Кротенята дорослішають не вульгарно

Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько. Як зрозуміти козу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Часто доводиться чути, мовляв, дитяча література, немовби молочні зуби – пробна версія "серйозних" текстів, текстів для дорослих.

Інша хибна думка – такий текст може написати чи не кожна більш-менш недурна й грамотна людина (до власних дитячих спогадів додаємо кілька історій про тварин чи якихось диво-істот, якомога більше спрощуємо лексику – от вам і рецепт).

Буває й таке, що хизуючись автори порушують в тексті усілякі надто "дорослі теми", що аж ніяк туди не пасують – і врешті маємо твір не для дітей, а про дітей.

Ці трохи злостиві зауваження спричинені тим, що українські читачі є спраглими на добру дитячу книжку. І коли до рук потрапляє щось вартісне, про це треба говорити.

Коли у Тараса Прохаська <link type="page"><caption> запитали</caption><url href="1 http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2013/11/131106_book_2013_interview_prochasko_dt" platform="highweb"/></link>, чим зумовлено вибір головних персонажів повісті, він відповів: "Кроти – це якісь такі дуже симпатичні звірі". Напрочуд влучне слово – "симпатичні". Попри позірну простість, воно дає ключі до розкриття феномену "кротячої серії": симпатичність, приємність, легкість.

Кожна "кротяча" повість відповідає певному циклу дорослішання звірят.

Якщо у першій частині йшлося про зовсім малесеньких діток, то в другій вони вже стали "школярами молодшого віку".

А застосуванням нескладної математичної операції можна визначити, що персонажам третьої частини близько дванадцяти років.

Відповідно до настроєвості завершальної частини "кротячої" трилогії, читачі дізнаються про деякі факти дорослого життя.

Приміром, на початку повісті йдеться про те, що і кротяча, і біляча родини чекають на поповнення.

Цей досвід не звульгаризовано, натомість просто й трошки кумедно зображено, як братики та сестрички осмислюють таку подію.

І згадайте, як у попередній частині зреагували на появу названої сестри – зайченяти Мартіни. А ще наприкінці останньої частини дехто вперше закохується…

На початку книжки стисло згадано цікаві події, які траплялися з друзями впродовж останніх двох років. Хоч тепер вони подорослішали й стали більш досвідченими, та не втратили віри у диво й казку.

Вони від душі радіють подарункам Святого Миколая, який кротенятам приніс теплі шапки й мандаринки, а бобреняті Загаті – справжній корабель! Батьки радо, хоча й з певним побоюванням, дозволяють дітям вирушити в доволі тривалу, можливо, небезпечну, при тому таку захопливу подорож. Тож щойно скресає крига, усі починають завзято готуватися.

Чудернацька назва "Як зрозуміти козу" водночас тішить, інтригує, але й ставить читачів у глухий кут. Про що ж тут ідеться?

Вагомою та актуальною, особливо в нинішній нелегкий час, на думку авторів, є проблема іншості. І якщо у перших двох частинах йшлося про злагоду й шляхи порозуміння всередині однієї, досить однорідної мультикультурної спільноти, то в "Як зрозуміти козу" дружня команда "буколісівців" досліджує екзотичні культури.

Таким чином, Повз, Муркавка, Буря, Мартіна й Загата вирушають у морську подорож на яхті з чарівною назвою "Метафора".

Уже сам формат мандрівки вимагає злагодженої роботи та вміння швидко вирішувати суперечки, що їм дуже добре вдається.

На морському шляху мандрівникам трапляються надзвичайні істоти – тюлені, дельфіни. І тут виявляється, що усі вони мають своєрідні, певною мірою дивакуваті, як для наших звіряток, звички.

Саме третя частина оповита флером античності. Бо ж і справді, на кораблі друзі сумлінно працюють, читають Гомерову "Одіссею", а коли зупиняються, то роблять різні гімнастичні вправи і плавають – точнісіньке "Mens sana in corpore sano".

А, що найважливіше – врешті, вони прибувають на загадковий острів, де живуть кози-греки. Діти бавляться, куштують колоритні місцеві страви та напої, пізнають нову мову та нову культуру. І тут, власне, виникає запитання "Як зрозуміти козу?" – "Треба тільки захотіти. Але спочатку – зустрітися".

Як висновок, відмінність у мові та звичаях не шкодить дружбі, а навіть навпаки – робить її міцнішою. Тож тепер дружний гурт поповнився острів’янками Агатою й Каліпсо, а також їхньою величезною грецькою родиною.

Та приходить час повертатися додому, де моряки розповідають про свої пригоди батькам та друзям. І, як виявляється, історії про свої пригоди можна записати – і то буде ваша перша книжка!

Без сумніву, виняткової чарівливості "Козі" надають ілюстрації Мар’яни Прохасько. Як і в попередніх "кротячих" книжках, кожен малюнок спричиняє якесь дивне ніжне тремтіння. І дітки, і дорослі вдалися художниці дуже гарненькими й стильними (на них хочеться бути схожою).

Якось Тарас Прохасько <link type="page"><caption> порівняв</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2013/11/131106_book_2013_interview_prochasko_dt" platform="highweb"/></link> ілюстрації в книжці з начинкою у варенику; то тепер можна впевнено сказати: страва смакує бездоганно.

Ця повість напевне є цікавезною не лише для маленьких, а й для дорослих читачів.

Як на мене, основною метою "батьків" кротячої серії було показати, яким чудовим і соковитим може бути життя.

Слід наголосити, тут немає надміру грубого моралізування, що часто муляє око; натомість – дуже влучні й обережні поради. Бо ж дитячий письменник не мусить тицяти носом: "Отак робіть, а отак – ні", а хіба злегка натякати. До прикладу, в такому доброзичливому дусі пояснено важливість естетичного переживання для гармонійного розвитку дитини – треба вчитися бачити прекрасне не лише в живописі, співі, літературі, а й у таких, здавалося б, не мистецького кола штуках, як кухарство та декорування оселі.

Помітно й те, що літературні "батьки" дуже піклуються про своїх "дітей": вони тішаться їхніми успіхами і стежать, щоб з малими не трапилося якесь лихо.

Проте, здається, дорослішання діток з Букового лісу вплинуло й на спосіб, у який творці книжки оповідають історію. Часом складається враження, що автори хочуть якомога скоріше відпустити кротенят у самостійне життя. Це, мабуть, єдина прикрість, яка може вас засмутити.

Насамкінець зауважу, що крім усього згаданого вище, це дуже добре написаний текст: гарний сюжет, яскраві персонажі, добірна лексика, відтак повість зорієнтована на уважного й кмітливого читача.

А що найприємніше – відчутні любов та дбайливість до свого слова. Тож превелике Вам "евхарісто", любі автори!