Українська армія: плани і кліше, які змінила війна

Впродовж багатьох років про українську армію говорили набором кліше, перевірити які було в тих мирних умовах неможливо.

Минулого року Росія анексувала Крим, а потім спалахнув збройних конфлікт на Сході, і армія раптом постала з усіма своїми недоліками та слабкими місцями.

Що ж лунало в деклараціях та кліше, а що сталось після боїв? Про це розмова з військовим експертом центру імені Разумкова Миколою Сунгуровським.

ВВС Україна: Отже, перша декларація про те, що Збройні сили України мають бути компактними, незначними за своєю чисельністю, але добре оснащені і боєздатні.

Микола Сунгуровський: Це загальне формулювання, є багато варіантів, як досягнути цілі.

Є така річ як оборонне планування. Вона й визначає - скільки чого потрібно армії.

ВВС Україна: Як війна втрутилась у плани?

М.С.: Втрутилась не війна. Швидше, зіграв свою роль той останній чотирирічний етап перебування на посту президента Януковича і підконтрольних Росії міністрів оборони.

Головний принцип військового мистецтва: "бий у слабкі місця" був реалізований так, що Путін ці слабкі місця в Україні не шукав. Він їх створював руками своїх ставлеників.

До початку 2014 року система оборони, розвідувальних органів, правоохоронних органів в Україні була під контролем російських призначенців.

Довелось все створювати з нуля.

Система у нас вийшла реактивна. Тобто це ті заходи, які необхідні, щоб стримати агресора.

Зараз йдеться про стабілізацію ситуації.

ВВС Україна: Тобто, не можна сказати, що вони компактні, Збройні сили?

М.С.: Зараз вони у принципі не можуть бути компактні.

ВВС Україна: А який зараз кількісний склад, є відкриті дані?

М.С.: За законом, 250 тисяч. Це за штатом, але скільки зараз набрали, сказати важко. Наприклад, у Збройні сили, Національну гвардію влилися добровольчі батальйони. А їхня кількість яка?

ВВС Україна: Добре відомо, що на момент розпаду СРСР в Україні було угруповання кількістю майже мільйон.

М.С.: Так, але те угруповання не могло називатися армією України. Це було угруповання Радянського Союзу другого ешелону на випадок війни з НАТО. Воно було і структурно надлишковим, і функціонально недостатнім.

Його треба було скорочувати. А це дуже болісний процес, бо то люди. Так не буває, що ось "скинув" і забув. Це дорогі вартісні заходи, це утилізація озброєнь, конверсія військових містечок. Це не плюс для економіки. Це – мінус.

А як ще й поєднати ці процеси скорочення і реформування? Можна було спробувати. Але для цього потрібні стратегічне мислення і політична воля.

ВВС Україна: Більша частина українських військ до анексії Криму знаходилась на заході і півдні, бо східний і північний напрямки вважались безпечними. Як конфлікт це відкоригував?

М.С.: Такі запитання у нас ставили. Але не отримували підтримку політичного керівництва. Передислокація - це дорого.

А в останні роки за Януковича взагалі були ліквідовані багато пунктів управління, знищені військові містечка.

Говорити про те, що ми були готові до війни – не вірно. Хоча ми проводили дослідження, в яких було вказано, що можлива агресія Росії – на першому місці.

ВВС Україна: Тобто, на тих напрямках не було прикриття?

Там спеціально залишали слабкі місця – Крим і Схід.

ВВС Україна: Ще одна декларація: Україні не було потрібно багато танків, бо це в СРСР планували масштабні наступальні операції. У сучасних війнах танки грають незначну роль. Але ж конфлікт на Сході показав, що танків не вистачає?

М.С.: Якщо ми розглянули якісь загрози і врахували сили і засоби, які будуть використовуватися в таких сценаріях, то звідси й видно потребу у якихось озброєннях.

Ми можемо казати про війни п’ятого покоління, шостого. Нам протистоїть конкретний противник з конкретними системами озброєння. Було б, звичайно, добре, якби Україна мала озброєння шостого покоління. Але давайте будемо реалістами. Цього не буде.

Треба виходити з принципу достатності.

ВВС Україна: Танків ж не вистачає?

М.С.: За останні роки перед конфліктом сталося помітне зміщення в оборонній політиці. Зброя загалом, і танки теж йшли на продаж. Продавали Т-64, Т-72, які знаходились на зберіганні. Робили мінімальну модернізацію і "скидали" у країни Африки, Азії.

ВВС Україна: А українські танки "Оплот"?

М.С.: Вони зараз продаються в Таїланд. Там непогано себе зарекомендували.

