Культогляд: чи отримає Ді Капріо Оскар?

Майбутнє Леонардо Ді Капріо, минуле Квентіна Тарантіно, абсурдне інтерв'ю Умберто Еко та пошта як мистецтво – в культогляді англомовної преси.

Оскар для Ді Капріо?

Daily Mail прогнозує, що Леонардо Ді Капріо, якого вже п’ять разів висували на здобуття Оскара, таки отримає золоту статуетку на наступній церемонії.

А заслужив він високу нагороду за роль головного героя у стрічці-вестерні "Легенда Г'ю Гласса", прем’єра якої запланована на католицьке Різдво.

Гласс – реальна людина – мисливець та першопроходець, який залишився живим після того, як на нього у Південній Дакоті в 1823 році напала ведмедиця. Історія його виживання стала основою для книги, за якою і зняли фільм.

Сцена з ведмедицею, каже Ді Капріо, була однією з найважчих в його кінематографічній кар’єрі та може шокувати глядача, бо знята у документальній манері.

Слова актора частково підтвердив голлівудський блогер Джефрі Уеллс, який написав, що фільм настільки натуралістичний, що жінкам його буде нелегко дивитись. Він, щоправда, пізніше вибачився за свій коментар.

Некримінальне чтиво

New York Post стверджує, що режисер Квентін Тарантіно збрехав, коли заявляв, що у молодості потрапив до в’язниці.

Цю історію він неодноразово переповідав в різних інтерпретаціях – наче пояснюючи, звідки так багато знає про світ поза законом.

В 1992 році Тарантіно зізнався в інтерв’ю, що відсидів в лос-анджелеській тюрмі вісім днів за неоплачені квитки за паркування.

А у біографії 2000 року написано, що у в’язниці він побував принаймні тричі.

У 2009 році режисер сказав, що йому навіть було цікаво опинитися за ґратами, адже там він міг стати свідком автентичних діалогів та почути специфічний сленг.

Втім, за даними капітана Крістофера Ріда з департаменту шерифа графства Лос-Анджелес, в їхній комп’ютерній базі нема жодних згадок про Тарантіно.

"Це ще те "Кримінальне чтиво", – глузує автор.

Ані режисер, ані його адвокат чи помічники не відреагували на прохання прокоментувати звинувачення, зазначає видання.

Абсурдне інтерв'ю Умберто Еко

Daily Telegraph публікує інтерв’ю зі знаним італійським письменником Умберто Еко.

Розмова, як зізнається журналіст видання, вийшла "трохи абсурдною за якістю", адже 83-річний майстер подекуди відповідав на питання, які не були йому поставлені, – імпровізував, говорив про своє.

Наприклад, коли інтерв’юер запитав, сценарій для якого телевізійного серіалу він написав би, якби мав можливість, Еко відповів: "Ви не можете зробити все". А потім раптом додав, що ніколи не мав сексуальних стосунків з чоловіками, і резюмував крилатим висловом – "життя коротке, а мистецтво вічне".

На репліку про те, що в артистичному середовищі є багато чоловіків з подібними уподобаннями, він чомусь зазначив: "Є ще одна причина, чому я не став режисером жодного фільму. Я – нетерплячий. У кіно, якщо вам потрібен слон, а слона нема, треба чекати два дні. Я не можу два дні чекати на слона".

Оригінальний і суперечливий стиль його відповідей знаходить відображення і в книгах – наприклад, у виданому цього року романі "Нульовий номер". Сюжет – частково детективний, адже в ньому фігурує версія, що Беніто Муссоліні пережив війну і, переховуючись в Аргентині чи в Ватикані, продовжував впливати на повоєнну політику.

Еко погоджується, що ідея про те, що італійський диктатор вижив, – це спосіб заявити, що дух фашизму і досі живий. "Вони завжди повертаються – фашистів нема, але є расисти, люди, що виступають проти міграції, проти Європи", – каже він.

І пригадує своє дитинство за часів Муссоліні, якого обожнювали тоді, як зараз люблять поп-зірок. Еко тепер багато розповідає про свої дитячі роки і життя загалом, додає Daily Telegraph, тому що про нього у США має вийти біографічна книга із серії "Бібліотека живих філософів".

Мистецтво поштою

Independent розповідає про "чудово чудернацьку" мистецьку течію – так званий мейл-арт (поштове мистецтво).

Одним з яскравих представників цього напрямку є Пітер Ліверсідж. Він надсилає поштою всілякі предмети – від канцелярських товарів до меблів – на адресу різних людей та установ, наклеюючи марки безпосередньо на ці предмети, не запаковуючи їх.

Найцікавіше, на його думку, відправляти щось до галерей, тому що тоді аудиторія "експонату" зростає – бо він взаємодіє ще й з працівниками поштових служб.

"Є відчуття співпраці з боку невідомої людини", – каже Ліверсідж. – Якщо дивитися на це з точки зору художника, це така анонімна взаємодія як з адресатом, так і поштарями, коли ти не уявляєш, хто вони, а вони не знають, хто ти, але контактують з твоїм витвором".

Роботи митця можна побачити в галереях Америки та Європи. Але більшість речей він все ж таки надсилає своїм друзям і родичам.

Коли його запитують, які найдивовижніші предмети з тих, що відправляв поштою, згадує, що все почалося в 11 років, – тоді це був шматочок підсмаженого хліба. А одного разу він відіслав знайомому в штаті Кентуккі картоплину.

Огляд підготував Андрій Кондратьєв, Служба моніторингу ВВС