Пісуар Дюшана - шах і мат мистецтву

З'явившись на світ понад сто років тому, "Фонтан" Марселя Дюшана назавжди змінив правила гри.

У квітні 1917 року все змінилося безповоротно. Принаймні в світі мистецтва.

Саме тоді легендарний французький митець авангарду й бешкетник від культури Марсель Дюшан створив річ, таку суперечливу за своїм задумом і значенням, що вона назавжди змінила правила гри в мистецтві.

То був керамічний пісуар, який Дюшан глузливо поставив сторчма, підписав загадковим псевдо й назвав "Фонтан".

Неначе гросмейстер, що ледь помітно рухає фігуру і здійснює геніальний хід, Дюшан своїм "Фонтаном" поставив шах і мат розумінню мистецтва. Його поява знаменувала собою кінець однієї гри й початок іншої.

Аналогія з шахами - не просто красива метафора. Дюшан наполягав на тому, що ця гра "містить у собі всю красу мистецтва і значно більше".

Він був одержимий шахами. Аж настільки, що заради них жертвував важливими моментами особистого та творчого життя.

У листопаді 1927 року, багато років по тому, як митець порвав з мистецтвом і зосередився на шахах, його нова дружина Лідія відчула, що нескінченні шахові стратегії переповнили чашу її терпіння.

Якось уночі, коли він спав, вона приклеїла фігури до шахівниці. Через місяць вони з Дюшаном розлучилися.

Пустотливе створення "Фонтана" глибоко резонує зі схильністю митця до інтелектуальної грайливості, що супроводжувала все його життя.

Так само вправно гросмейстер веде гру з супротивниками, по одній знімаючи їхні фігури з дошки.

Щоб краще зрозуміти, як Дюшанові вдалося переграти світ мистецтва, необхідно повернутися до того моменту, коли навесні 1917 року непристойна інсталяція з'явилася перед очима щойно сформованого Товариства незалежних художників.

Її доправили заздалегідь, ще до виставки, яка мала відкритися 10 квітня. Як один із засновників асоціації, Дюшан допомагав формулювати й розробляти авангардний маніфест організації, зокрема зобов'язання приймати роботи всіх художників, що до неї належали.

Щоб перевірити щирість та незламність цих принципів, Дюшан привіз пісуар на виставку під творчим псевдонімом - "R Mutt", чудово знаючи, що цей провокативний твір змусить колег-гравців відчайдушно сушити голови над наступним ходом.

З прикрим подивом Дюшан спостерігав, як питання про те, чи гідний цей витвір бути експонатом, ставлять на голосування.

На його думку, це було лицемірством та порушенням принципів відкритості, якими так хизувалося товариство на публіці.

Коли інші члени товариства проголосували "проти", мотивуючи своє рішення естетичною незграбністю твору, Дюшан раптом відчув, що його совість загнали в глухий кут.

Не маючи в запасі інших можливих ходів, він вийшов з товариства.

Однак він опинився в незручному становищі: як забрати скандальну скульптуру, не розкриваючи своєї особи бешкетного автора?

Втім, якимось чином Дюшану вдалося непомітно винести роботу з товариства. Поза сумнівом, цьому сприяли надійно вкорінені упередження тих, хто міг його помітити і просто не повірив би, що цей громіздкий предмет санітарної техніки - вартий уваги арт-об'єкт.

Щойно "Фонтан" знову опинився в руках Дюшана, його сфотографував друг митця, легендарний фотограф Алфред Стігліц. Його культовий чорно-білий портрет твору мистецтва швидко проник у культурну свідомість.

Дюшан не бажав підписувати роботу власним іменем, відмовлявся заявляти свої права на неї та доклав значних зусиль, щоб винести її непоміченою.

Усе це свідчить про неабияку рішучість і налаштованість створити дистанцію між творцем та його творінням.

Таке ревне дотримання анонімності допомагає нам зрозуміти принципи належного поцінування одного з найбільш контроверсійних витворів мистецтва минулого століття.

Доба бешкету

Коли йдеться про споглядання "Фонтана", то глядачі мають переосмислити традиційний підхід до естетичного об'єкта і відкинути звичні упередження щодо природи художньої майстерності.

Вперше в історії значущість твору мистецтва було повністю відокремлено від ролі художника в його створенні. Зрештою, Дюшан не виліпив цю скульптуру власноруч із глини.

