Як живеться лондонським повіям

Якщо в Англії та Уельсі скасують кримінальну відповідальність за надання секс-послуг, це може призвести до справжнього тектонічного зсуву у суспільній думці щодо проституції, яку заборонили законом ще двісті років тому. Тож як живуть ті, хто торгує тілом у Лондоні?

Минулої п’ятниці, міжпартійна група парламентарів закликала до декриміналізації сексуальних послуг – внесення радикальних змін до законів про проституцію.

Такі зміни, напевно, потішили би близько 32 тисяч працівниць і працівників секс-індустрії Лондона, для яких криміналізація їхньої діяльності означає більшу небезпеку, кажуть представники доброчинних організацій.

Наша співрозмовниця Дженні Медкалф розповідає, що почала займатися проституцією у 2004 р. з підказки колишнього партнера.

Дженні, якій зараз 47 років, свого часу закінчила Даремський університет і працювала консультантом із оцінки ризиків у страховій компанії. Утім, їй не вистачало грошей на догляд за трьома дітьми і виплату іпотеки за будинок у Сербітоні, що в передмісті Лондона.

Після невдалого шлюбу і низки "не дуже порядних" коханців вона завела стосунки з іще одним чоловіком, який втягнув її у БДСМ – субкультуру, що практикує секс із елементами неволі, дисципліни, домінування, підпорядкування, садизму і мазохізму.

"Мені дуже були потрібні гроші, – каже Дженні. – Я думала, що приймаю виважене рішення: що ця робота поліпшить моє фінансове становище і залишиться не більше як роботою".

Спочатку клієнтів їй знаходив колишній партнер. На першій зустрічі він навіть був присутній, пригадує жінка.

Потім вона розміщувала рекламу в інтернеті й зустрічалася з клієнтами у готельних номерах чи в них удома.

"Я не була схожа на типову повію. Я була дуже худенька, з короткою стрижкою, пласкими грудьми і загалом скидалася на хлопчика. Але я надавала специфічні БДСМ-послуги".

Дженні розповідає, що почала вживати наркотики, щоби відсторонитися від емоційного й фізичного болю, пов’язаного з її роботою. У неї також розвинувся алкоголізм.

Після п’яти років такої роботи настав момент, коли вона чітко усвідомила, що хоче з цим закінчити.

"Клієнт замкнув мене у клітці і намагався лупцювати батогом поміж прутами. Я кричала і сварилася на нього. Я більше з ним не зустрічалася, хоча він і просив мене про нові зустрічі. Це був поворотний момент, - згадує вона. - Така робота повністю мене зламала".

Вона зрозуміла, що втратила контроль над ситуацією, і на цьому етапі зненавиділа себе.

Як багато вуличних працівниць, вона йшла до клієнта, а потім відразу до наркодилера – та замість грудочки креку на десять фунтів після двох годин роботи купувала вже амфетамінів на 300 фунтів.

Все остаточно пішло шкереберть коли, боячись відкривати листи, вона припинила виплачувати іпотеку і втратила будинок – разом із трьома дітьми, котами і всіма пожитками.

Далі була спроба самогубства, знову наркотики і ще більше алкоголю. Але одного дня Дженні познайомилась із чоловіком, який пізніше одружився з нею. Його терплячість дала їй силу змінитися, каже Дженні.

Одного ранку, коли вона вже поверталася до нормального життя, Дженні прокинулася і раптом відчула, що хоче допомагати повіям із хімічними залежностями.

Вона стала волонтеркою доброчинної організації Spires у лондонському районі Тутінг, і нині є однією з найзавзятіших її активісток. Пізно ввечері вона виходить на вулицю, щоби допомагати тим, хто працює в секс-індустрії – переважно жінкам.

Вуличні повії отримують близько 20 фунтів (27 доларів) за повноцінний секс – але дехто змушений знижувати ціну аж до 5 фунтів.

Вона пропонує їм теплий одяг, чіпси, цукерки, презервативи – а головне, підтримку. Дженні та її колеги навідуються до повій у гості, часом у лікарню чи тюрму, нерідко посеред ночі.

"Я борюся за життя цих жінок, – каже вона. – Серед них є мої ровесниці. Вони такі само, як я, але ще досі з цим не зав’язали. Я поважаю їх як жінок, люблю їх і бачу, що їхнє життя може бути набагато кращим, ніж зараз".

З 200 повій, з якими представники Spires мали постійний контакт, сім покинули цю діяльність у 2013 р. і десять – у 2015 р.

Утім, робота в секс-індустрії може бути й цілком позитивною, каже інша мешканка Лондона віком за тридцять, яка працює в окремій квартирі у центрі міста.

Раніше Еліс (ім’я змінено) працювала менеджером проектів у великій урядовій організації, але сім років тому перейшла до надання секс-послуг.

Їй бракувало грошей, і хтось зі знайомих підкинув ідею попрацювати в ескорт-сервісі.

Сьогодні вона пропонує секс чоловікам, жінкам і парам, а також літнім і неповносправним людям. Інтимні стосунки і контакт "шкіра до шкіри" – "це природний, фізіологічний спосіб покращити самопочуття", каже вона.

