Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Хоча самій ідеї вже майже 2 роки, нового поштовху дискусіям щодо цього питання надав міжнародний зерновий саміт у Санкт-Петербурзі, що відбувся тиждень тому.

Занепокоєння щодо планів створення зернового ОПЕК вже висловив ЄС. В Україні також сприймають цю ідею неоднозначно.

Історія питання

Вперше про можливість зернового союзу між трьома пострадянськими країнами-житницями - Україною, Росією та Казахстаном - заговорили у неврожайному 2007 році.

2008 рік приніс рекордний врожай, а з розгортанням фінансової кризи стало зрозуміло, що сільське господарство може бути тією галуззю, яка здатна приносити прибутки тоді, коли решта галузей лише скорочуються.

За останнє десятиріччя відбулися також і суттєві зміни на світовому зерновому ринку. Якщо у 2000 році частка США на ньому становила майже третину (28%), то зараз частка США у світовій торгівлі зерном складає лише п'яту частину. Так само скоротилися частки двох інших потужних експортерів зерна - Канади - з 17% до 14%, і Австралії - з 16% до 13%.

Позиція Росії  Росія... за експортом пшениці увійшла до трійки лідерів. І ми маємо наміри зміцнювати наші позиції на світовому зерновому ринку Президент Медвєдєв

У той таки час загальна частка Росії, України та Казахстану збільшилася із 6% до 24%. Експерти вважають, що разом три країни, які до цього частіше виступали як конкуренти і запекло боролися за перемогу у тих самих тендерах, можуть отримати понад третину світового зернового ринку.

Під час цьогорічного економічного форуму у Санкт-Петербурзі зернова тема була виділена в окрему дводенну подію. Саме там російський президент Дмітрій Медвєдєв заявив, що його країна зацікавлена у створенні регіонального "зернового пулу" у причорноморському басейні, куди мають вихід такі потужні експортери зерна, як Україна та Казахстан.

Інтереси Росії

За словами пана Медвєдєва, така структура дозволила б країна-експортерам координувати свої дії із підтримки "прийнятних" цін на світовому ринку.

Д.Медвєдєв: "Росія впродовж останніх років повернула собі статус одного із головних експортерів зерна, а за експортом пшениці увійшла до трійки лідерів. І ми маємо наміри зміцнювати наші позиції на світовому зерновому ринку."

Позиція ЄС  Яка його мета? Диктувати ціни на ринку? Стати зерновим ОПЕК? Україна є членом СОТ, а Росія та Казахстан не входять до цієї організації М.Фішер Боель

Утім заяви російського президента були досить дипломатичними. Як їх розуміють у самій Росії, дещо розтлумачив Валерій Гаєвський, губернатор Ставропілля - одного із найбільших сільськогосподарських регіонів Росії:

"Я абсолютно упевнений, що цього року ми, розштовхуючи ліктями, зможемо відтіснити наших конкурентів із, у першу чергу, США, Канади, і отримати як мінімум 15% зернового ринку. Теперішня ситуація є цілком вигідною для нас. Я поділяю думку тих, хто каже, що криза - це шанс для нас. Так, гримить, так, страшно, але ж атмосфера свіжішає, принаймні економічна атмосфера. І я упевнений, що сільське господарство - це та база, той острівець стабільності у нинішній час, який допоможе виробникам, зокрема, і на Півдні Росії, без особливих потрясінь пережити цей невизначений час. А якщо ще й до цього створити серйозну структуру, яка допоможе нам прихоплювати ринки, - я упевнений, що ми повернемо Росії славу світової житниці."

Україна: ні вашим, ні нашим?

Виступаючи на санкт-петербурзькому форумі, український міністр аграрної політики Юрій Мельник заявив, що цілком підтримує ідею створення зернового "пулу" із Росією та Казахстаном. "Тільки у такому форматі нам вдасться відстояти інтереси не тільки виробників, але й споживачів зерна," - заявляв він у Санкт-Петербурзі.

