Марта Шокало Бі-Бі-Сі, Київ-Мацківці

	Природа навколо Мацківців дуже мальовнича, але це не додає надії селянам

Читати про погляд на політику Донбасу

Говорити з людьми про політику я вирушаю у невелике село Мацківці на Полтавщині, неподалік Лубен.

Село розкинулося у низині біля річки Сули. Тут типова для цього краю мальовнича природа: луки, ліс, пагорби.

В Мацківцях є школа, кілька приватних магазинчиків, медпункт, клуб та церква, переобладнана у приміщенні колишнього продмагу. Була пекарня, але її закрили.

На горі – кладовище. Часто замість “іти на кладовище" люди тут кажуть: “іти на гору" або “пора на гору” або “однесли на гору”...

Похорон для села – це подія. Навіть попри те, що тут таке трапляється часто. Село потроху пустіє. Можна довго йти, доки когось зустрінеш.

	Молодь у барі в Мацківцях про політику говорить неохоче

“Я корінний селянин, житель Полтавщини. Є таке на Полтавщині село Мацківці”, - починає розмову з Бі-Бі-Сі мацківчанин Борис Григорович.

Пана Бориса питанням про політику я застаю зненацька – він саме везе курчатам кропиву. Встає з велосипеда, трохи думає і розказує про те, що йому найбільше болить.

На мою думку, перевибори нічого не дадуть. До власті прийдуть ті ж політики, ті... як їх назвать даже не знаю, щоб не обідилися... Борис Григорович

“Село зараз пущене на самоплив, на самовиживання. Селяни держать дві-три корови, получають за це мізерні гроші – десь 1 – 1.10 гривень за літр – і цим виживають. На мою думку, перевибори нічого не дадуть. До власті прийдуть ті ж політики, ті... як їх назвать даже не знаю, щоб не обідилися...”.

Селян зараз хвилюють не вибори, а те, що немає дощу. Як і завжди влітку люди заклопотані роботою: полють городи, труять колорадських жуків на картоплі, косять сіно. На політиків тут не зважають або ображаються.

47-літній мешканець Мацківець пан Михайло каже, що у політиці розчарувався.

	Селян більше хвилюють не вибори, а погода та засуха, а ще - дуже низькі ціни на молоко

“Спасіба Ющенкові, як кажуть, вилікував від цієї хвороби. Перед президентськими виборами такий був накал страстєй: ночами не спали, дивилися тілівізор. А зараз він, я считаю, показав, що всі абсолютно політики – це не політики, це – гроші. А прості люди - ноль для них”.

Ще більш зневірилася у політиках пані Тетяна, яку я зустрічаю на березі річки. Вони з онуком виглядають корову із пасовища.

Я ото як-коли лаюся з ними по телевізору. Кажу: “Не мели ото дурного! Мелеш. Добрі гроші получаєш!” Якби мені хоч оце мільйон за год заробить або хто кинув мільйон за год – та мені б стало на все моє життя, і я хоч би трошки пожила. А то піди в магазін, тільки подивися – хочеться з’їсти, а нема за шо купить баба Люда

“Дуже жаль за Україну! Пропада – і все! Даже на обрії ніде нічого не світиться, щоб щось було хароше. Віри ніякої! Розчарувалася в усьому!”, - емоційно ділиться вона своїми думками.

Поруч із нею дві бабусі пасуть гусенят. Одна з них – пенсіонерка пані Людмила – виявилася політичним фанатом. Не пропускає жодного ток-шоу за участі політиків.

“Я ото як-коли лаюся з ними по телевізору. Кажу: “Не мели ото дурного! Мелеш. Добрі гроші получаєш!” Якби мені хоч оце мільйон за год заробить або хто кинув мільйон за год – та мені б стало на все моє життя, і я хоч би трошки пожила. А то піди в магазін, тільки подивися – хочеться з’їсти, а нема за шо купить”, - бідкається баба Люда і переходить до теми виборів.

“І вибори не нужні. Хай би воно хтось один був. Так, ні – не потягне, мабуть, вже один. Дуже їх багато прихльобників. Каждий біжить на оте крісло, пнеться ...”.

