500 грн за бойові гранати: як роззброювали Старобільськ

Старобільськ - невеликий райцентр у Луганській області, що знаходиться за 60 км від лінії зіткнення.

Можна сказати, що цьому місту пощастило. Тут не було боїв чи обстрілів. Однак у 2014 році неспокійно було і в цьому районі, через який пролягає одна з доріг на Луганськ.

З того часу до рук населення по всій Луганщині тим чи іншим шляхом потрапило багато озброєння - від гранат і протипіхотних мін до автоматів Калашникова.

Нещодавно група старобільських активістів започаткувала програму по добровільній здачі зброї правоохоронним органам. На умовах анонімності і за фінансову винагороду. За три місяці люди здали десятки гранат і мін, однак пізніше процес довелося призупинити.

Про те, як працювала ця ініціатива та з якими труднощами їй довелося зіткнутися, ВВС Україна розповів місцевий волонтер Сергій Хлібосолов - засновник Східноукраїнського благодійного фонду "Оберіг".

"Поліцаї-карателі"

ВВС Україна: Які зараз настрої у Старобільску?

Сергій Хлібосолов: У нас десь 15-20% людей - проросійські налаштовані, 20-25% - радикально налаштовані проукраїнські. А між ними просто "болото", яке коливається у залежності від того, що відбувається у країні. Щось сталося негативне за участі українських військових - скаржаться на Україну. Щось сталося з іншого боку - навпаки...

Основна маса розуміє, що у Києві щось почало змінюватися. Люди готові потерпіти, але всі хочуть справедливості - якщо жити по закону, то жити всім.

ВВС Україна: Чи підтримували тут Майдан?

С.Х.: Загалом відкрито підтримували його людей 40, дехто їздив на Майдан. Розуміли, що це наш шанс захистити країну.

Пізніше, коли з захопленої будівлі СБУ [в Слов'янську] сепаратисти почали роз'їжджатися в Алчевськ, Стаханов, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, ми, ще з палицями, виходили на блокпости. Тоді переживали, що вони і до нас заїдуть.

Під'їжджали люди, які брали участь у захопленнях в інших містах (зараз дехто з них вже сидить, декого випустили, хтось у Росії, хтось воює), були і погрози. Але ми вже стояли зі зброєю - серед нас було кілька мисливців. Тож до особливих конфліктів не доходило.

А погрози - в інтернеті є постійно. Діє сепаратистський сайт про Старобільськ, я там - "поліцай-каратель". І такими "поліцаями", "картелями" та "посібниками" там називають всіх наших самооборонців й усіх, хто допомагав "Айдару" та армії.

Контакти з іншою стороною

ВВС Україна: Чи підтримуєте контакти з людьми "з того боку"? Є розуміння, які там настрої?

С.Х.: Ми живемо за 90 км від Луганська. Я сам родом звідти, у мене там багато рідних і близьких. І я не знаю жодної людини в Луганську, якій подобається те, що там відбувається.

Багато завзятих, які кричали: ми зробимо свою республіку, а потім говорили про входження до Великої Росії, змінили свою риторику. Дехто з таких навіть приїжджає з Луганська і просить місцевих радикалів схаменутися. Тож людей під впливом російської пропаганди не так багато... (Росія відкидає ведення "інформаційної війни" проти України. - Ред.)

Але загалом люди там розмовляють мало, бо у Луганську стріляють і хапають на вулицях. Люди дуже бояться.

Патрулювання та камери спостереження

ВВС Україна: Як виникла ідея створити волонтерський фонд?

С.Х.: Узимку 2015 року самооборону офіційно включили до складу батальйону "Айдар", зняли з блокпостів на в'їздах у місто і вивели у Золоте (місто неподалік Попасної у Луганській області, яке перебуває на лінії зіткнення. - Ред.).

Тут залишилися ті, хто не оформлювався офіційно і допомагав як волонтер. Міліція взяла на себе функції блокпостів, ми ж шукали свою нішу.

