Сповідь ультраортодоксальної єврейки та лесбійки

Чайя (ім’я змінене) – ультраортодоксальна єврейка та лесбійка. У цій статті вона пише про те, як складно їй було прийняти свою сексуальність і чому доводиться тримати її в секреті від тих, хто змусив би її робити вибір між ідентичністю та родиною.

Я втратила б усе, якби зізналася у своїй орієнтації.

У нас надзвичайно тісна громада – думаю, мало хто усвідомлює, наскільки ми ізольовані. У світі, де я живу, бути лесбійкою означає бути поганою людиною. Схильність до своєї статі вважається лихою і протиприродною.

Люди, з якими я виросла, задумались би про те, чого ще від мене чекати. Навряд чи хтось би повірив, що я хочу зберегти свою релігію. А якби я врешті-решт пішла з громади харедім, то втратила би роботу, дім і, можливо, дітей.

Простіше прикидатися, що я така ж, як решта. Так простіше усім. Більше за те: більшість обирає поводитись так, нібито гомосексуальності взагалі не існує.

Я вперше сказала рабину, що почуваюся лесбійкою, ще коли вчилася в школі. Але він відповів: "Це просто такий етап, у багатьох дівчат так буває".

Справді, підростаючи, багато хто з наших підлітків отримує досвід близькості із представниками своєї статі.

У наших школах дівчатка і хлопчики суворо розмежовані – після трьох років вони майже не перетинаються одне з одним. Найсуворіші родини навіть не заохочують спільних ігор між братами та сестрами.

Так, діти експериментують. Я почала такі експерименти, коли мені було 12. Але передбачається, що у всіх це минає.

А я відрізнялася. Однокласниці почали обзивати мене лесбійкою, хоч я більше нічого не робила.

Це було дедалі важче ігнорувати, тож коли мені виповнилось 16, я спробувала поговорити з мамою. Це було неймовірне зусилля – просто зізнатися, сказати це вголос, але вона лише подивилася на мене і цитьнула. Більше ми про це не говорили.

Невдовзі після того батьки почали підшуковувати мені чоловіка. Дуже часто у таких проблемних випадках, як мій, допомагає сваха. Успішні заручини можуть принести родині до 20 тисяч доларів. Але моя родина вирішила, що вестиме пошуки самостійно. У цьому брали участь усі, крім мене.

Коли після усіх можливих перевірок кандидатуру хлопця схвалили, ми на півгодини зустрілися. Це було у вітальні. Наші сім’ї кілька хвилин посиділи за столом, ледь підтримуючи розмову, а потім родичі вийшли, лишивши нас ніяковіти наодинці.

Попри все це, заручини принесли мені полегшення. Я сподівалась, що постійні стосунки нарешті дозволять мені знайти своє місце в житті.

Але у місяці перед весіллям я почала зустрічатися з дівчиною. Ми приховували наші стосунки і розірвали їх майже напередодні весілля. Знаю, це звучить дивно, та я усе ще сподівалася лишити цей етап позаду.

З наближенням весілля у мене наростала тривога. Я знала, що в першу шлюбну ніч має статися фізична близькість, хоча на практиці це може бути і на наступний день, бо святкування часом триває до п’ятої ранку.

Контрацептиви загалом засуджуються, але мені дали таблетку, щоб на мою шлюбну ніч не припали місячні. І я, і мій чоловік погано уявляли, що робити. Він був надто різкий, і це тяглося безкінечно.

У нас прийнято мати велику родину, тож я швидко завагітніла. Якби я захотіла приймати контрацептиви після весілля, мені б довелося питати дозволу у рабина. Я відчувала, що про це годі й думати, допоки я не народжу хоча би двох дітей.

Щойно жінка вагітніє, як одночасно дитина стає заручником і бере у заручниці свою матір. Ви стаєте заручницею своєї дитини.

Очікується, що сім’ї у нашій громаді повинні мати по вісім-дев’ять дітей, тож я знову і знову вагітніла. Мене розривали складні почуття. Одного дня я йшла по вулиці, зайшла на пустир і почала вголос казати: "Я лесбійка, я лесбійка, я лесбійка!" У голові гуло.

Я зрозуміла, що треба щось робити. Врешті-решт, я розповіла про це чоловікові. Думаю, він і раніше знав про мою гомосексуальність, але переконував себе, що це лише латентне бажання, а не невід’ємна частина моєї ідентичності.