Проти перевиборів і дід Борис:

“Вп’ять (знову – ред.) нові вибори, вп’ять візьме більше голосів Янукович. Таке саме буде. Скажуть: “Ми знову не згодні”. Не те, щоб мені Янукович подобається, просто комусь шось же треба робить. Якби можна так, шоб замінить їх усіх, усіх!!!!! Незалежно від того, з якої партії. Замінить їх усіх!”.

“А кого б Ви хотіли бачити у Верховній Раді”, - запитую його я.

“Молодих талановитих людей”, - відповідає він.

Зі студентом Сергієм ми йдемо до бару – осередку місцевого нічного життя. Гавкають собаки.

“Щось подібне твориться в нашій Верховній Раді”, - жартує Сергій.

Він про політику не дуже хоче зі мною говорити. Починає з історії.

“Треба Україні нового Богдана Хмельницького, - каже він. – Видно, як люди нещасно живуть. Вони якісь всі в Україні слабохарактерні. Не можуть чітко виразити свою волю. Тому потрібна така людина, яка б змогла підняти патріотичність українців. Людина, у якої дід і прадід були українцями”.

Багато з тих, хто тут народився, як і Сергій, поїхали вчитися і працювати до Києва, Полтави чи у сусідній райцентр Лубни. Село потроху вимирає і перетворюється на пустку.

Молодь, яку зустрічаю у барі, відмовляється говорити про сварки у владі.

На мої питання віджартовуються або сором’язливо мовчать. Хтось каже, що їм це набридло.

“Мені якби якась одна людина була. І все. Не треба, щоб їх було штук тридцять-двадцять. Вони по-любому будуть биться. По-любому!”, - нарешті після довгих вмовлянь ділиться думками продавцеь Оля.

Не слідкує за тим, що відбувається у верхах, і пенсіонерка Катерина Яківна.

Знає хіби що Ющенка та Януковича, до яких вона однаково байдужа. Як і до позачергових виборів.

Ми їм однак ладу не дамо. Вони нас і не послухають. Вони самі собі і будуть там гризтися. Якби хоч цього не забрали, аби ото їсти хоч було за шо купить. Оті канхвети, кажу, якби ж таки здешевили. Господи милостивий! Канхвета не можна купить баба Катя

“А чого шо воно вп’ять оті вибори?, - питає мене баба Катя. – Вже ж вони недавно були, а це вп’ять. Мені вони всі однакові, хай сидять – які є, такі й хай. Хай миряться. Хай їм абищо. Вони за свої кармани – не за нас. Хай як хочуть. Шо ж ти зробиш? Ми їм однак ладу не дамо. Вони нас і не послухають. Вони самі собі і будуть там гризтися. Якби хоч цього не забрали, аби ото їсти хоч було за шо купить. Оті канхвети, кажу, якби ж таки здешевили. Господи милостивий! Канхвета не можна купить. Таки ж ранше було на копійки підеш та набереш, а тепер сто грам – дві гривні, а якщо добріші, то й дорожче”, - бідкається баба Катя.

На відміну від більшості мацківчан, які або критикують президента, або за звичкою підтримують комуністів, або сварять усіх, довіра до української влади ще збереглася у пенсіонерки Ніни Макарівни. Це для села рідкість.

Я наслухалася, як таки критікують цього бідного Ющенка. Я вже його жалію не як президента, а як людину. Як тіки яка сесія, так і критікують його з усієї сили. А самі наоборот хуже роблять, он як Ніна Макарівна

Пані Ніна вже багато років підтримує Віктора Ющенка, ще відтоді, як він був в уряді. Тоді у селі перестали вимикати світло. Цим він їй і запам’ятався.

Тепер Ніна Макарівна Ющенка жаліє.

	Ніна Макарівна підтримує Ющенка, хоча його й багато критикують

“Я наслухалася, як таки критікують цього бідного Ющенка. Я вже його жалію не як президента, а як людину. Як тіки яка сесія, так і критікують його з усієї сили. А самі наоборот хуже роблять, он як. Чи вибори, та вже на один лад воно буде. Отак уже треба зробить. Поки таки ми будемо самі себе терзать. А може, воно після виборів шо й получчає. Ну, будемо бачить. Якшо я доживу, бо я можу і ляпнуть (померти – ред.), та й нема. Та без мене, мабуть же, обійдуться вибори”, - сміється 81-річна бабуся.