С.Тигіпко збирається на президентські вибори

З Сергієм Тигіпком розмовляла Анастасія Зануда.

Бі-Бі-Сі: Ви починали будувати свій перший банк під час кризи на початку 90-х, були одним із ключових учасників переговорів щодо реструктуризації українських зовнішніх боргів під час кризи 1998-го року, коли Україна постала перед загрозою дефолту. Чим відрізняються ці кризи від нинішньої?

Помилок дуже багато. Можу сказати, що дії Національного банку були супернепрофесійними. Це не від того, що я хочу критикувати, а від того, що я бачив. І від того, що я знаю, що було потрібно робити. С. Тигіпко

С. Тигіпко: Я вважаю, що на початку 90-х ситуація для України була набагато гіршою, ніж зараз, тому що тоді ми просто катастрофічно втратили зв’язки між підприємствами, особливо ті, які були пов’язані з Росією, з оборонним комплексом. І ми практично не мали держави як такої, ми не мали влади, а якщо і мали, то вона не мала досвіду. Ми не мали фахівців, стабільної валюти, тощо. 1998 рік був набагато легшим, тому що зовнішні ринки були непоганими. Ми отримали девальвацію у 292%, але вже через два місяці після цього ми відновили зростання. Нажаль, за рахунок тої ж девальвації, а не за рахунок реформ. Я кажу на жаль, бо девальвація – це завжди звуження внутрішнього попиту, внутрішнього ринку, це збідніння населення.

Що ж до кризи 2008-2009 років, то тут, мені здається, ситуація набагато гірша. Це явно криза споживання – всі хочуть виробляти, а ніхто не хоче купляти. А для України це ще й проблема того, що ми не маємо консолідованої влади, а відтак, і консолідованої відповіді. По суті, української відповіді на кризу немає. У нас є якісь хаотичні дії, а системи в роботі немає ніякої.

'Помилки Нацбанку'

Бі-Бі-Сі: У Вашому послужному списку остання державна посада, поки що, - голова Національного банку. Спираючись на цей досвід, якщо повернутися на рік тому, до подій жовтня 2008 року, що Національний банк зробив правильно, а що – ні? Які були помилки? Які кроки треба було тоді зробити, а вони не були зроблені?

С. Тигіпко: Помилок дуже багато. Можу сказати, що дії Національного банку були супернепрофесійними. Це не від того, що я хочу критикувати, а від того, що я бачив. І від того, що я знаю, що було потрібно робити.

По-перше, НБУ зробив колосальну помилку із системою рефінансування. Він давав рефінансування, не контролюючи банки. Коли ти даєш такі великі обсяги, ти маєш слідкувати, куди піде це рефінансування, а воно повинно іти на повернення депозитів фізичних осіб, які ажіотажно забирали свої вклади із банківської системи.

Друга помилка: ці гроші, неконтрольовані НБУ, були частково розкрадені, а частково пішли на валютний ринок і колосально здевальвували гривню. Тобто, Національний банк сам, своїми грошима, девальвував гривню. Було дивно дивитися, що ті, хто більше за всіх отримав рефінансування, більше за всіх купували валюти у Національного банку. З цим ще потрібно буде розбиратися, це ще попереду, бо це проблема всієї країни, і тут ще крапка не поставлена.

Безумовно, помилково те, що практично нічого не зроблено по капіталізації банківської системи (а я не можу сказати, що 3 банки, ще й не найбільші, тільки зараз почали капіталізуватися, на щось впливають). Що б це дало? Банківська система вже сьогодні б кредитувала. Я вважаю, що саме це зараз стримує підняття економіки і покращення ситуації в Україні. Коли починається така криза, то грошей в економіку треба давати багато. Ми боїмося зростання цін. Це зрозуміло. Але якщо ви хочете давати гроші в економіку, і не хочете, аби зростали ціни, давайте їх за окремими схемами, відслідковуйте ці схеми, щоб гроші йшли на експортно-орієнтовані контракти, на контракти із заміщення імпорту, або, наприклад, на закупівлю нерухомості для державних потреб.