Ми досі не вирішили, що робити. У нас спільні діти і добре налагоджений побут. Якщо ми з чоловіком розійдемося, то усе це втратимо. Гадаю, усім буде гірше у багатьох сенсах, тому, можливо, я залишуся у шлюбі.

Сподіваюся, що ми зможемо зберегти нашу сім’ю, хоча не знаю, якої форми вона набуде.

Люди домовляються по-різному. Рабини мають різні уявлення про те, як втримати людей разом. У такому випадку, як мій, замість спроб знайти шлях, який зробив би щасливими нас обох, мені доведеться підкоритись і виконувати свої обов’язки як дружини, хоча це суперечить моєму єству.

Ультраортодоксальні євреї у Великій Британії

Важко жити з усвідомленням, що сімейне життя було би набагато простішим, якби я лише підкорилась. Виходить, ніби все це моя провина. Та якби ортодоксальний юдаїзм був несумісний із гомосексуальністю, думаю, Бог би мене такою не створив.

Я невипадково створена саме такою, хоч поки точно не знаю, для чого саме. Віра дуже мене втішає, але мені знадобилося багато часу, щоб до цього дійти. Юдейські обряди, молитви, поклоніння, побожні вчинки – все це для мене важливо, і я не бачу причин від цього відмовлятися.

Гадаю, це неправильно – обирати одну сторону своєї ідентичності, нехтуючи іншою. Це стосується не лише моєї сексуальності. Це стосується того, як бути особистістю у контексті суспільства, як пізнавати себе. Традиційно, ідеальною дружиною вважається сильна жінка, яка керує сім’єю, але підкоряється чоловікові у духовних питаннях.

Жінка має бути королевою у своєму домі. У перші роки шлюбу чоловіки часто вивчають Тору в спеціальних навчальних закладах, тому жінки нерідко приносять у сім’ю більшу частину прибутку.Та хоча жінка може працювати поза домом, це має бути кваліфікована робота, фізично нескладна.

Жінки часто працюють секретарками або вчительками у приватних школах нашої громади. Вони доглядають за своєю зовнішністю, адже єврейка має бути привабливою для свого чоловіка, не для інших.

Зовнішній вигляд – тонка річ. Одяг має прикривати тіло від ліктів до ключиць і до колін. Ще консервативніші люди вважають, що спідниця має доходити до середини литок, щоб коліна не оголювались і тоді, коли жінка сідає. Волосся завжди має бути сховане. Ти не мусиш привертати до себе увагу.

Якщо хтось не вписується у загальноприйняті норми, починаються пересуди. Я – людина амбітна, домашнє життя для мене - не головне, до того ж, я не надто жіночна на вигляд.

Наші жінки зазвичай вплетені у величезну систему підтримки. Сім’ї у нас великі, а отже, кожна жінка має багато рідних чи двоюрідних сестер, готових допомогти їй готувати їжу чи доглядати за дітьми. Та пропозицій про допомогу меншає, якщо ти не така, як усі.

Мене завжди вважали баламуткою. Дехто вважає, що причина моїх теперішніх проблем – моя так звана нескромність. Кажуть, що в мене закоротка спідниця і затонкі колготи. Навіть моя зачіска – це тема для розмов.

У нашій культурі жінки завжди покривають голову. На роботі я зазвичай ношу перуку, але решту часу - достатньо капелюха чи шалі. Під головним убором у мене коротка стрижка. Це теж проблема, адже ознакою побожності вважається поголена голова. На ранок після весілля молодим дружинам часто голять голови свекрухи. Але у мене інша зачіска – така, як мені подобається.

Та навіть якщо я відвоювала собі право обирати зачіску, треба ще довго боротися, поки в мені побачать повноцінну юдейку. Багато хто викривляє нашу релігію, не маючи на це жодного права. Духовність – не їхня власність.

Моя віра належить лише мені. Я завжди лишатимусь юдейкою – це така ж частина моєї особистості, як будь-що інше. Я навіть придумала для цього спеціальний термін.

Юдейську ортодоксію ділять на "ультра" та "сучасну" – я ж виступаю за "чесну ортодоксію". Хтозна, можливо, років через сорок буде і такий рух.