Володимир Мокрий. Фото із сайту fakty.interia.pl

Цей рух, як вважає його провідник і перший президент пострадянської Польщі Лех Валенса, відіграв ключову роль в поваленні комунізму в регіоні.

Кореспондентка Бі-Бі-Сі Ольга Бетко поговорила про цей ювілей та значення руху із Володимиром Мокрим - колишнім активістом польської Солідарності, пізніше депутатом польського сейму від Солідарності.

Зараз пан Мокрий - професор Ягелонського університету в Кракові.

В. Мокрий: Я завжди був трохи інакомислячий, як казали на Сході, незалежними стежками ходив. Тим більше що моя дружина із Гданська. Отож я із Гданська, де був на вакаціях, приїхав до Кракова, де Лех Валенса підписував "порозуміння з урядом". Так що я це все в Кракові бачив, і там же, в Кракові, почався цілий процес організації незалежних профспілок в Ягелонському університеті. Я дуже активно ходив на всі зібрання, чим міг - допомагав, думаючи, очевидно, й про українську справу.

Бі-Бі-Сі: А в якому сенсі про українську справу?

В. Мокрий: В тому сенсі, що допомагав писати наші постулати від Українського суспільно-культурного товариства, а також статут Незалежної спілки українських студентів, яка мала організуватися при Незалежній спілці студентів польських.

Бі-Бі-Сі: Вам не здавалося, що за цю діяльність ви можете поплатитися своєю подальшою науковою кар'єрою?

В. Мокрий: Так, я мав такі погрози, тим більше що мною цікавилися відповідні служби. Викликали на різні допити. Над членами нашого українського суспільно-культурного товариства після введення воєнного стану був такий собі суд, і мене за кілька місяців до того нагороджували за діяльність і вклад в українську справу, а через кілька місяців судили. От такі були прикрі справи. Натомість я вважав, що то є та дорога, і скоріше чи пізніше вона вийде на пряму, і що перемога за нами, так що я досить активно включився в те все. Тим більше я й перед цим мав контакти з польським підпіллям.

Бі-Бі-Сі: Ви взагалі могли тоді собі уявити, що колись буде повалено Берлінську стіну, що об'єднається Німеччина, розшириться Євросоюз?..

В. Мокрий: Я, напевно, думав про найголовнішу, найважливішу для нас справу - про справу українську, щоб не було цензури в видавництвах, щоб була автономія університетів, де я міг би писати і викладати, говорити правду про українську історію. І коли вже почалася Солідарність 1980 року, то дуже важливо було, що до Гданська прислали відозву до народів Східної та Центральної Європи. Це було ніби потрясіння землі, і це було дуже важливо. Як я і сподівався, що після такого послання по тих національних кордонах, швах - там просто затряслося. Люди почали думати, там були також і від наших дисидентів - від тоді ще живого Василя Стуса і, бачите, святої пам'яті вже В'ячеслава Чорновола, а також Горинів перші відгуки, підтримка для польських діячів. Ми в підпільних газетах мали ту інформацію, так що це допомагало нам вірити, що колись зійдемося. А потім був військовий стан, треба було втікати...

Бі-Бі-Сі: Куди ж ви втікали?

Це покоління мало честь взяти участь у тих подіях, в тій перемозі, про яку мріяли, за яку віддавали життя наші предки поколіннями, століттями В. Мокрий

В. Мокрий: В гори, до березня. А потім мене взяли на допити, але якось вже обійшлося, заспокоїлося без жодних арештів, так що я жодним мучеником не був. А потім треба було далі вірити, працювати, видавати. Тоді я вже вповні був такий заангажований і друкував під псевдонімами найбільше в незалежній пресі, під час військового стану і після - до 1989 року. Ну а в 1989 році я пішов на вибори як кандидат від Солідарності. Ніколи не забуду, як ми поїхали до Гданська до тих трьох хрестів - символів гданської Солідарності, і пішли до них уклонитися. Всі мали квіти біло-червоні, а я тоді взяв букет біло-червоно-синьо-жовті. Один редактор підійшов до мене і запитав, що це означає, а я пояснив, що тут, у Гданську, біля цих трьох хрестів гданської Солідарності, тричі розп'ятої, але не вбитої ідеї Солідарності, думаю весь час про хрест Святого Володимира в Києві, про це небо, колосся пшениці, про Україну... І вірю, що між Віслою і Дніпром під спільним для нас небом колись ми дочекаємося незалежності. І потім, коли я вже приїхав як депутат від Солідарності на перший установчий з'їзд Народного Руху України, ми також під пам'ятником Шевченкові говорили з польською делегацією про наші надії, очікування і про те, що надіємося вже невдовзі зустрітися у вільних країнах - Польща і Україна. І так і сталося! Ми живемо в дуже важливих часах, це покоління мало честь взяти участь у тих подіях, в тій перемозі, про яку мріяли, за яку віддавали життя наші предки поколіннями, століттями.