Пішов з життя Орнетт Коулман - засновник фрі-джазу

У віці 85 років помер американський джазовий саксофоніст Орнетт Коулман - засновник фрі-джазу, один з небагатьох останніх геніїв джазової музики.

Небагато знайдеться в історії музики артистів, роботи яких породили цілий напрямок музики. Записаний у 1960-му році альбом подвійного квартету пана Коулмана "Free Jazz: A Collective Improvisation" став саме такий платівкою.

Точніше, альбом цей лише дав назву - фрі-джаз, вільний джаз - музичному стилю, який на той час вже цілком склався.

Революція у джазі

Насправді основи нової музики Орнетт Коулман закладав протягом кількох попередніх років.

Кожен новий альбом: Something Else!!! ("Щось нове!!!", 1958), The Shape of Jazz to Come ("Форма майбутнього джазу", 1959), Tomorrow is the Question! ("Уся справа у завтрашньому дні", 1959), "Change of the Century" ("Зміна століть", 1959) навіть своїми програмними назвами, не кажучи вже про зухвалу, нову, часом колючу і не дуже просту для сприйняття музику, проголошував культурну революцію у джазі.

У повоєнні роки джаз переживав стрімку еволюцію. Бі-боп, кул, хард-боп - по-модерністському налаштовані джазмени дедалі більше відходили від звичної танцювальної розважальності довоєнного джазу, все більше і більше заглиблювалися в абстракцію, у пошуки нової форми і нового змісту.

Цей пошук йшов рука об руку із загальним напрямком руху американської культури і мистецтва 1950-х років. Невипадково в оформленні альбому Free Jazz ключову роль відіграла картина художника-абстракціоніста Джексона Поллока "Біле світло".

Тяжкий шлях до успіху

Далеко не усім нові звуки припали до смаку.

Приїхавши до Лос-Анджелеса, уродженець невеликого техаського містечка Форт-Уорт і послідовник Чарлі Паркера Орнетт Коулман довго не міг знайти роботу. Його сирий, вокалізований звук і прагнення грати у "проміжках" між тонами однозначно дратували його більш традиційно налаштованих партнерів, і джазмена просто гнали від клуба до клубу.

Збагнути коулманівску революцію спершу не міг навіть такий зовсім не схильний до консерватизму музикант, як Майлз Девіс.

"Його музика вся перевернута з ніг на голову", - сказав якось пан Девіс. Згодом, щоправда, від тих своїх слів він відмовився.

Але вже тоді знайшлися й ті, хто зумів зрозуміти провидницький характер музики Орнетта Коулмана. Критик Стів Хьюі назвав її "переломним моментом у зародженні джазового авангарду". Диригент Леонард Бернстайн і композитор Вірджил Томпсон вважали його генієм і новатором.

Нині ці суперечки півстолітньої давності здаються дивними і незрозумілими. Музика Орнетта Коулмана міцно засіла у джазовому мейнстрімі - основного русла розвитку джазової традиції - і без неї неможливо уявити розвиток цієї музики у ХХ столітті.

Академічна музика і гармолодіка

Досягнувши статусу революціонера, або й генія, ледь переваливши за 30, Орнетт Коулман не зупинився на досягнутому.

1960-і і 1970-і роки він присвятив зміцненню статусу створеного ним різновиду джазу в академічному світі. Записаний у 1972 році з Лондонським симфонічним оркестром альбом Skies of America був суцільною композицію для оркестру. Сам Орнетт Коулман грав лише у деяких її фрагментах, жодного іншого джазового інструментарію в альбомі не було.

Наприкінці 1980-х він знову повернувся до джазу - причому до найбільш кореневої, позбавленої авангардистської композиційної складності основи: ритму. Його новий ансамбль отримав назву Prime Time - "Первинний ритм".

Включення електроінструментів і елементів фанку повинно було лише підкреслити, посилити ритмічну основу цієї музики.

Музикант навіть розробив цілу музичну філософію, яку він назвав "гармолодіка". Теоретичні основи цього поняття залишилися кепсько опрацьованими, хоча музикант працював над ними кілька десятиліть, але суть його зводиться до поєднання витонченої композиторської техніки європейської академічної музики другої половини ХХ століття з не менш витонченою ритмічною основою африканської музики та її афроамериканського продовження: джазу, блюзу, соулу і фанку.

Статус класика

Впродовж останнього десятиліття життя Орнетт Коулман, незважаючи на те, що музика його не стала ні на йоту простішою, здобув статус справді культового героя.

Коли у 2009 році його першим серед джазових музикантів обрали куратором дуже популярного лондонського фестивалю Meltdown, величезний трьохтисячний Royal Festival Hall зустрів його появу на сцені десятихвилинної овацією.

Орнетта Коулмана вшанували вищими нагородами у сфері культури і мистецтва.

Ще у 1969 році його включили до Джазової зали слави журналу Down Beat. У 2007 році його альбом Sound Grammar здобув Пулітцерівську премію. Того ж 2007-го його відзначили почесною премією Греммі за досягнення у світі музики.