Правий ухил: чи загрожує Європі націоналізм?

Цього тижня європейський істеблішмент сколихнула хвиля занепокоєння - після того, як кандидат від ультраправої "Австрійської партії свободи" вийшов у лідери на виборах президента країни, другий тур яких відбудеться в травні.

"Тріумф крайніх правих", - проголосила іспанська газета El Pais. Британська Guardian попередила про майбутні "потрясіння". Італійська Corriere della Sera почала оплакувати перемогу "антиіммігрантських крайніх правих", тоді як німецька Frankfurter Allgemeine Zeitung закликала традиційні політичні партії "негайно прислухатися до цього тривожного дзвінка!".

Багато європейських видань побачили зв'язок між виборчим успіхом Норберта Гофера, лідера "Австрійської партії свободи", і центральною роллю, яку Австрія відіграє в міграційній кризі ЄС.

"В Австрії, як у дзеркалі, європейські уряди бачать своє майбутнє. Соціальна напруга зростає", - написав журналіст-троцькіст Пітер Шварц у редакційній статті однієї з європейських газет, пророкуючи зростання популярності ультраправих сил у Європі.

Але ці слова були написані 16 років тому, в лютому 2000 року, коли "Австрійська партія свободи" вперше увійшла в уряд.

У той час харизматичного і контроверсійного лідера партії Йорга Гайдера критикували як удома, в Австрії, так і за кордоном - через схвальні висловлювання на адресу гітлерівської дивізії "Ваффен-СС", а також антиіммігрантські та євроскептичні погляди.

Я тоді жила у Відні і, серед іншого, робила репортажі про багатотисячну демонстрацію проти Гайдера на площі Гельденплац. Це символічне місце в центрі Відня, де в 1938 році Гітлер святкував анексію Австрії.

Активісти скандували: "Більше ніколи!".

16 років тому Європа була обурена включенням "Австрійської партії свободи" в урядову коаліцію.

Вперше в історії ЄС інші члени союзу запровадили санкції проти країни ЄС. Дипломатичні відносини з Віднем заморозили. Австрію піддали остракізму.

Це було тоді. Не зараз.

Зараз Європа відреагувала лише здивовано піднятими бровами - і не більше.

Австрія зі своєю ультраправою партією - це вже не новина. Дедалі більше крайніх правих популістських груп вигукують антиіммігрантські і євроскептичні гасла по всій Європі. І знаходять підтримку серед значних прошарків електорату - наприклад, в Італії, Німеччині, Данії, Швеції, Греції, Франції та Нідерландах.

Чи означає це, що Європа розвертається праворуч? Я би з цим посперечалася.

Кілька правих партій існували і користувалися популярністю в ЄС і в 2000 році. Серед них і данська "Народна партія", і італійська "Північна Ліга", і французький "Національний Фронт".

Але що змінилося відтоді - так це те, що актуальні лише для крайніх правих питання тепер стали спільним порядком денним.

І все це - на тлі економічної кризи 2008 року. І хвилі імміграції, яку ми спостерігаємо зараз.

Суспільна прийнятність

Ставити під сумнів імміграцію, інтеграцію, євро, ЄС і його істеблішмент, при цьому просуваючи національні сентименти, - все це сьогодні стало, як сказали би німці, salonfaehig, тобто можливим для обговорення в пристойному суспільстві.

Дослівно це перекладається як "дозволене у вашій вітальні", тобто суспільно прийнятне.

І ще одне явище шириться Європою. Невдоволення, цинізм і відкрите неприйняття у ставленні до традиційних політичних партій, бізнес- і банківських еліт, багато з яких у тій чи іншій формі мали владу в Західній Європі від кінця Другої світової війни.

Можна припустити, що саме це, а не старанність крайніх правих партій призводить до того, що виборці обирають протестне голосування, що лише грає на руку популістам із правих партій.

При цьому треба розуміти, що всі ці партії неоднорідні, вони сильно відрізняються одна від одної. У них різні цінності і завдання.

Грецьку неонацистську партію "Золотий світанок" не можна поставити в один ряд із британською Партією незалежності Сполученого Королівства (UKIP), яка виступає за вихід Великобританії з ЄС.

Ці партії настільки різні, що висувати їх як доказ того, ніби Європа "правішає", просто некоректно.

Ми ще не знаємо, чи проголосує Австрія за Норберта Гофера в другому турі президентських виборів.

Французький "Національний Фронт" часто вигравав на початку кампанії, але зазнавав невдач у наступних турах президентських і регіональних виборів.

Замість того, щоб говорити про "тривожні дзвіночки" від правих сил, які йдуть маршем по Європі, точніше і правильніше було би почути дзвіночок, який свідчить про те, що Європа і багато її громадян збилися зі шляху, заплуталися і тепер намагаються знайти новий голос.

Одним рядком: ультраправий націоналізм у Європі