Матвій Ганапольський Для Бі-Бі-Сі, Москва

Сьогодні Влада Ліст'єва згадують не тільки як чудового ведучого, але й професійного менеджера, що поставив собі за мету зробити уперше у Росії громадське телебачення. На початку 90-х телебачення, саме перший канал, були у відчаю.

Грошей на програми не було. Апаратура була стара. Аби яку програму можна було купити і фінансувати, уперше тоді з’явилося слово спонсор. Спонсори стали дійсними хазяями ефіру – вони давали гроші, а відтак почався диктат спочатку бізнесменів, а потім і політиків. Вони також приходили з грошима і, фактично викупляючи ефір, стирчали у різних програмах.

Тоді ще ніхто не знав слово піар, але це і був його початок. І ось у 95-му генеральним директором призначили Ліст’єва. Газета „Ізвєстія” писала тоді, що разом з ним прийшла команда молодих журналістів, що пройшли сувору ідеологічну школу державного телебачення, але не втратили себе. Вони звикли мислити самостійно і вміло протистояти тиску зверху", - стверджувала газета.

Сам Ліст'єв пояснював на що має перетворитися перший канал. Це має бути громадська телекомпанія, незалежна від влади. Ліст’єв обіцяв відкинути пристрасті і керуватися тільки якістю, тільки журналістським і художнім критерієм. Була оприлюднена нова мережа ефіру. У ній документальні і соціальні програми, дитячі для до шкільного віку, школярів і навіть програми про СНД. Концепція Ліст’єва передбачала створення громадського телебачення не тільки за назвою, але й за суттю.

Однак ті, хто знають політичну ситуацію у Росії розуміють – поява громадського телеканалу категорично неможлива, як мінімум, до 2008 року. Адже попереду парламентські і президентські вибори.

„За пару місяців це буде інше телебачення” - обіцяв новий керівник. І першим його кроком був мораторій на рекламу. А ще за пару місяців його вбили у під’їзді власного будинку. Потім Ліст’єва часто згадували як романтика. Хіба ж у наш час можливо громадське телебачення,- казали критики його ідеї, - усе просякнуло комерцією, а що до влади, то їй потрібен тільки рейтинг, щоб здійснювати свою пропаганду. І ось, несподівано, дві відомих росіянина: президент СРСР Міхаіл Горбачов та президент академії російського телебачення Владімір Познер надіслали лист президенту Путіну.

У листі прохання сприяти створенню громадського телебачення. Коментуючи лист Познер зауважив:” Поява громадського телебачення – це завжди політичне рішення. І неможливо брати за його основу приватний канал”. Отже Познер вважає, що громадським має стати або перший канал, або другий –РТР. Однак ті, хто знають політичну ситуацію у Росії розуміють – поява громадського телеканалу категорично неможлива, як мінімум, до 2008 року. Адже попереду парламентські і президентські вибори.

І саме обидва федеральних канала забезпечують картинку щасливого життя і трудових успіхів для глядачів Росії. Саме вони роз’яснюють що ворожі Сполучені Штати спільно з революційними Грузією та Україною розхитують російську стабільність. І саме ці канали створюють віртуальну Росію, у якій президент має рейтинг за 70 відсотків. Відмовитись від такого електорального керма для влади було б самогубством.

І лист Горбачова та Познера мало що змінить у політичних планах Кремля. Звичайно ситуація у Росії зовсім інша, аніж та, що була за часи Ліст'єва. Змінився бізнес – тепер грошей для такого каналу достатньо. Однак саме влада має бути зацікавленою, щоб у ефірі звучало вільне слово та альтернативна думка або позиція. А саме цього у Росії зараз нема. Однак і лист Познера та Горбачова не викинеш на смітник. Треба реагувати. А відтак, хоч і не сьогодні, але є надія, що справа, через яку загинув Ліст’єв, буде мати продовження.