Вона виросла у звичайній сім’ї середнього класу і, з її власних слів, отримала справжнє "одкровення", коли почала працювати в секс-індустрії.

"У це складно було повірити: я роблю улюблену справу, ще й гроші за це отримую!", - розповідає Еліс.

Її друзі, більшість родичів та постійний партнер, якого вона називає "коханням свого життя", знають про її роботу і "повністю це приймають", хоча спочатку хвилювались за її безпеку.

За її словами, до неї ніколи не застосовували насильства, але часом докучали клієнти, що надто прив’язувались до неї емоційно.

Хоча стигматизація сфери її діяльності ускладнює їй життя, своїх клієнтів вона описує як "звичайних милих людей".

"Мене не треба рятувати", – додає вона.

Так історії, як у Еліс і Дженні, повторюються по всій країні.

У 2015 р. фонд NUM спільно з Університетом Лідса провели опитування серед тих, хто працює у секс-індустрії. Як виявилось, 71% опитаних раніше працювали у сферах охорони здоров’я, соціального захисту, освіти, догляду за дітьми чи доброчинності.

Алекс Файс-Бріс, начальник відділу обслуговування у фонді NUM, каже, що їхня зміна діяльності частково пояснюється урізанням бюджету та робочих місць у громадському секторі й доброчинних організаціях.

Людей також приваблює гнучкість такої роботи, каже він.

45% з 240 респондентів згаданого опитування, яке проходило з листопада 2014 р. по січень 2015 р., заявили, що надають секс-послуги одночасно з іншою зайнятістю.

"Останнім часом поширились випадки домагань і переслідувань працівників ескорт-сервісу – у період між 2014 і 2015 рр. число таких випадків зросло на 188%", – додає Алекс.

Він пояснює, що цих працівників часто шантажують, користуючись вразливістю їхнього положення і бажанням зберегти анонімність. Зокрема зловмисники загрожують розповісти про їхню роботу партнерам або роботодавцям.

Через скорочення фінансування організацій, що допомагають секс-працівникам, їхня ситуація доволі "невесела", підсумовує Алекс.

Звісно, секс і сьогодні продається на вулицях британської столиці. Однак більшість лондонських "нічних метеликів" зовсім не схожі на персонаж Джулії Робертс у популярному фільмі "Красуня", що вийшов на екрани у 1990 р.

Ті, що пропонують секс-послуги на вулиці, скоріше схожі на звичайних жінок – подруг, тітоньок, матерів. Вони закутані у теплий одяг, адже вночі на вулиці холодно, і взуті у зручне взуття без отих убивчих підборів, на яких ходять повії у фільмах.

Вони рідко коли мають яскравий макіяж.

За спостереженнями старшого офіцера Муніципальної поліції Лондона Крістін Джонс, жінки часто стають повіями через примус, брак альтернатив або злидні.

Вона каже, що намагається першою чергою дбати за жінок, адже це не вони, а їхні клієнти підживлюють цю сферу послуг, створюючи попит, а також відзначаються жорстокістю й антисоціальною поведінкою.

Пані Джонс бачить своє завдання не в арешті жінок, а в покаранні злочинців, які експлуатують цих жінок і купують секс-послуги. "Дуже важливо донести це до розуміння суспільства", – каже вона.

Та наразі стан речей не такий однозначний, каже Лора Вотсон, речниця Англійської спілки повій.

За її словами, не видно, щоби поліція перемкнула увагу з секс-працівниць на справжніх гравців цього бізнесу.

"Ми відстоюємо багато випадків, коли поліція цькує жінок", – стверджує Лора.

Її підопічні, каже вона, не вірять, що поліція дбає за їхні інтереси, коли вони повідомляють про насильницькі злочини. Бувало, що, зробивши це, вони отримували у відповідь лише погрози, що їх самих заарештують.

До того ж, переслідування клієнтів замість повій також негативно позначається на безпеці останніх, адже вони змушені все робити підпільно.

Лора пояснює: "Жінки часто шукають клієнтів у незнайомих районах, а крім того, скорочується час на досягнення домовленості, адже клієнт хвилюється, щоби його не зловили. Тому нівелюються всі заходи обережності. Як наслідок, стаються жахливі речі".

За її словами, більшість повій мають дітей і мусять їх забезпечувати, тому не можуть кинути роботу.

А число людей, що вдаються до проституції, зростає, відколи почався спад економіки, через урізання пільг та робочих місць. Це спонукає колишніх повій повертатися до знайомої роботи.

Ще одна проблема – жінкам важко знайти іншу роботу, а тому й важко зав’язати з проституцією, навіть якщо вони цього хочуть, додає Лора.

Чи прийме парламент відповідні поправки до законів, поки що невідомо. Хоч би як, такі зміни, напевно, відкладуть до спокійніших часів у британській політиці.

І хоча дехто, як Еліс, задоволені проституцією як професією, багатьом іншим необхідність заробляти на прожиття інтимними послугами дається не так просто.