Коли Національний банк цього не робить, прозорого рефінансування комерційних банків нема, ми просто як держава втрачаємо шанс відновити економічний процес. Ми буксуємо, тому що нема грошей для того, щоб запрацювали підприємства. Це те, що роблять Сполучені Штати, Європа, - це аксіома для професіоналів. Тому те, що робить Національний банк, я вважаю непрофесійним, і останні події на валютному ринку, коли ми бачимо, як курс гривні падає кожного дня, - це тільки підтверджують. Ми не бачимо голови Національного банку, який би пояснив людям, що відбувається, чому це відбувається. Ми не бачимо зрозумілої і прозорої політики інтервенцій Національного банку – так, що б і гравці, і люди зрозуміли, що відбувається.

Бі-Бі-Сі: Ви були і власником банку, і менеджером банку. Що, на Ваш погляд, відбувалося у банківській системі у 2006-2007 роках, коли кредити видавалися подекуди навіть без довідки про доходи, самі банки багато запозичували за кордоном, видавали кредити не у національній валюті і на значні терміни, - чи це було здоровим зростанням?

С. Тигіпко: Кожен має займатися своєю справою. Бізнес хоче заробляти гроші. Всі українські банкіри думали так: якщо Захід дає гроші, і ризикує, то невже ми краще знаємося на ризиках, ніж західні банкіри, які давали сюди гроші? І це було абсолютно правильно, весь світ працював за такою логікою. І було б дивно, якби український бізнес тут у чомусь вирізнявся б.

Проблема в іншому: державні установи, які за це відповідають, коли вони побачили, що темпи кредитування тих же фізичних осіб зростають на 200% і більше, коли люди за рік запозичують більше, ніж усі разом заробляють, - то це вже проблема. І тут держава мала обмежувати, особливо ті схеми, які стосувалися імпортних товарів, для того, щоб, все ж таки, покращувати ситуацію із платіжним балансом, посилювати гривню. Загалом, ця криза і для всіх країн, і, зокрема, для України підкреслила одне – держава в економіці повинна бути не спостерігачем, а гравцем.

Бі-Бі-Сі: Ви за першою освітою інженер-металург, і напевне, ніколи не втрачали інтересу до цієї галузі. На чиєму Ви боці – тих, хто каже, що треба інвестувати у переобладнання цієї галузі, підтримувати її, бо вона є локомотивом української економіки, чи тих, хто каже, що на металургії, так само, як на газі чи нафті, утворилися олігархічні капітали, які “висмоктали” те, що залишилося від радянської інфраструктури, і що згодом ця галузь просто природно відімре, поступившись більш технологічним?

С. Тигіпко: Взагалі, що це за постановка питання: чи-чи? Ми що, вже щось створили? Ми маємо вже якусь альтернативу? Ми допомогли вже своєму сільському господарству, яке б стало альтернативним джерелом надходження валюти в країну? Понад 40% валюти зараз заходить від металургії, а від того ж сільського господарства у 2008 році зайшло тільки 14%. Від хімії – 8%. Тому альтернатив зараз нема. Але є проблема. У всьому світі держава дуже жорстко контролює таку потужну галузь, як металургію. Тим більше, що там багато монополістів, які мають активи і у вугільній галузі, і у видобутку залізної руди. У таких компаній Антимонопольний комітет має сидіти “на загривку,” як кажуть. Тому що це робочі місця, це податки, це стабільність держави в цілому.

По-друге, коли ми мали колосальне зростання у металургії впродовж 8 років, держава мала змушувати металургів переоснащуватися. Обкладати податками тих, хто не інвестує, бо на сьогодні ми маємо третину виробництва сталі мартенівським способом, - такого нема ніде у світі. Ми стали найбільш непереозброєною металургією у світі. Але знову ж таки, наша металургія конкурентноздатна за рахунок девальвації. Ми знову девальвували гривню, знову втратили всі українці, і ми знову попрацювали на металургію.

Потрібно це змінити, потрібно, аби металургія працювала на нас. Можу сказати відверто – мені байдуже, хто буде володіти українською металургією – українські, західні чи російські олігархи. Головне, щоб вони були інвесторами, а не тими, хто заробивши на металі, вкладає у футбольні клуби, готелі, і отримують перехресне субсидування. Справа не легка, але ще раз можу сказати – держава має бути в економіці гравцем, а не спостерігачем.

