Лікар-переселенець: із Луганська до Черкас

Лікареві-переселенцю з Луганська, який почав нове життя у Черкасах, важко згадувати, як в одну мить його родина втратила все, тікаючи від боїв.

"Коли починався Майдан, ми працювали в штатному режимі, оперували планових хворих. У мене було до чотирьох операцій на день. Те, що відбувалося у Києві, було для нас чимось далеким, - зізнається він. - Здавалося, це нас не торкнеться".

29-річний онкоуролог Луганського обласного онкодиспансеру Роман Морару-Бурлеску мав престижну роботу, власне житло, родину, сина. До цього ішов майже десять років.

Хронологія подій останнього року боляче врізалася в його пам'ять. Чоловік розповідає, що персонал онкодиспансеру працював до 4 липня 2014 року. Того дня у лікарню вперше влучив снаряд.

Напередодні під обстріл потрапила будівля обласної держадміністрації. І до сьогодні Романові важко зрозуміти, хто стріляв. Каже, чув різні версії, але вважає, що висновки ліпше робити військовим експертам.

Обрали Україну

За кілька днів після першого обстрілу онкодиспансер закрили. Роман залишився в Луганську. Дружину з трирічним сином він заради їхнього і власного спокою відправив з міста раніше, ще в травні.

В середині липня почалися серйозні обстріли. "Літаки, тривога, сирени. Танки, "Гради" – і туди, і сюди били. Це війна, на жаль, все це дуже суперечливо. На території лікарні зробили "ЛНРівську" базу", - розповідає чоловік.

Поруч із обласним онкодиспансером розташований військкомат. Його взяли під контроль озброєні прихильники самопроголошеної ЛНР. Недалеко стоять іще обласний шкірвендиспансер, тубдиспансер, отож, посеред цього кільця розташувалися бійці "ЛНР".

Озброєні прихильники "ЛНР", за твердженням лікаря, стріляли з-під стін диспансеру, після чого ховалися в підвал. Як тільки український літак заходив над містом – з території диспансеру стріляли. Були удари у відповідь, розповідає він.

"Ніхто з військових не орієнтувався, що де розташовано: є вогнева точка – її придушують. Тому страждало багато мирних людей, які перебували поруч з обстрілюваними об'єктами", - з жахом пригадує він.

Сподіваючись, що ситуація зміниться за кілька тижнів, Роман Морару-Бурлеску поїхав до Києва в Національний інститут раку на курси. Пробув у столиці місяць, повчився.

Повертатися до міста, де залишили роботу, квартиру, ще не можна було. Там все ще стріляють. Тоді Роман з дружиною остаточно вирішили - що б не сталося, житимуть в Україні.

Наприкінці серпня Роман знайшов роботу за 260 км від окупованого Луганська в Маріуполі. На роботу запросила приватна онкоклініка.

Для молодого спеціаліста на новому місці була перспектива росту як онкохірурга. Тільки-но почали оформляти потрібні документи, прихильники самопроголошених ЛНР і ДНР пішли у наступ з південного напрямку на Новоазовськ і були вже за 10 км від Маріуполя.

"Наперед знали розвиток подій, тож знову – збори і виїзд уже з Маріуполя. Куди їхати – не знаємо. Роботи нема. Знайомі запропонували зупинитися в Кривому Розі. Знову – наймана квартира, обживання – вже стандартні процедури. Там пожили трохи, влаштувався на роботу в міську лікарню. Велика, хороша лікарня на тисячу ліжок. Лікарі були мною задоволені. Мене ж не влаштовувало нове місце роботи - це звичайна хірургія. Як онколог я там не міг розвиватися".

Романові як вузькому спеціалісту важко було на той час знайти в Україні роботу за фахом. Довелося в жовтні повертатися до Луганська.

Диспансер під час відсутності лікарів і пацієнтів був військовою комендатурою і, по суті, казармою. Медичному персоналу довелося власноруч відмивати лікарню. Робота в диспансері потроху відновлювалася. Дивом вціліло лише дороге медичне обладнання. "ЛНРівці" розмістили його в окремій кімнаті, вхідні двері до якої заварили. Під страхом трибуналу інструмент та апаратуру ніхто не чіпав.

Роман знову розіслав своє резюме по Україні. Відгукнулися Черкаси. У грудні луганський лікар поїхав на співбесіду. Усе пройшло чудово, домовилися, що на початку весни він з родиною переїде до Черкас.

"Коли колеги дізналися про це, не скажу, щоб тішилися й аплодували, але ніхто і не дорікав. Знаєте, особливо ніхто нікого не тримає. Не подобається, треба змінити місце – їдь, це твоє право. Дехто, щоправда, пробував відмовити", - розповідає Роман.

В середині січня Роман з дружиною та сином виїхали в містечко Кремінна, що під Луганськом. Там саме відкрився український онкодиспансер. Попрацювали трохи і там, а в кінці зими поїхали до Черкас.

Це був вже сьомий переїзд родини. І, як вони сподіваються, останній. На території, непідконтрольній Києву, у Романа залишилися батьки-пенсіонери і брат. Вони з розумінням поставились до його вибору. Вже приїздив у гості батько, чи не щодня спілкуються по телефону.

Адаптація у Черкасах

Колись, після поїздок до Києва, Роман із дружиною мріяли про те, щоб жити біля Дніпра. Бажання здійснилося у Черкасах. Байдуже, що не за тих обставин, як хотілося б; живі-здорові – решту заробимо, каже молодий лікар.

Дружина поки що доглядає трирічного сина. Малий уже звикає до місцевого дитсадка. Назад до Луганська, як би не змінилася ситуація, вони вже не повернуться, переконує Роман. Насамперед тому, що не хочуть, аби їхня дитина росла в депресивному регіоні, яким, на їхнє переконання, буде Луганщина в найближчі роки.

Чоловік і дружина кажуть, що їх завжди непокоїтиме близькість з російським кордоном.

"Ми десять років жили на орендованих квартирах. І коли заробили на власну, кілька років пожили і знову – все спочатку. Важко до цього звикнути. Ця кількість зброї, мін, розтяжок, які не розірвалися, вони ще довгі роки ховатимуть у собі небезпеку. Це лякає. Я не хочу ризикувати життям дитини", - розповідає Роман.

Молодий лікар уже адаптувався в новому колективі. Каже, що колеги прийняли дуже добре і толерантно. Робота аналогічна тій, до якої звик у Луганську.

"Коли почули, що з нами працюватиме лікар зі сходу України, з висновками не поспішали. Людину треба для початку побачити. Робота у нас складна. Хоч не в окопах, але й не в тилу. Пацієнти складні, тож людина і фахівець може тут якнайкраще проявити себе", - каже Володимир Гнатишин, лікар-уролог Черкаського обласного онкоурологічного центру.

Нещодавно Роман Морару-Бурлеску провів унікальну для Черкас операцію - лапароскопічну нефректомію. Це видалення враженої раком нирки через невеликі отвори. Таке хірургічне втручання малотравматичне, дозволяє швидко відновитися, дає незначний постопераційний больовий синдром.

Війна на сході поділила життя багатьох українців на "до" і "після". Для родини Романа вона стала початком нового життя. Про минуле вони воліли б забути.