Натомість її важливість полягає в здатності об'єкта непомітно уникнути критичного розгляду та упереджень людського погляду і зайняти розум змаганням у філософській дотепності.

Відтак із "Фонтана" ллються головоломки й загадки щодо самої природи творчості та буття творцем.

З 1913 року Дюшан експериментував з ідеями оригінальності, кидаючи виклики світу мистецтва.

Він змушував прийняти мистецьку легітимність об'єктів, які назвав "реді-мейдами", чи то пак предметів щоденного вжитку, які він сам визнав мистецькими та вписав у новий культурний контекст.

З пісуаром було так: Дюшан придбав його новим у компанії JL Mott Iron Works з Нью-Йорка та зняв з нього машкару відомої ідентичності.

Так само раніше він змусив людей, які дивилися на його картину "Оголена, що спускається сходами" (1912), переглянути свій спосіб сприйняття м'язових скорочень жіночого тіла, яке рухається в просторі.

Згодом Дюшан зізнався, що псевдонім художника, який він написав на об'єкті - "R Mutt" - був поєднанням назви виробника керамічного предмета та "кумедного" персонажа відомих коміксів, "Матт і Джефф".

У журналі дадаїстів Blind Man опублікували допис анонімного читача, який написав про несприйняття "Фонтана" Товариством незалежних художників.

Автор допису захищав скульптуру, яка зазнала нищівної критики, дібравши такі слова, що допомогли донести до публіки саму роботу й дилеми, які вона ставила:

"Фонтан" пана Матта - не аморальний. Це абсурд. В такому разі й ванна аморальна. Це предмет, який ви бачите щодня у вітринах крамниць санітарної техніки.

"Не має значення, що пан Матт не виготовляв цей фонтан власноруч. Він ВИБРАВ його. Він узяв звичайний предмет з повсякденного життя й розташував так, що його корисне призначення зникло, витіснене новою назвою та кутом зору. Він створив нове мислення про цей об'єкт".

Так, легким порухом руки Дюшан змив у каналізацію традиційні уявлення про мистецьку ідентичність. Зміни у сприйнятті художником власної ролі у створенні об'єктів були необоротними та далекосяжними.

Приберіть "Фонтан" із захаращеної шахівниці, сучасного мистецтва, і доведеться також усувати з неї велетенську армаду подальших робіт митців, які наслідували приклад безстрашного Дюшана.

Його ідея реді-мейду лягла в основу наполегливого прагнення поп-арту розмити межу між об'єктами високої культури та товарами широкого вжитку.

Без "Фонтана" не було б "Коробок прального порошку Брілло" та "Бляшанок супу Кемпбеллз" Воргола.

Формотворчий і сенсаційний, "Фонтан" Дюшана став мірилом, яким згодом у мистецтві оцінюватимуть бешкету як естетичну якість.

Як уявне вмістилище відходів життєдіяльності людини, "Фонтан" мав потенціал стати приймачем для шоку.

Через 70 років ця ідея буцімто знайшла свій відбиток у сороміцькій фотографії американського митця Андреса Серрано - розп'яття, по-блюзнірському занурене в сечу.

У 1987 році ця робота викликала фурор та величезне обурення.

Як на мій погляд, роззявлена у позіханні паща "Фонтана" - також прообраз оскалу акули у формальдегіді, яку створив Дем'єн Герст ("Фізична неможливість смерті у свідомості когось живого", 1991), а також усміхненого черепа, інкрустованого діамантами ("За любов Господа", 2007).

Усі три арт-об'єкти, наділені власною гіпнотичною силою, підсміюються над нами із загрозливою самовпевненістю.

Так, "Фонтан" змінив гру в мистецтво назавжди. Кожен так званий знайдений об'єкт, на який натрапляєш на виставці сучасного мистецтва, кожен ряд цеглин, об який ми сердито спотикаємося в галереї, чи розстелене ліжко, яке змушує нас запитувати про зв'язок між концептом та виконанням, майстерністю та хитрістю, завдячує своїм походженням зухвальству Дюшана.

Коли "я" митця стає фігурою, якою можна пожертвувати, не зазнаючи поразки в самій грі, поціновувачі мистецтва змушені переглянути свої естетичні стратегії та оцінити твори абсолютно новим поглядом.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.