комоду.

Я розгублений. Мені здавалося, що пограбування пройшло на славу...

Але, принаймні, я не боявся, що мене застукають. Будинок, який ми грабуємо, - не справжній. Він - на моніторі комп'ютера; це віртуальна реальність, якою я керую за допомогою миші.

Експеримент проводить судовий психолог з університету Портсмута Клер Не. За допомогою нього вона намагається проникнути в свідомість злодія.

"Раніше злочинців вважали людьми імпульсивними, нерозбірливими і безпринципними. Ніхто не уявляв їх розумними, тому що, як правило, ними ставали малоосвічені люди", - пояснює фахівець.

У цьому й була помилка. Клер з'ясувала, що злодії і грабіжники мають складний арсенал когнітивних інструментів. І це, зокрема, просунуті автоматичні навички, схожі на ті, якими володіють шахісти або зірки тенісу.

Якщо ми хочемо запобігати злочинам у майбутньому, нам слід визнати за злочинцями професіоналізм та особливі вміння.

Клер Не розпочала свою дослідницьку роботу у в'язницях, де детально розпитувала правопорушників про їхні злочини.

За допомогою інтерв'ю та анкет вона намагалася проникнути в їхню пам'ять та зрозуміти хід думок.

Цікаво, що засуджені злодії не ставилися до неї підозріло чи ворожо і радо ділилися своїми секретами.

"Вони ж нудьгують переважну частину часу. І тому щиро раді, коли хтось цікавиться тим, що вони роблять", - розповідає Не.

Дослідження Клер Не та її команди, однак, проходили не без сюрпризів.

Під час одного експерименту на конспіративній квартирі, в якому брали участь як студенти, так і засуджені злочинці, вона випадково залишила свій портфель.

Пізніше на відеозаписі вона побачила, як злодій копирсався в її портфелі і знайшов гроші.

Експерименти Клер згодом довели, що грабіжники зазвичай діють на професійному "автопілоті", що дозволяє їм швидко і максимально ефективно використовувати будь-яку сприятливу можливість.

Все починається задовго до того дня, коли людина скоїть злочин.

Коли з'являється потреба в грошах, він (або вона) починає відстежувати потенційну жертву та її розпорядок дня, звертаючи, приміром, увагу на те, коли об'єкт вигулює собаку.

Злодії, які грабують будинки, дивовижно гнучкі у підходах і можуть швидко змінити план, якщо цього вимагають обставини.

Плануючи пограбування одного помешкання, вони, наприклад, можуть виявити в іншому відчинене вікно або двері, які господарі необачно залишили.

Коли злочинець опиняється всередині будинку, саме цей "автопілот" не дозволяє йому втратити голову, як це сталося зі мною.

Варто зазначити, що спочатку я досить скептично поставився до тверджень пані Не про те, що пограбування будинку вимагає якихось надзвичайних навичок.

Проте опинившись всередині віртуального будинку, я поводився немов гіперактивна дитина, яка ніяк не може вирішити, який подарунок їй подобається найбільше.

Поведінка професійних злодіїв, однак, кардинально відрізняється.

За допомогою комп'ютерної симуляції, яку Клер розробила разом із Мартіном Вайтом з Університету Сассекса, дослідники змогли відтворити маршрут досвідченого злодія.

Вони, як правило, рухалися будинком у той самий спосіб: спочатку вони прямували до спальні нагорі, а потім обшукували вітальні внизу. На своєму шляху вони також одразу помічали піджаки і пальта, які миттєво перевіряли на наявність гаманців і кредитних карток.

Вони також не забували прихопити дизайнерській одяг, ювелірні прикраси та інші дрібніші цінності.

Однак залишали без уваги електронне обладнання, яке могло швидко втратити свою актуальність.

Провівши в будинку в середньому чотири хвилини, професіональні злочинці приносили здобичі приблизно на тисячу фунтів (1560 доларів). Більше, ніж законослухняні студенти, які виконували роль контрольної групи в експериментах.

Вражає і те, що пошуки "трофеїв" відбувалися, як здавалося, підсвідомо, тоді як увага злодія була зосереджена на сторонніх звуках і можливості бути виявленим.

"Я міг би зробити все це із заплющеними очима", - поділився один з них під час бесід із Клер Не у в'язниці.