Проте із поверненням додому риторика міністра дещо змінилася, і, коментуючи створення зернового ОПЕК, він заявив, що питання обговорювалося лише з точки зору використання інфраструктури та загальної логістики, а об'єднання не зашкодить чиїмсь інтересам:

"Нашими сусідами, росіянами та казахами, висловлюються прагнення працювати у портах Чорного моря на країни арабського світу, Південно-східної Азії, Північної Америки. Ця тема обговорювалася неодноразово. Треба діяти без нанесення шкоди будь-кому із учасників ринку."

Виглядає, що пом'якшенню заяв українського урядовця сприяв і візит до України єврокомісара з питань сільського господарства Маріанни Фішер Боель. Вона нагадала, що Україна, на відміну від Росії та Казахстану, є членом СОТ, і взяла на себе певні зобов'язання щодо правил торгівлі. Крім того, на базі членства України у СОТ нині ведуться переговори щодо створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною.

"Мені складно говорити про це об'єднання. Яка його мета? Диктувати ціни на ринку? Стати зерновим ОПЕК? Україна є членом СОТ, а Росія та Казахстан не входять до цієї організації. І я не хотіла би, аби переговори, які стосуються так званого "зернового пулу," створили б якісь проблеми моєму доброму другові пану міністру Мельнику на переговорах із ЄС."

Представниця Єврокомісії також заявила, що у разі, як Україна візьме участь у об'єднанні, метою якого буде впливати на ринкові ціни, переговори щодо зони вільної торгівлі можуть бути призупинені, а проти України застосовані санкції.

Своя зернова сорочка - ближча?

Президент Української зернової асоціації Микола Компанець каже, що занепокоєння європейців можна зрозуміти, але Україна у цьому питанні має керуватися своїми інтересами. Ще після перших заяв про можливість створення зернового пулу оглядачі припускали, що за даних умов більший зиск отримає Росія, адже завдяки такому об'єднанню вона хоче не тільки і не стільки впливати на ціни, як отримати доступ до української портової інфраструктури та елеваторів, які є своєрідним "ключем" до експорту:

Микола Компанець: "Україна має можливість відправляти на експорт десь 30 мільйонів тонн зернових, або навіть більше. Але Росія та Казахстан такої можливості не мають. У них є проблема - бракує портів, аби таку кількість зерна експортувати. А валовий збір зернових у них теж кожен рік зростає."

Пан Компанець каже, що нічого поганого у тому, аби росіяни та казахи користувалися українськими портами для експорту зерна немає. Це навіть приносило б Україні певні доходи. Але такий союз для України має сенс тільки у тому випадку, якщо передбачатиме подальшу розбудову експортної інфраструктури. В іншому разі українським виробникам буде важко конкурувати із Росією та Казахстаном за доступ до українських портів:

"Є проблема: якщо залізниця не може взяти на себе вирішення питання доставки зерна наших виробників, а тут ще і прийдуть росіяни та казахи, то тоді цей союз нам не потрібен. Від для чого потрібен? Щоб заробляли порти, щоб в Україну йшла валюта. Але ж залізниця має "вузькі місця" у Миколаєві, Херсоні, Севастополі. На початку маркетингового року ми воювали із залізницею, аби вони повернули 3.5 тисяч вагонів із Росії та Казахстану для своїх виробників. І якщо зараз підключити Росію, то наш виробник залишиться ні з чим."

Нині у міністерстві аграрної політики оцінюють загальну пропускну потужність української експортної зернової інфраструктури у 42 мільйони тонн на рік. При цьому Україна у кращі роки експортує чверть від цього, і лише після рекордного врожаю минулого року український зерновий експорт перевищив 28 мільйонів тонн. Росія ж, при наявності лише одного глибоководного порту у Чорному морі - у Новоросійську - постійно нарощує експорт зерна, і цього року, як твердить російський президент, може експортувати до 20 мільйонів тонн зерна.