Джон Леннон: ким він був насправді

Джон Леннон помер і Джон Леннон живий вже рівно сорок років, з того самого моменту, коли 8 грудня 1980 року на сходах будинку "Дакота" в Нью-Йорку, де він мешкав зі своєю дружиною Йоко Оно і сином, у нього вистрелив Марк Чепмен.

Як часто трапляється з музикантами, які помирають молодими і на піку своєї кар'єри, Леннон після смерті став легендою.

Однак це ще не все.

Окрім статусу легенди, який через свою повсюдність частково втрачає силу, Леннон перетворився на богоподібну фігуру, навколо якої сучасна попкультура створила справжній міф.

Легенди оточують героїв. Міфи - богів. Саме такого божественного безсмертя й вдалося досягти Леннону. Частково це відбулося завдяки його образу у художніх творах та на екрані.

Його зображували безробітним бродягою і лідером Лейбористської партії, мудрим старим рибалкою і психоделічним божеством, романтизувавши і переписавши його життя так, що створена міфічна постать стала реальнішою за справжню людину.

Творення цього міфу почалося майже одразу після того, як закінчилося його життя.

Святий, якого неправильно зрозуміли

"Одразу після смерті - лише за кілька годин насправді - з нього почали творити цей вихолощений образ святого, в якому не було нічого від справжньої особистості Леннона, його почуття гумору, стосунків з іншими бітлами", - зазначає Роб Шеффілд, журналіст журналу Rolling Stone і автор книги Dreaming The Beatles 2017 року.

"Мені завжди подобалося, як про це сказав Пол у 1980-х: "З моменту смерті він став Мартіном Лютером Ленноном".

Природно, що "Дакота" у перші дні після вбивства Джона перетворилася для його шанувальників на місце поклоніння, яке завалили морем квітів та скорботних записок.

Сотні людей зібралися на сходах меморіалу Лінкольна у Вашингтоні, щоби вшанувати пам'ять Леннона. Радіостанції цілими днями програвали лише пісні Леннона і The Beatles, музичні крамниці шаленими темпами розпродавали альбом Леннона і Оно Double Fantasy.

За лічені дні після смерті на невеликій празькій вуличці звели мурал, який протягом років перетвориться на вівтар, прикрашений написами і графіті.

Попри те, що влада неодноразово намагалася знищити його, він і досі залишається однією з найпопулярніших туристичних пам'яток чеської столиці.

"Зрозуміло, що звеличування кумира було першою реакцією людей, шокованих сумною новиною, однак це останнє, чого хотів би для себе сам Леннон", - вважає Шеффілд.

"Він був одним із найбільш іронічних, саркастичних і дотепних людей у світі музики, а тому зображувати його простодушним оптимістом - це дуже недооцінювати його справжню особистість".

Леннон за жодних умов не був святим. П'ять років тому світ побачив юридичний документ із заявою колишньої економки Леннона Дороті Джарлетт, яка кілька років проживала з ним та його першою дружиною Синтією.

Джарлетт пише, що Леннон систематично зраджував дружині, мав напади агресії та жорстоко поводився з їхнім маленьким сином Джуліаном.

В інтерв'ю Playboy, опублікованому буквально за два дні до смерті, Леннон зізнався: "Я іноді поводився жорстоко зі своєю дружиною, це могла бути і фізична агресія… так було з жінками взагалі. Я міг вдарити жінку. Я не вмів висловлювати своїх почуттів і підіймав руку".

Однак такого Леннона ми нечасто побачимо у популярній культурі. Наприклад, у фільмі Yesterday, знятому Денні Бойлом у 2019 році. У ньому головний герой після аварії прокидається у світі, в якому ніхто не чув пісень The Beatles і стає шалено популярним, виконуючи пісні легендарної четвірки і видаючи їх за свої.

В якісь момент він зустрічає справжнього Леннона. Він не помер, а живе скромним життям у простій хатинці та має рибальський човен з назвою Imagine. Він філософствує про життя і геть не прагне уваги світу. Шеффілд пам'ятає іншого Леннона.

"Ви можете собі уявити Джона, який самотужки керує човном?" - каже Шеффілд.

"Або прокидається о четвертій ранку, щоби порибалити? Під час запису Get Back Джон завжди скаржився, що мав вставати о восьмій, коли все, що йому треба було зробити, це увімкнути гітару".

"Чи міг Джон жити один у хатині без асистентів та шоферів?"

"Він не вмів готувати, не вмів керувати автомобілем, не міг нічого полагодити в домі. Як сказав Джордж Мартін, "Джон не міг вкрутити лампочку". Він не протримався б і тижня рибалкою. Але він би дуже посміявся б з цього фільму".

Такі різні Леннони

Можливо, найбільш адекватного Леннона зображено в оповіданні 2013 року "Снодграсс" Ієна Р. Маклауда, в якому Леннон постає в образі 50-річного буркотливого невдахи.

Як і фільм Бойла, сюжет побудовано за принципом альтернативної історії. У 1962 році Леннон пішов із The Beatles, тому що дебютним синглом він хотів випустити Love Me Do (як вони і зробили насправді), але гурт вирішив інакше.

В оповіданні Леннон здалеку спостерігає за життям, яке він міг би мати, якби не скоїв рокову помилку, а The Beatles без Леннона ніколи так і не досягають слави, яку вони мали насправді.

