Люстрація: Україна і постсоціалістична Європа

Українська люстрація, закон про яку 9 жовтня підписав президент Петро Порошенко, унікальна, однак дає нагоду згадати і порівняти, як від спадщини скинутої влади звільнялися або намагалися звільнитися в інших країнах колишнього Радянського Союзу і соціалістичного табору.

Українська люстрація відрізняється від люстрацій в інших східноєвропейських країнах перш за все тим, що нова влада України хоче позбутися кадрової спадщини не ідеологічного чи тоталітарного режиму, а просто дуже корумпованої колишньої влади.

Тож якщо в інших постсоціалістичних країнах політиків і чиновників "вичищали" передусім за співпрацю зі спецслужбами і рідше за приналежність до партійно-державної номенклатури, то Україна за своїм "Законом про очищення влади" проведе перевірку відповідності офіційних доходів і майна чиновників.

Крім того, в українській програмі люстрації є незвично жорсткий пункт: автоматичне звільнення вищих чиновників і силовиків, які займали посади за часів президента Януковича.

Першими серед колишніх радянських республік люстрації провели балтійські країни, і чистка, яку вони провели, була досить м'якою.

"Присягаю, не перебував"

В Естонії радянська правляча еліта була частково відрізана від влади двома законами. За першим із них, законом "Про порядок складання присяги" 1992 року, претендент на будь-яку виборну або чиновницьку посаду від президента до депутата місцевої ради повинен був скласти таку присягу: "Присягаю, що я не перебував на службі в органах безпеки країн, які окупували Естонію, або в органах розвідки чи контррозвідки їх збройних сил, не був їх агентом, а також не брав участі в переслідуванні і репресіях проти громадян за їхні політичні переконання, нелояльність, класову приналежність або за службу в державних органах або збройних силах Естонської Республіки".

Якщо з'ясовувалося, що присяга неправдива, людину за законом і рішенням суду повинні були позбавити мандата або посади.

Пізніше, в 1995 році, був ухвалений закон про виявлення співробітників і агентів спецслужб "держав, що окупували Естонію" (малися на увазі нацистська Німеччина і Радянський Союз). Згідно з цим законом, ці співробітники та агенти повинні були всього лиш добровільно повідомити про себе протягом року у Поліцію безпеки Естонії. Імена тих, хто цього не зробив, оприлюднювалися. Проти тих, хто це зробив, ніяких санкцій не передбачалося.

Закон приблизно того ж змісту ухвалив в 1998 році і парламент Литви.

У Латвії з 1994 року заборонено балотуватися на будь-яких виборах колишнім співробітникам спецслужб СРСР і Латвійської РСР, а також тим, хто залишався членом КПРС і її латвійського відділення після 1991 року.

"Килимова" люстрація

Крім того, Естонія і Латвія з самого початку автоматично надавали громадянство тільки нащадкам жителів міжвоєнних республік, позбавивши тим самим права балотуватися й обирати (Естонія - в парламент, Латвія - на будь-яких виборах) більшість переселенців радянських часів.

Ця "килимова люстрація" відтяла від влади і багатьох слуг радянського режиму.

Крім країн Балтії, люстрацію оголосила ще лише одна колишня радянська республіка, Грузія, і то досить пізно.

Згідно з прийнятою у 2011 році "Хартією свободи", колишні співробітники радянських спецслужб, а також функціонери КПРС і комсомолу позбавлялися права займати високі посади в армії і поліції, бути суддями, а також працювати у керівництві Громадського телебачення.

В колишніх країнах "соцтабору" акцент у критеріях люстрації також ставили, насамперед, на співпраці зі спецслужбами тоталітарного режиму.

В Німецькій Демократичній Республіці люстрація, фактично, почалася відразу після її возз'єднання з ФРН: згідно з Договором про об'єднання 1990, можна було звільнити держслужбовця ліквідовуваної НДР, якщо його було викрито у співпраці з міністерством держбезпеки (Штазі) або співучасті в порушенні прав людини.

А потім, у 1991 році, Бундестаг ухвалив Закон про документацію Штазі і заснував Відомство з управління архівами Штазі (його тоді очолив нинішній президент Німеччини Йоахім Гаук). Це відомство і зайнялося перевіркою держслужбовців на предмет співпраці зі Штазі.

Півмільйона агентів Штазі

Всі держслужбовці - а на той час до їх числа входили, наприклад, і всі працівники системи освіти - в НДР заново подавали заяву про прийняття на роботу, заповнювали анкету з питаннями про співпрацю зі Штазі й органами влади, люстраційні комісії розглядали ці заяви й анкети та співставляли їх із архівами Штазі, після чого ухвалювалося рішення про прийняття.

Внаслідок цього права на посаду позбулися близько півмільйона з 17 мільйонів східних німців. Чинність закону про документацію Штазі подовжено до 2019 року.

У Польщі, як і в балтійських країнах, колишніх співробітників та агентів спецслужб старого режиму не відлучили від влади автоматично, а лише зобов'язали їх зізнатися в цьому, причому зроблено це було досить пізно, лише в 2006 році.

При цьому зізнатися у співпраці зі спецслужбами ПНР чи СРСР людина повинна лише в тому випадку, якщо балотується в парламент або місцеві органи влади. Якщо хтось був пов'язаний зі спецслужбами і невдало намагатиметься приховати це, суд заборонить йому балотуватися протягом найближчих 10 років.

Комуністів же поляки не "люстрували", і колишня головна партія ПОРП, що трансформувалася в партію "Соціал-демократія Республіки Польща", непогано себе почуває у польській політиці: її представник Олександр Кваснєвський був президентом, а на початку 2000-х СДРП на чолі лівої коаліції сформувала уряд.

Миролюбний "веселий барак"

У Чехії у 1990-х роках було проведено масову люстрацію. За кількома люстраційними законами, у 10-мільйонній Чехії перевірили на предмет зв'язку з номенклатурою компартії і спецслужбами більше 140 тисяч чиновників, суддів, керівників державних освітніх установ. Викритих у співпраці з тоталітарним режимом позбавляли права займати державні посади протягом п'яти років.

Угорщина вважалася "найвеселішим бараком у соцтаборі", тобто країною з найм'якшим режимом, і люстрація у ній теж була м'якою: у людей не було таких уже сильних мотивів помститися партійним функціонерам і співробітникам спецслужб. При цьому і без того невеликий ентузіазм щодо люстрації коливався в залежності від того, хто перебував при владі, а колишні комуністи, які змінили назву партії на "соціалістичну", завоювали більшість у парламенті вже через один цикл, в середині 90-х.

В результаті кілька тисяч людей на високих посадах були перевірені на причетність до діянь угорської держбезпеки, але навіть викритих у ній не звільняли.

У 2002 році, наприклад, прем'єр-міністра від Соціалістичної партії Петера Медьєші було викрито пресою в тому, що він був офіцером контррозвідки у МВС соціалістичної Угорщини.

Медьєші заявив, що він на тому посту насправді боровся з радянським КДБ на міжнародній арені. У відставку прем'єр-соціаліст пішов тільки через два роки, і зовсім не через це викриття.