ВВС Україна: Контрактній армії нема альтернативи, обсяги мобілізаційної роботи малі, тому військові комісаріати можна значно скоротити. Так часто говорили політики, а чим закінчилося - перейшли на контрактну армію, а в Криму контрактники місцеві додому повтікали.

М.С.: У свій час у нас був проект про професіоналізацію армії. Це дуже складний процес. Якщо рветься якась ланка – то й результатів ми не отримуємо. Якщо не забезпечити соціальний пакет для контрактника – то й професійної армії не буде.

На межі 2009 – 2010 років набір контрактників був близько 9 тисяч, а відтік – близько 8 тисяч.

І ще. Контрактники - це одне, але потрібний резерв. Треба чітко відділяти: "резерв" і "призов".

Те, що військові призиваються, а потім йдуть у резерв, думаю, це не дуже ефективно. А необхідність була на якійсь контрактній основі готувати резервістів.

Ще один компонент – та ж територіальна оборона. Без неї Україна не може. Тому що протистояти противнику з набагато більшим потенціалом з такою ж ієрархічною структурою, як і в нього, нема сенсу.

Необхідно створювати мережеві структури. Ось ця територіальна оборона найбільш стійка до гібридних загроз. Вона є рухом спротиву, навіть якщо територію захоплюють.

ВВС Україна: Та все ж, скорочували ж військкомати? Вони не були готові до дій під час конфлікту.

М.С.: На жаль, так. У нас дуже багато елементів було зруйновано. Поновити все дуже важко. І бази даних знищили. Спробуйте поновити базу даних?

ВВС Україна: Років десять тому почали говорити, що військові більше ніколи не ходитимуть в наряди на кухню та не займатимуться господарчими справами, це будуть робити цивільні фірми.

М.С.: Загалом, така тенденція про введення до Збройних сил аутсорсингу була. Так, аутсорсинг за усіма показниками ефективніший. Але знову ж є "хотіння" і є "результат". Якщо всі ці контракти з фірмами не будуть прозорими, значить ми впроваджуємо у збройні сили корупцію.

По-друге, чи готові фірми, які забезпечують пайком, речовим майном, іншими видами забезпечення з постійних місць дислокації переміститися ближче до фронту?

Якщо ми говоримо про практику в США, то для фірм – це одна з умов контракту.

У нас такого, на мій погляд, навіть близько немає.

ВВС Україна: Від одного до іншого президентів переходили обіцянки, що Україна створить багатофункціональний комплекс "Сапсан", побудує військово-транспортні літаки Ан-70 і кораблі проекту "корвет". Про це вже можна забути?

М.С.: Я вважаю, що це військово-промисловий лобізм. Вибивання замовлень на близькі до себе підприємства.

Я не вважаю, що комплекс "Сапсан" є у нас засобом стримування. Стримування досягається не через той факт, що в якоїсь держави є ракета. А наявністю паритету з противником по конкретному виду озброєнь.

Паритету з Росією по оперативно--тактичним ракетам Україна, навіть якщо кістьми ляже, в найближчі 20 років не досягне. Через економічні можливості.

Ми ж не можемо як та ж Росія закупити велику партію ракет. У нас буде одна, дві, п’ять ракет. Ось ці п’ять ракет – це перші цілі для завдання ударів, а не засіб стримування.

А якщо вже говорити про те, щоб отримати систему "залякування", краще вести мову про створення крилатих ракет, які могли б долати систему ППО.

І такі зміщення пріоритетів відбулися в останні роки. А от "Сапсан" став відходити.

Така крилата ракета, до речі, могла б бути достатньо конкурентною на ринках.

ВВС Україна: А що стосується транспортника Ан-70?

М.С.: Його згубила кооперація з Росією. Україну втягнули в цю кооперацію і утримували в ній певну кількість інженерів та робітників, щоб ті " не сповзали з цієї голки". І таким чином гальмували розвиток всієї галузі.

ВВС Україна:

М.С.: Там інша історія. Навіть корпуси кораблів закладали. А потім вирішували, якою зброєю оснащувати – вітчизняною, російською, італійською, німецькою, французькою. Проект застряг.

В таких економічних умовах поновити його важко. Якщо за це не візьмуться донори. Якщо їх знайти – то можливо.

ВВС Україна: Часто і таке до конфлікту доводилось чути: армія не потрібна, бо кому потрібно нападати на Україну?

То як, зміни незворотні? Чи армію можуть знову називати непотрібною?

М.С.: Знову ж таки потрібен серйозний аналіз всіх загроз та можливих сценаріїв ескалації.

Без цього говорити потрібна армія чи ні – це марнування часу.

З таким аналізом визначаємо, що потрібно для протидії, які озброєння, які сили. Нема загроз – то армія не потрібна. Але ж ми знаємо, що загрози є.