Артем Гіржев з мамою Ольгою

Артем Гіржев: Постійно біля нас сидів черговий, озброєний.

Бі-Бі-Сі: І скільки їх було на судні?

Артем Гіржев: Точної цифри назвати не можу. Їх було постійно приблизно двадцять осіб. А точно сказати не можу, тому що вони постійно приїздили, від'їздили, змінювалися.

Бі-Бі-Сі: А як все це почалося, як на вас напали?

Артем Гіржев: Підійшли три човни, почали обстрілювати судно, вистрибнули кішками на борт, три людини вистрибнули на місток, старшому помічнику приставили автомат до голови і сказали: "Зупиняй судно!" Зупинили машину, весь екіпаж піднявся на місток, всіх вишикували в шеренгу, ну і далі пішло ... пограбування і решта.

Бі-Бі-Сі: Тобто, вони ще і судно розграбували, окрім того, що отримали викуп?

Артем Гіржев: Ні, вони пограбували нас, наші персональні речі, телефони, гроші. Все, що їм подобалося, вони забирали, і ми нічого не могли вдіяти. Навіть якщо це був подарунок від рідних, ось йому сподобалося, він забрав, і ти йому нічого не зробиш.

Бі-Бі-Сі: Вони вас годували чи дозволяли якось на кухню ходити?

Артем Гіржев: Ні, на камбузі ми не їли, ми їли в каюті один раз на день. Постійно їли рис, іноді макарони, спагеті.

Бі-Бі-Сі: Це вони вам розносили їжу?

Артем Гіржев: Ні, вони випускали лише лише повара-стюарта. Хлопці нам готували, приносили, і ми їли в каюті.

Бі-Бі-Сі: А що вони вам із самого початку сказали: поки не сплатите викуп, не відпустимо?

Артем Гіржев: Із самого початку вони взагалі нічого не говорили. Вони просто нас закрили і все. Ми були весь час зачинені і не бачили, де вони, що вони. Двері були зачинені, знали, що сидить автоматник за дверима, і все. Ніяких розмов взагалі не було.

Бі-Бі-Сі: А як ви дізналися, що вони чекають грошей?

Артем Гіржев: Через певний час, зараз вам точно не скажу, вони почали говорити: "Ось ми за вас хочемо викуп отримати і ви поїдете додому."

Бі-Бі-Сі: І всі ці чотири місяці вас навіть на палубу не випускали?

Артем Гіржев: Місяць нас взагалі не випускали, взагалі з каюти не випускали. Потім почали по годині-дві нас вигулювати раз на тиждень, тому що в нас почали атрофуватися м'язи, і деякі люди вже не могли самостійно пересуватися.

Бі-Бі-Сі: Артеме, а якщо хтось у команді захворював? Наскільки відомо, на жаль, помер ваш капітан від серцевого нападу?

Артем Гіржев: Так, на жаль, капітана ми втратили на третій день ув'язнення.

Бі-Бі-Сі: Що було з його тілом?

Артем Гіржев: Його тіло всі чотири місяці зберігалося у м'ясній артелці при мінусових градусах до вчорашнього дня, доки ми не прийшли в порт. Далі доля його тіла нам не відома.

Бі-Бі-Сі: Наскільки нам відомо, вони перераховували гроші і від'їздили партіями. Ось цей момент визволення як відбувався?

Артем Гіржев: Ми знали, тому що нас вивели на палубу, 19 осіб стояли в шаховому порядку, півтора на півтора метра один від одного. Одна людина залишалася на зв'язку на містку з літаком. Вони скинули дві сумки на парашуті, потім човном їх підібрали. Ми просто бачили дві великі сумки. Потім вони почали з'їздитися, а далі ми не знаємо, бо ми сиділи в каюті, і нас не випускали.

Бі-Бі-Сі: Як ви дізналися, що шлях вільний?

Артем Гіржев: Вони самі нам сказали, що все ОК.

Бі-Бі-Сі: Шлях до Момбаси скільки тривав?

Артем Гіржев: Порахуйте: п'ятого числа ввечері нас звільнили, а вчора ми тільки увійшли в порт. Приїхала зміна, передали справи, почекали в готелі, потім на літак, і ось сьогодні уже були в Києві.

Бі-Бі-Сі: Що ви обговорювали весь час між собою, що ваші колеги говорили про те, як потрібно поводитися з піратами?

Артем Гіржев: Справа в тому, що ми ніяк не могли боротися. Справа в тому, що з того, як були розташовані ці солдати, як вони себе називають, то просто штурмом нас би не взяли. Нас би просто всіх на місці і поклали б. Ми, всі двадцять осіб, були постійно разом під цівкою автомата. Будь-який рух -- і нас просто розстріляли б, плюс вони постійно підтримували зв'язок з берегом, якщо була б мовчанка, то вони, розумієте...

Бі-Бі-Сі: Ви ще раз у рейс підете, чи вже з морським життям зав"язали?

Артем Гіржев: Давайте я одужаю після цього рейса, я ще не бачив усіх своїх рідних, мине час, а потім зможете поставити мені це запитання.