Перешліть цю сторінку другові		Версія для друку

Алла Снігур для Бі-Бі-Сі, Прага

Чеський тижневик “Респект” оприлюднив інтерв’ю з українським істориком Михайлом Кірсенком, присвячене проблемам голодомору 1932-33 років.

Для чеської журналістки, яка бере інтерв'ю в українського історика, як і для багатьох її західних колеґ, не зовсім зрозуміло, чим був голодомор 1932-33 років в Україні – стихійним лихом чи геноцидом.

“Геноцидом!” – відповідає на її запитання професор Кірсенко. З такою кваліфікацією погодилися парламенти Австралії, Бельгії, Канади, Сполучених Штатів Америки та Угорщини.

“Однак, – зауважує Михайло Кірсенко, – Організація Об’єднаних Націй пішла на повідку у Москви і пом’якшила текст своєї торішньої резолюції, викинувши з неї термін “геноцид”.

У такому разі, цікавиться інтерв'юерка, в який спосіб Москва відшкодувала Україні загибель семи мільйонів її мешканців? Запитання, до речі, суто чеське. Чехія має реституційні закони і намагається як морально, так і матеріально компенсувати втрачене жертвам комуністичних злочинів.

Ось відповідь Михайла Кірсенка: “Росія як спадкоємець Радянського Союзу не визнала голодомор в Україні злочином, а відтак – марно чекати, що вона щось компенсує. Москва ніколи навіть не перепросила українців”.

На відміну від деяких українських і більшості неукраїнських істориків, Михайло Кірсенко бачить руйнівні наслідки геноциду в українському сьогоденні:

“Українських селян треба переконувати, щоби вони працювали. Підсвідомо вони досі не вірять, що працюватимуть для себе. З цього – і масова пасивність, а, зокрема, і масовий алкоголізм.”