Бі-Бі-Сі: Але ми знаємо, що єдиним, напевне, прикладом переобладнання є Алчевський металургійний комбінат, який належить ІСД. І саме у цієї групи зараз найбільші проблеми, бо вони залізли у величезні кредити, і гравці ринку кажуть, що ті, хто найбільше вкладав у переобладнання, зараз мають найбільше проблем.

С. Тигіпко: З одного боку, вони почали запізно. З іншого боку, я не вважаю, що вони багато програли. Що, банк готовий забирати завод і на ньому працювати? Ні. Що банк повинен робити у такій ситуації? Банк мусить іти їм на зустріч, і займатися реструктуризацією. Але на переоснащеному підприємстві набагато легше виходити із скрутної ситуації, тому що воно більш конкурентноздатне. Інша проблема, що у цієї групи немає свого вугілля, і нема своєї руди. Тут вони програють. Але тут знову повинна втручатися держава, щоб усі мали рівний доступ до сировини, щоб усі були в однакових конкурентних умовах.

Бі-Бі-Сі: Які Ваші прогнози щодо розвитку подій найближчим часом. Ви вже згадали про другу хвилю девальвації, - як події розвиватимуться надалі?

С. Тигіпко: Я би не говорив про другу хвилю девальвації, бо той ажіотажний попит, який є на сьогодні – він легко збивається розумною політикою Національного банку.

Потрібні дві речі. Перше: постійно інформуйте населення, і це повинен робити виключно голова НБУ, якому б довіряло населення. Якщо не довіряє, то це проблема, і треба міняти голову. Друге: робіть інтервенції. І я би додав ще третє: адміністративно контролюйте банки. Той банк, який сьогодні хоче заробити на спекуляціях, має бути “закритий” Національним банком адміністративним шляхом. До кожного банку сьогодні є підходи, і з кожним банком можна розмовляти жорстко. Всі банки, фактично, взяли рефінансування, і дуже добре знають свою залежність від Нацбанку. Тому тут великих проблем, крім непрофесійності чи бездіяльності Національного банку я не бачу.

Бі-Бі-Сі: Один із найбільших противників валютних інтервенцій є МВФ, який вимагає “опускати” гривню на стільки, на скільки вона сама опуститься. Стало відомо, що четвертого траншу його фінансової допомоги може і не бути, і загалом переговори ускладнилися. Що робити у цій ситуації? Відмовлятися від грошей фонду, іти на поступки, робити вигляд, що здійснюються якісь реформи чи ухвалюються якісь рішення?

С. Тигіпко:Якщо б влада була консолідована, якби Нацбанк і Кабінет міністрів працювали б як одне ціле, навіть не маючи підтримки Верховної Ради, якби президент не заважав, ситуація була б набагато кращою, аніж за допомогою Міжнародного валютного фонду. Тому що прихід МВФ – це альтернатива самостійним діям. Що робити самостійно – для мене абсолютно очевидно. Ми повинні були розпочати дерегуляцію, значно спростити умови для ведення бізнесу. Перш за все, малого і середнього.

Ми повинні були збільшити дефіцит бюджету і внутрішній попит, внутрішнє споживання, у першу чергу, через інвестиційні та інфраструктурні проекти. Ми повинні були за рахунок емісії фінансувати експортноорієнтовані контракти та імпортозаміщення. Тобто розв’язати руки бізнесу, дати гроші в економіку, слідкуйте, щоб ці гроші не потрапили на споживчий ринок, бо тоді зростатимуть ціни. Альтернатива запропонована Міжнародним валютним фондом: скорочуйте дефіцит бюджету, обмежуйте внутрішній ринок, грошей в економіку давайте по мінімуму, і чекайте тільки одного: що зовнішні ринки покращаться, і тоді, можливо, якщо ви зможете впоратися із банківською системою, ви почнете зростати. Така пасивна позиція.

Що би я робив?

Максимально консолідувався, і переходив на активну позицію, бо ми бачимо, що пасивний варіант нам нічого не дає. Зараз ми ці гроші проїдаємо, нічого не роблячи для відновлення економічного зростання, яке дало б збільшення надходжень у бюджет і покращення ситуації.