У нас була машина (зараз ми її віддали на передову), вночі разом з "восьмидесяткою" (бійцями 80-ї аеромобільної бригади. - Ред.) та ВСП (Військовою службою правопорядку. - Ред.) патрулювали місто, 2-3 рази протягом доби об'їжджали його.

Також з місцевими підприємцями за два роки повісили 20 камер спостереження на головних перехрестях міста.

Здача зброї

ВВС Україна: Розкажіть про ідею щодо заохочення людей здавати зброю.

С.Х.: Як учасник всіх подій я бачив, що багато зброї розходиться по руках. Гарно це чи погано, тоді ніхто не думав. А зараз розумієш, що у людей неймовірна кількість озброєнь.

Я запропонував голові [Луганської обласної війcьково-цивільної] адміністрації, на той момент це був Тука Георгій Борисович: давайте на рівні області цю проблему вирішувати.

Нестандартна ситуація вимагає нестандартних рішень, адже тут існують певні нюанси у законодавчому полі - люди не хочуть добровільно нести і здавати зброю. Навіть якщо хтось купив гранату в 2014 р. за 300-400 грн - він її просто так не понесе здавати у поліцію.

У нас по законодавству за це на людину відкривають кримінальну справу. Звичайно, за фактом добровільної здачі справа через кілька днів закривається за рішенням суду. Однак по факту протягом якогось часу людина перебувала під слідством за дуже поганою статтею. Судимості немає, але спецперевірку вона при працевлаштуванні вже не пройде.

Вияснили це питання, Тука викликав Покиньбороду (Юрій Покиньборода - тодішній керівник МВС Луганщини. - Ред.), запросили прокурора і домовилися спробувати почати програму здачі на умовах анонімності.

За майже три місяці у нас було 11 здач. Здавали ящиками і гранати, і міни, і патрони, і гранатомети.

Кожна одинця такого озброєння може наробити багато біди, а люди пропонували здавати по 10, 15, 20 гранат Ф-1 (потужна ручна граната з радіусом ураження до 200 м. - Ред.). Воно ж створене для того, щоб убивати. І десь має вибухнути - питання лише де і коли.

ВВС Україна: Який алгоритм здачі?

С.Х.: Нам приходить повідомлення з зазначенням місця, де захована зброя. Ми друкуємо лист про це до поліції чи СБУ. Поліція знаходить і повідомляє про це. Після цього ми виплачуємо винагороду.

ВВС Україна: А яка винагорода?

С.Х.: Ми все озвучували - тільки б люди понесли: за все, що вибухає (гранати, міни) - 500 грн, за все, що стріляє - 5 тис. грн. Але жодного автомата чи пістолета люди не здали. Нам відкрито казали - занадто мала сума пропонується за них. Можливо, це був такий жарт, але закономірність ми тут прослідковуємо. Автоматів на здавали.

ВВС Україна: Звідки брали кошти?

С.Х.: Я вмовив підприємців - 10-15 людей, які допомагали ще з 2014 р. - зібрати невеликий фонд. Якщо є пропозиція здачі від когось, я їду на переговори, людина здає і ми винагороджуємо.

Це був такий пілотний проект, думали, якщо вийде у нашому районі, спробувати в інших. Це взагалі не новий метод - так і Чечню роззброювали.

Люди хочуть здавати через якусь громадську організацію чи конкретну особу, щоб не "світитися", а ми вже гарантуємо анонімність. От в цьому і полягає проблема, адже поліції потрібна людина, яка все це принесла: де взяла, у кого придбала, де знайшла.

Після того, як зняли Туку і перевели Покиньбороду, розуміння щодо продовження програми поки що немає.

Головна ж ідея була - показати, що такий спосіб роззброєння може працювати. По-іншому люди просто позакопують все на городах, а за 15 чи 20 років воно все одно вибухне чи вистрілить.