Тижневики: "YES у Ялті" - навіщо політики обіцяють нереальне?

В огляді:

Політична безвідповідальність?

Корупція та популізм є головними проблемами України, й ані влада, ані опозиція не поспішають вирішувати їх, пише "Фокус".

Журнал нагадує, що президент Петро Порошенко сказав учасникам саміту Ялтинської європейської стратегії, який після анексії Криму проводиться в Києві: "Наступного року зустрінемось в Ялті."

На думку видання, цей приклад є показовим для українських політиків.

"Сказати щось гучне та гарне, зірвати аплодисменти та сподіватися, що всі про це забудуть", - пише "Фокус".

Видання пригадує, що влітку 2014 року колишній міністр оборони Валерій Гелетей обіцяв "парад перемоги в українському Севастополі".

Минуло три роки, але Крим все ще контролює Росія.

Журнал дивується, чому і влада, і опозиціонери прагнуть давати обіцянки, які неможливо виконати? І попри те, що політологи та журналісти не втомлюються нагадувати політикам про обіцянки, ситуація залишається незмінною.

На думку видання, в цьому є доля відповідальності "мудрого", втім "забудькуватого" народу, який має "коротку пам'ять та бажання отримати все та відразу". Саме таке ставлення і є сприятливим підґрунтям для популізму.

"Кампанія з виборів президента, які відбудуться навесні 2019 року, вже стартувала. І тих, хто обіцяє перетворити Україну в країну чудес з Донбасом, Кримом, потужною економікою та високими пенсіями стає більше в полку популістів... Ось тільки чудес в політиці не буває, жодних і ніде. І ніколи не буде", - пише "Фокус".

Нескорені

Невдовзі в канадському Торонто відбудуться Ігри Нескорених (Invictus Games), в яких братимуть участь і 15 колишніх українських бійців, поранених на Донбасі.

"Новое время страны" дослідило ситуацію з адаптацією та реінтеграцією в суспільство ветеранів-інвалідів.

За висновком видання, ветерани-інваліди не отримують в Україні належної підтримки від держави, тому мусять звертатися по допомогу до родичів і волонтерів.

Чиновники виплачують одноразову допомогу, яка може становити кілька сотень тисяч гривень, а потім призначають пенсію у 4 500 гривень. Але, за словами ветеранів, ці гроші не вирішують усіх їхніх проблем, і додаткові пільги вони "мусять вибивати самостійно".

"На війні ти воюєш з ворогом, а в мирному житті - з бюрократами. Це пригнічує", - каже один з учасників української збірної на Іграх Нескорених, 23-річний лучник Олександр Панченко.

Людям потрібні дорогі операції, реабілітація, інвалідні коляски, і вони звертаються до фондів та організацій, які займаються реабілітацією. Але попри бажання можливості таких організацій обмежені, і лише держава була б здатна вирішити всі проблеми ветеранів в комплексі, як це роблять, наприклад, в США та Ізраїлі.

Чиновники Міноборони визнають проблему, але пояснюють її тим, що функції фізичної реабілітації покалічених бійців розділені між міністерствами охорони здоров'я, соціальної політики та держслужбою у справах ветеранів. Крім того, не вистачає реабілітологів і лікарів, а фінансування складає лише 10% від необхідного.

Деякі з поранених в АТО ветеранів не наважуються оформити пенсію через тривалість бюрократичної процедури, як-от єдина жінка у складі нашої збірної - Катерина Михайлова.

"Тому навіть участь української команди в Invictus Games є проривом. На проблеми ветеранів можуть звернути увагу як сповнені співчуття співвітчизники, так і іноземні організації. Тим більше, що проблема все ще актуальна: тисячі солдат в Україні не отримали необхідної допомоги. Та й війна на Сході ще триває", - пише "Новое время страны".

Охлократія чи "сильна рука"?

В українському суспільстві існує "попит на сильного лідера" попри те, що "жоден прецедент зміцнення влади однієї особи не закінчився в Україні позитивними змінами чи бодай прийнятною для більшості стабільністю", пише "Тиждень".

Втім, застерігають соціологи, запит на сильну руку не є схильністю до авторитаризму.

"У нас ідеться радше не про схильність до авторитаризму, а про таку надію, що прийде якийсь "добрий бог" і вирішить усі питання. Це не сильна рука, а "добра рука". Це патерналізм, а не авторитаризм", вважає директорка Фонду "демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" Ірина Бекешкіна.

Заступник директора Інституту соціології НАН Євген Головаха погоджується із колегою.

"Не слід думати, що йдеться про авторитарну постать, яка керуватиме згідно з власними уявленнями. Мова йде про відповідального демократичного лідера, який був би послідовним у здійсненні практичних перетворень", - каже експерт.

Цікавим є й те, веде далі видання, що водночас із прагненням до сильного лідера українці так само палко бажають мінімізувати контакти з державою та дуже сильно не довіряють усім інституціям.

"Власне, це можна вважати найбільшою загадкою "української душі", і найголовнішим підтвердженням того, що авторитарний лідер навряд чи завоює прихильність громадян у найближчому майбутньому. Хоч би що він робив", - пише "Тиждень".

На думку Головахи, більшою загрозою, ніж авторитарний лідер, для українців становить схильність до охлократії - влади натовпу.

"На жаль, це історичний феномен, який склався ще у Середньовіччі. Він може призводити до негативних наслідків. Бо не можна всі соціальні проблеми вирішити лише через протести. Деякі з них потрібно вирішувати через кропітку роботу всього суспільства", - вважає експерт.

На його думку, головною причиною такої ситуації є брак досвіду життя в демократичному суспільстві. Українці ще тільки починають звикати контролювати владу. А без якісного контролю можновладців поява професійної та відповідально влади неможлива, каже експерт.

"Зараз у нас з'явився західний контроль, і це дуже добре. Однак його недостатньо. Має бути ще внутрішній. Якщо з'явиться одночасно внутрішній і зовнішній контроль, то матимемо й нормальну владу. Сподіватися ж, що прийде "нормальна людина", немає сенсу, бо при владі немає "нормальних людей". Є тільки ті, кого контролюють, і ті, кого ні", - цитує Головаху "Тиждень".

Справи духовні

Журнал "Країна" склав "рейтинг 9 скандальних витівок священиків". На першому місці опинився настоятель православної церкви Московського патріархату у рівненській області, який вибив зуб своєму колезі з Українського патріархату. За словами винуватця, він пішов на конфлікт, бо йому показали середній палець.

Другий рядок посів російський священик, якого звинуватили у вербуванні повій в Білорусі.

Третє місце посів 72-річний настоятель Церкви святих апостолів Петра і Павла у місті Жовква на Львівщині, який не відчинив двері храму перед труною із загиблим бійцем АТО.

"Євангеліє не прочитав, у дзвони не забив. За півгодини, коли сержанта ховали, у церкві вдарили весільні дзвони - священик проголошував шлюб", - пише видання.

Серед інших учасників рейтингу варто відзначити 26-річного протоієрея, який помер у січні цього року під час відвідин сауни у Броварах.

А ось настоятель одного з храмів Московського патріархату на Київщині відкопав тіло своєї 48-річної дружини через півроку після похорону, поставив труну перед вівтарем і "змушував парафіян молитися на матушку, бо вважав її святою", а також "цілувати мощі".

І нарешті на останній сходинці рейтингу опинився отець греко-католицької церкви зі Львівщини, який відмовився відспівувати чоловіка, бо "родина того заборгувала церкві 2100 гривень", пише "Країна".

Ілля Глущенков, Служба моніторингу ВВС