Уже досягнуту угоду, яка передбачає потепління не більше, ніж на 2 градуси за Цельсієм, критикують за брак конкретних кроків у найближчій перспективі.

Крім того, розвиткові країни чинять спротив зобов'язанням, які їм пропонують.

Богдан Цюпин запитав Сергія Курикіна, голову Зеленої партії України і колишнього міністра екології та природніх ресурсів, чи роблять такі розбіжності угоду взагалі непотрібною і позбавленою сенсу?

С.Курикін: Відмовлятися виконувати подібні зобов'язання не буде ані Росія, ані Китай, ані Індія. Але при цьому треба створити умови, за яких вони могли б це зробити. Якщо Росія в цьому питанні є самодостатньою, і тут усе буде залежати від орієнтованості російської влади, то Китай та Індія, де сьогодні розміщуються виробництва, виведені з розвинутих країн, вони це можуть зробити лише за умови, якщо ці ж розвинені країни будуть вкладати кошти у виробництво в Китаї та Індії з метою зменшення обсягу викидів, тобто будуть постійно модернізувати виробництво з метою його екологізації.

Бі-Бі-Сі: Зараз Україна заробляє гроші, продаючи квоти на викиди парникових газів тим країнам, які цих викидів роблять більше. Як ви бачите розвиток ситуації з квотами, яка до певної міри є вигідною Україні зараз у випадку, якщо викиди будуть скорочені багатими країнами на 80 відсотків?

С.Курикін: Взагалі торгівля квотами є передбаченою Кіотським протоколом, але як це не парадоксально, це - той інтрумент Кіотського протоколу, який за великим рахунком взагалі не має права на існування. Торгуючи квотами, ми здобуваємо легкі, великі і швидкі гроші. Згідно з оприлюдненою інформацією, Україна продала квот приблизно на 350 мільйонів доларів, при цьому фактично нічого не роблячи, крім просто підрахунку кількості викидів і певних формальних процедур. Але подібна торгівля не повинна мати місця взагалі ані в Україні, ані в будь-якій іншій державі. Треба чітко зрозуміти: якщо ви маєте квоту, яку ви не використовуєте, то після її продажу вона починає негайно використовуватися іншою країною. Це означає, що торгівля квотами не лише не скорочує викидів, а й навпаки стимулює зростання цих викидів.

Бі-Бі-Сі: Наскільки актуальна ця проблема для України? Чи політики звертають на це увагу, чи готова промисловість і бізнес-лідери звертати на це серйозну увагу?

С.Курикін: На сьогодні увага до цих проблем є формальною, по-друге, вона стимулюється виключно оцими промисловими чинниками, про які я говорив. Будь-який інтерес урядових стурктур до цієї проблеми зумовлений виключно можливістю одержати легкі і швидкі гроші. Якщо ж говорити про системний підхід, який вимагає насамперед переозброєння економіки, або навіть її реструктуризації, бодай часткової, то до цього країна не готова.

Бі-Бі-Сі: Індія, Китай, Росія дуже гучно ствреджували, що вони не збираються вдаватися до якихось кроків в ім'я збереження довкілля, які стримували б їх економічний розвиток та підвищення рівня життя.

С.Курикін: В Україні так на разі ніхто не заявляє. Але факт залишається фактом - конкретних практичних дій Україна також не вживає. Що стосується прикладів національного егоїзму, то це не нова справа. Свого часу навіть Кіотський протокол опинився під загрозою, коли у 2000 році американці прямо заявили, що приєднання до Кіотського протоколу, його ратифікація буде шкодити національним інтеерсам США, відповідно це призвело до серйозних потрясінь.

Бі-Бі-Сі: А в Україні виборці напевне таки підтримали б таку подібну позицію, чи не так?

С.Курикін: Звичайно, в умовах економічних негараздів хочеться якнайшвидше їх подолати, і є дуже велика спокуса долати це за рахунок екології. Але ми всі економічні проблеми, починаючи з Великої Жовтневої Соціалістичної революції, ми ще від того часу всі наші економічні негаразди і в складі Радянського Союзу, і в незалежній Україні долали саме за рахунок екології, нищівного виснаження природних ресурсів. Усвідомлення цього сьогодні вище, ніж було раніше, але цього все одно замало, аби переорієнтувати владу і змусити її стати на шлях збалансованого розвитку...

Бі-Бі-Сі: Тобто тут політики відображають волю свого народу...

С.Курикін: Ні, я так не думаю. Політики користуються в даному випадку зацикленістю народу на економічних негараздах, і екологічні проблеми залишаються просто поза увагою пересічного громадянина, і відповідно цим користуються політики, не акцентуючи увагу на цьому і зводячи всі суспільні дискусії до суто економічних проблем.