"Ти концентруєшся на тому, що відбувається навколо, на ризику, що ти можеш натрапити на когось, - зазначив інший її співрозмовник. - А пошук відбувається якось природно".

Таку швидку, систематичну і майже неусвідомлену поведінку Клер Не порівнює з іншими - легальними і, без сумніву, більш корисними - формами професійної діяльності, від музики до шахів чи тенісу.

Ті, хто досяг висот у цих професіях, розповідають про схожий стан "на автоматі", при якому найважливіші рішення ухвалюються несвідомо.

Так само, як і у професіоналів в інших галузях діяльності, секрет майстерності грабіжника ґрунтується на "психологічних схемах".

"Із зростанням професіоналізму число схем у вашому арсеналі не збільшується, вони стають більш насиченими і взаємопов'язаними, - пояснює дослідниця. - Рішення миттєво спливає у вас в пам'яті, щойно ви бачите підказку".

У шахіста це детально розроблені ходи партії.

У грабіжника - енциклопедичні знання планів будинків і квартир та найбільш імовірне місце, де можуть бути цінні речі. І, звичайно, готовий план відступу.

Як уберегти своє помешкання

Хоча теорія Клер Не на перший погляд може здатися досить абстрактною, висновки її дослідження допоможуть розробити практичні способи боротьби зі злочинцями.

Її експерименти, наприклад, показують, що охоронна сигналізація більше не є тим, що може стримати грабіжника.

Почувши сигнал тривоги, більшість сусідів подзвонить у поліцію не раніше ніж через 20 хвилин, отже сигналізацію навряд чи можна вважати серйозною загрозою для зловмисників.

Крім того, багато грабіжників настільки звикли до сигналів тривоги, що ці останні просто інтегрувалися в їхні ментальні схеми. Злочинці продовжують свою справу, не звертаючи уваги на звук.

Клер Не пропонує винайти щось несподіване, що не вписується в стандартний сценарій злочину і вибиває злочинця з автоматичного підсвідомого способу дій.

Відволікти грабіжника може запис чиїхось кроків або щось настільки ж просте, як "білий шум" (рівномірний монотонний звук).

Або можна спланувати свій будинок нестандартним чином так, щоби заплутати грабіжника і збити його з "автоматичної ментальної карти".

"Але річ у тім, що вам постійно доведеться бути винахідливим, тому що злочинці рано чи пізно звикнуть до всього, що б ви не робили", - каже психолог.

Запобігти злочину може й просте правило не провокувати злодія.

Незачинене вікно, приміром, наводить на думку про пограбування і активує в мозку правопорушника систему заохочення.

В результаті знижується опір спокусі, і мозок злочинця перемикається в автоматичний режим, в якому він здійснює свої протиправні дії.

Реабілітаційна терапія здатна навчити грабіжників долати спокусу. Бажано, щоб це відбувалося якомога раніше, наприклад, тоді, коли вони тільки починають пошук можливих об'єктів для пограбування.

Клер Не почала співпрацювати з Жаном-Луї ван Гельдерен з Інституту дослідження злочинності і правоохоронної діяльності в Нідерландах. Вони вивчають емоційні хвилі, які переживає злочинець у процесі скоєння злочину.

Поки ж можна запропонувати кілька простих дій, які може зробити кожен.

Крім очевидних речей (не забувати зачиняти вікна і замикати двері), один з найдієвіших способів відлякати злочинця полягає в тому, щоби створити ілюзію постійної присутності людей в помешканні.

Більшість грабіжників, з якими вона розмовляла, казали, що вони всіляко намагалися уникати зіткнення віч-на-віч із будь-ким у будинку.

Виходячи ненадовго з дому, крикніть щось ніби на прощання через вхідні двері. Це створить ілюзію присутності людей, навіть якщо в будинку нікого немає.

Повертаючись з інтерв'ю, я думаю про те, що Клер Не, ймовірно, бачить можливість злочину всюди. Майже так само, як і самі злочинці, психологію яких вона вивчає.

Вона зізнається, що як досвідчений професіонал засікає потенційні цілі щоразу, коли гуляє з собакою.

"Мабуть, це стало для мене другою натурою", - жартує вона.

На щастя для нас, вона поки що не відчуває спокуси перевірити на ділі свої професійні навички грабіжника.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.