Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Корреспондент” подає дві статті, у яких розповідає про життя українців у Москві та провінціалів у Києві.
• “Експерт” пише про те, до чого можуть призвести наміри українського керівництва повернутися до використання тарифів на транзит газу у якості важеля впливу на Росію під час переговорів стосовно цін на газ.
• “Власть денег” подає свої версії щодо політичних та економічних наслідків підвищення цін на газ в Україні.
• Британський Economist розповідає дві історії на тему НАТО та колишніх радянських республік.

“Корреспондент” подає дві статті, які можна узагальнити однією назвою – “Понаїжджали тут”. В одній з них йдеться про життя українців у Москві, а в іншій – про життя українців з провінції у столичному Києві. За даними авторів “Корреспонденту” у російській столиці зараз мешкає кілька сотень тисяч українців, які приїхали до Москви за грошима, кращими кар’єрними можливостями та цікавішим професійним життям. Не зважаючи на напружені відносини офіційних Києва та Москви, українці в Росії кажуть навіть про певну моду на українське. Проте те, із чим Москва живе вже багато десятиліть, Київ лише починає відчувати на собі.

Йдеться про активних, цілеспрямованих провінціалів, які, на відміну від більшості киян, згоді працювати за 200-300 доларів на брудних та важких роботах, проте одразу ж ставлять собі високі орієнтири, твердячи, що “нормально жити в Києві можна лише із зарплатнею починаючи від півтори тисячі доларів”. При цьому, за спостереженнями авторів “Корреспонденту”, всі нові кияни вважають, що не знайти роботу в Києві може хіба що лінивий. Часопис подає дані останніх опитувань, згідно із якими лише кожен другий із нинішніх мешканців Києва може сказати, що він народився у цьому місті. “Корреспондент” також порівнює київську та московську ситуацію із тим, що відбувається в інших столицях світу: “Зростання великих міст, зокрема, і столиць, є характерною тенденцією країн, економіка яких не є достатньо розвиненою... У той таки час французи та британці не поспішають переїжджати до своїх столиць. Навпаки, корінні лондонці та парижани залишають рідні міста. Причина – високі ціни, зокрема, і на житло, а також децентралізація індустрії, коли центральні офіси компаній переносять на околиці столиці, а також в інші міста.”

“Експерт” пише про те, до чого можуть призвести наміри українського керівництва повернутися до використання тарифів на транзит газу у якості важеля впливу на Росію під час переговорів стосовно цін на газ. “Тимчасове газове перемир’я, встановлене згідно із січневими домовленостями між Україною та Росією, завершується. Бажання росіян збільшити ціну на газ з 95 до 130 доларів за тисячу кубометрів несе серйозні загрози для української економіки... Розмови про прив’язку цін на газ до тарифів на транзит дратують Москву. Своїм головним досягненням у переговорах з Україною газпромівські менеджери називають те, що контракти на постачання газу Україні і транзитні зобов’язання цієї країни жодним чином не пов’язані між собою. Між тим, саме цей, неринковий за своєю сутністю принцип, дозволяв стримувати імперські амбіції Кремля за часів Леоніда Кучми,” – пише “Експерт”, і попереджає, що спроби українців повернутися до такої практики можуть наштовхнутися на протидію не тільки з російського боку, але й з боку ЄС, які наполягають на виконанні умов Енергетичної хартії, згідно із якою всі учасники ринку мають однакові права на доступ до трубопроводів.

“Не підкріплене нічим, крім бажання компенсувати втрати від зростання цін на газ, підвищення тарифів на транспортування, буде негативно сприйнято Євросоюзом. Для ЄС такий крок Києва означатиме тільки одне – ризик зриву поставок російського газу до Європи суттєво підвищується.”

“Власть денег” звертає увагу на політичні та економічні наслідки підвищення цін на газ в Україні. “Політологи не виключають, що виникнення нинішніх проблем викликано виключно можливістю повернення Юлії Володимирівни у виконавчу владу. Можливо, саме їй доведеться взяти на себе весь соціально-економічний негатив, що утворився завдяки рішенням попереднього уряду. Наприклад, тарифи та ціни на комунальні послуги та енергоносії. Промисловці звикали до нових цін поступово – починаючи з 2002 року. Населення, схоже, платитиме за все і одразу. Проте одномоментне збільшення ціни на 100% за два місяці – це психологічно критична межа,” – пише “Власть денег”

Британський Economist подає дві статті на тему НАТО та колишніх радянських республік. Одна із статей написана московським кореспондентом часопису. У ній йдеться про те, чому Україна та Грузія прагнуть стати членами Північно-атлантичного альянсу, і наскільки вони є близькими до цього. Автори Economist вважають, що членство у НАТО означає для офіційних Києва та Тбілісі остаточний вихід з орбіти Москви, а крім того, ще й надію потенційного членства у ЄС. Водночас британський часопис нагадує про обставини, які стоять на заваді членства України та Грузії у НАТО.

У випадку з Україною перешкодою може стати негативне ставлення до альянсу серед більшої частини українців, і це, а також безпорадність української влади у цьому питанні, ще раз засвідчили події у Феодосії. Хоча, як зауважує Economist, на рівні професійного війська українці серйозно випередили грузинів. Водночас, у Грузії не має такого суспільного напруження щодо питання про членство у НАТО, якщо не враховувати проблему із Абхазією та Південною Осетією. Британський часопис також звертає увагу і на російську частину проблеми, коли Москва, з одного боку, використовує питання членства у НАТО України та Грузії тактичних питаннях на кшталт формування нового українського уряду, а з іншого боку, має цілком реальні стратегічні побоювання опинитися в оточенні членів Північно-Атлантичного альянсу. Висновок Economist полягає у тому, що хоча Київ та Тбілісі і називають 2008 рік як термін можливого приєднання до НАТО, насправді “діалоги” та “плани дій” щодо цього можуть тривати набагато довше.

Economist подає і іншу статтю – від свого таллінського кореспондента – про членство у НАТО балтійських республік. У цій статті автори часопису нагадують про скепсис щодо можливості та необхідності членства Литви, Латвії та Естонії у НАТО, що існував лише 10 років тому, а також розповідає про переваги, які отримав і альянс, і три балтійські країни від співпраці. Невдоволення Росії було радше більш галасливим, і швидко забулося. Фінансові витрати НАТО на нових членів були мінімальними. Натомість альянс отримав нові стратегічні можливості та нових, добре підготовлених вояків, більшість з яких знає не менше 3 мов. Хороша освіта, а також мотивована відданість справі все рідше зустрічаються серед військових старих членів НАТО – пише Economist