В Лондоні побував з візитом міністр закордонних справ Вірменії Едуард Налбандян і він був гостем студії Української служби Бі-Бі-Сі. Першим запитанням до міністра було - чи зможуть президентські вибори, які відбулися в Азербайджані та Вірменії, посприяти врегулюванню Нагірно-Карабахського конфлікту?

Едуард Налбандян: У Вірменії - новий президент, в Азербайджані - переобрано попереднього. Ми сподіваємось, що після цих виборів переговори активізуються на основі мадридських принципів, запропонованих у листопаді минулого року співголовами Мінської групи ОБСЄ. І вдасться дійти розв’язання конфлікту. Ми можемо це зробити швидко. Це залежатиме від політичної волі Азербайджану. Якщо такої політичної волі не буде, то потрібно буде чекати, коли вона з’явиться.

Бі-Бі-Сі: А Вірменія має таку політичну волю?

Едуард Налбандян: Така воля у Вірменії була і є тому, що ми за мирне політичне і дипломатичне врегулювання проблеми Нагірного Карабаху. І ми проти будь-якої військової риторики, яка лунає в Азербайджані, особливо як це було - до подій в Південній Осетії. Ті події стали своєрідним холодним душем для азербайджанських керівників. І ми сподіваємось, що це їх трохи витверезило. Адже існує дуже небезпечна тенденція, оскільки, згідно з опитуваннями в самому Азербайджані, 30 відсотків мешканців країни виступає за військове вирішення конфлікту. Я не думаю, що знайдеться якась країна у світі, третина населення якої виступала б саме за такий шлях. У Вірменії таких прихильників може і віднайдеться один відсоток, або два-три відсотки безглуздих, які підтримують таку ідею. Після будь якої військової операції дипломати все одно мають розпочати переговори, але вже у гірших умовах.

Бі-Бі-Сі: Ви згадали про події в Південній Осетії. Як у Вірменії сприйняли їх? Зокрема, визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії?

Едуард Налбандян: Звичайно, ми могли б скористатися цією ситуацією - визнання Осетії і Абхазії , і визнати Південну Осетію і Абхазію, а також Нагірний Карабах. Ми б це могли зробити і раніше, коли визнали Косово. Але ми не пішли на це, адже вважаємо, що перебуваємо на дуже важливому етапі переговорів, які мають привести до рішення на основі компроміса - з однієї й іншої сторони. Основа вирішення конфлікту - це право самовизначення народу Нагірного Карабаху. Визнання цього права і його реалізація. Це головне питання і, звичайно, проблема безпеки народу Нагірного Карабаху. І я думаю, що ми перебуваємо на шляху вирішення, адже в основі самих пропозицій Мінської групи ОБСЄ лежать три принципи Гельсінського Акту, які стосуються незастосування сили, територіальної цілісності і самовизначення. Враховуючи ці принципи, ми можемо дійти компромісу.

Бі-Бі-Сі: Останнім часом з’явилося кілька ініціатив -- зокрема Туреччина заявила про бажання допомогти врегулювати карабаську проблему і ширше -- замирити Вірменію та Азербайджан. Після цього активізувалися російські зусилля. Хтось навіть говорить про конкуренцію у південному Кавказі між Туреччиною і Росією -- чи це перебільшення?

Едуард Налбандян: Я не чув про якусь ініціативу з боку Туреччини. А Росія є співголовою Мінської групи. І тому, звичайно, Росія відігравала і відіграє серйозну роль у врегулюванні конфлікту. Ми не повинні забувати, що завдяки російському посередництву сторони досягли припинення вогню 94 року. Можна згадати і 2001 рік, коли президент Франції відігравав помітну роль у переговорному процесі і тоді ми були близькі до вирішення конфлікту. Тому нові пропозиції Росії щодо зустрічей можна лише вітати. Участь у зустрічах на рівні президента Росії може лише посприяти вирішенню проблеми.

Бі-Бі-Сі: Внаслідок Нагірно-Карабахського конфлікту, чи не втрачає Вірменія , зокрема, в енергетичному плані адже її оминають нові енергетичні магістралі в регіоні?

Едуард Налбандян: Я де думаю, що ми втрачаємо. Події у Південній Осетії показали, що Вірменія - це найближчий і найдешевший шлях комунікацій - чи то енергетичних ресурсів, чи транспортних вузлів. І після подій в Південній Осетії багато повертається до думки про необхідність існування альтернативи. Те, що є економічно вигідним, а не якимись політичними рішеннями.