Письменник і сценарист Девід Квантік, який згодом написав сценарій для телевізійної адаптації "Снодграсса", зазначає, що "цей сюжет цікавий тим, що звільняє від кліше про Джона Леннона".

"З часом особистості всіх бітлів обросли міфами, але насамперед Леннон перетворився у фігуру такого трохи зухвалого хлопця, який весь час виступав за мир".

"Але ж він був геть не таким. У нього було складне дитинство і заплутане життя, він вживав наркотики та алкоголь і не був ідеальним батьком та чоловіком".

"Але саме суперечливість його особистості і роблять Леннона цікавим, а на хибний образ м'якого, миролюбного батька, який обожнює випікати вдома хліб".

"Він міг бути схильним до агресії, але боровся за мир. Він був багатою людиною, але пропонував нам "уявити світ, в якому не було би майна". Він був "героєм робітничого класу", але виріс у симпатичному будиночку на околицях міста. Все це й робить його таким привабливим, а не якийсь картонний образ людини, яка не скоїла жодного поганого вчинку".

У "Снодграссі" Леннона грає ліверпулець Ієн Гарт. Це вже його третя роль бітла, якого він зіграв у фільмі "П'ятий у квартеті" Backbeat 1994 року про початок гурту і стосунки Леннона зі Стюартом Саткліффом, першим басистом The Beatles, який трагічно загинув у віці 21 року.

Гарт також зіграв Леннона у фільмі "Години і дні" (The Hours and the Days) 1991 року. Це не зовсім альтернативна історія, а радше спекуляції на тему, що відбувалося в реальному житті бітла в моменти, про які офіційна біографія умовчує.

Наприклад, про те, що сталося між Ленноном і менеджером The Beatles Браяном Епстайном у 1963 році, коли вони разом провели вихідні в Барселоні. Фільм зображує історію ніжних і забороненого кохання між двома чоловіками. Але чи є такі припущення обґрунтованими?

У 2015 році Йоко Оно заявила в одному з інтерв'ю, що Леннон вважав бісексуальність природною, однак сам Леннон повторював, що їхні стосунки з Епстайном були "майже любовним романом, але до реальних дій ніколи не доходило".

Мабуть, найбільше дотримується фактів один з найвідоміших фільмів про Леннона, знятий Сем Тейлор-Вуд у 2009 році, "Стати Джоном Ленноном" (Nowhere Boy).

Історія описує юність Джона та його стосунки з матір'ю Джулією і тіткою Мімі. І вона цікава тим, що зображує музиканта ще до того, як призма слави розщепила його особистість на безліч граней, в якій кожен відшукує і вигадує свою версію того, ким насправді був Джон Леннон.

Фантастичний Леннон

Утім, чимало художніх образів Леннона навіть і не претендують на реалістичне дослідження його життя. У серії романів "Анно Дракула" фантаста Кіма Ньюмена Леннон, приміром, він згадується як лідер лейбористської партії (ще й вампір).

Його можна знайти й у коміксах Marvel Пола Корнелла як представника інопланетної раси Джона Скрулла, який регулярно з'являється у подобі Леннона.

До речі, це не єдина поява Леннона у коміксах. У культовій серії коміксів Гранта Моррісона Vertigo 1990-х років Леннон виступає справжнім попідолом, майже богом (щось на кшталт індуїстського божества Ганеша). Герой також стає свідком розмови Леннона і Стюарта Саткліффа, коли останній вирішує залишити The Beatles.

"Моррісон цікаво зображує містичну сутність Леннона, - зазначає письменник Девід Квантік. - Люди використовують його образ у магічних ритуалах, тому що вони уявляють якимось божеством".

Моррісон не вперше зображує те, як Леннон впливає на психіку людей. У своєму коміксі "День святого Світіна" 1990 року він розповідає історію невдоволеного юнака, який збирається вбити Маргарет Тетчер.

Герой купує книжку Селінджера "Ловець у житі", так само як це зробив вбивця Леннона Марк Чепмен.

А як міф про Леннона вплинув на інших бітлів? На думку Шеффілда, посмертна канонізація Леннона зробила погану послугу Полу, Рінго та Джорджу, адже вони знали і любили справжнього Джона, а не його штучний образ.

"Після його смерті люди несправедливо відігралися на Маккартні. Протягом багатьох років ніхто не висловив йому підтримки і співчуття, тому що святим намагалися зробити іншого члена гурту".

Звичайно бітли, як і багато інших музикантів, вшановували пам'ять Леннона численними піснями і концертами, які насамперед є роздумами про втрату друга і про його видатний талант.

Джордж Гаррісон - у 1981 році піснею All Those Years Ago, Маккартні - через рік піснею Here Today, Боб Ділан - Roll On John у 2012-му і близький друг Леннона Елтон Джон - у 1982 році піснею Empty Garden (Hey Hey Johnny).

Від святого і бога до бродяги з нізвідки - образи Леннона в популярній культурі живуть власним життям, далеким від реальної людини.

Однак, як зазначає Девід Квантік, всі вони блякнуть на тлі міфу, створеного самим Джоном Ленноном.

"Головним творцем міфів про себе був сам Леннон. Згадайте "Баладу про Джона і Йоко" 1969 року. По суті це створена ним самим легенда, заповіт від Джона. Він був надзвичайно одержимим собою. Він міфологізував сам себе, тому, мабуть, не дивно, що це зробили й інші".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

--