Александр Рар: Україні і Заходу буде легше спілкуватися після реалістичної розмови про прагнення суспільства

Про це сказав Александр Рар, директор програм Росії і країн СНД Німецької ради з зовнішньої політики, з яким розмовляв Юрій Кушко.

Бі-Бі-Сі:Яких саме змін можна буде очікувати в разі приходу до влади християнських демократів?

Александр Рар: Гадаю, якщо взяти до уваги сказане упродовж останніх тижнів в німецькій опозиційній партії християнских демократів, - яка, мабуть, незабаром стане урядовою партією - то можна дійти висновку, що до України буде зовсім інше ставлення. Я б сказав - більш стратегічне. На мою думку, можливо, що Німеччина візьме на себе роль головного адвоката України в Європейському Союзі і Європі. Якщо нині провадяться консультації у першу чергу з Росією і від них, природньо не відмовляться, тим не менш, гадаю, пані Меркель буде зміцнювати консультаційний механізм Київ-Берлін, аніж Москва-Берлін. Таким чином Україна отримує справді реальний шанс здобути в особі Німеччині стратегічного друга, коли йтиметься про питання інтеграції Укаїни до ЄС. Якщо до того ж вдасться здобути підтримку США щодо інтеграції України до НАТО, то, на мій погляд, нинішня лінія зовнішньої політики Ющенка і Тарасюка могла б справді завершитися великим успіхом.

Стратегія дружби  Якщо нині провадяться консультації у першу чергу з Росією і від них, природньо, не відмовляться, тим не менш, гадаю, пані Меркель буде зміцнювати радше консультаційний механізм Київ-Берлін, аніж Москва-Берлін. Таким чином Україна отримує справді реальний шанс здобути в особі Німеччині стратегічного друга, коли йтиметься про питання інтеграції Укаїни до ЄС Александр Рар

До того ж, сьогодні у німецькому суспільстві Україна після помаранчевої революції має набагато більше симпатій, ніж Росія, про яку кажуть, що вона скочується до нової диктатури. Тому гра на такому зовнішньополітичному полі, яке я змалював, можливо забезпечить пані Меркель певні дивіденди.

Але наскільки вона зможе реалізувати цей курс - мені важко сказати. Бачте, у Німеччині є надто впливові структури, переважно бізнесові, які вже 30 років щільно співпрацюють з Росією і з такими ревнощами ставляться до цих зв'язків, що не дозволять бідь-якому канцлеру відходити від відпрацьованого курсу. Тим не менш, гадаю, Україна навіть у цьому плані не буде програвати і в неї радше є шанс отримати значний виграш.

Пані Меркель справді буде у першу чергу робити все, щоби знов здобути довіру Польщі і балтійських держав, тих потенційних союзників Німеччини 1990-х років, яких Шредер втратив через надто близкі стосунки з Росією. Але врешті-решт, якщо ті ж поляки чи балтійці тиснутимуть на Німеччину і примушуватимуть німців повністю дотримуватись їхнього курсу - аж до вичавлення Росії з Європи, то, гадаю, німецька еліта за цим не піде. І пані Меркель буде рано чи пізно знову вибудовувати стратегічні відносини з Росією, перш за все - в економіці. Я просто переконаний у цьому. До речі розпочав їх розбудовувати не соціал-демократ Шредер, а його попередник - християнський демократ Коль.

Україна могла б зробити більше

Бі-Бі-Сі: Новій українській владі виповнилося вже вісім місяців. Ваші спостереження - наскільки їй вдалося досягти поступу на шляху євроінтеграції?

Александр Рар: Треба бути чесним і сказати, що, мабуть, півроку чи 8 місяців, якщо рахувати від помаранчевої революції, - замало, щоби очікувати бодай якихось зрушень. В той сам час мушу звернути увагу на багато розчарувань щодо справ в Україні.

Елітний проект?  Часто виникає запитання - чи не є увесь цей інтеграційний процес в Україні радше задумом еліти, елітним проектом, а не таким, що справді ґрунтується на прагненнях широких верств суспільства. Це треба з'ясувати, зрозуміти і реалістично про це поговорити. Тоді Україні і Заходу легше буде спілкуватися Александр Рар

За такою підпримки, принаймні моральної і політичної, яка надається з боку Євросоюзу, Україна, на мій могляд, могла б зробити набагато більше. У першу чергу, заприятелювати з західним бізнесом. Цього не відбувається. На жаль багато що сьогодні нагадує ранні роки Кучми чи, скажімо, пізні роки Кравчука, коли українська зовнішня політика зводилася до того, що їздили цілим світом і казали, що ви повинні прийняти нас до НАТО і Євросоюзу і лише тоді ми отримаємо змогу реформуватися. А коли Захід казав - "Ні, ви спочатку повинні реформуватись і у такий спосіб отримати вхідний квиток до наших установ", то Україна ображалась і казала - "Ні, ви повинні винагородити нас за відмову від атомної зброї, за відокремлення від Радянського Союзу".

Так само зараз кажуть - "Ви мусите віддячити нам за повалення Кучми і старого пост-радянського режиму". Ну, за це не будуть аж так дякувати Україні - Україна це зробила для себе, а не для того, щоби сподобатися Заходу.

Тому часто виникає запитання - чи не є увесь цей інтеграційний процес в Україні радше задумом еліти, елітним проектом, а не таким, що справді ґрунтується на прагненнях широких верств суспільства. Це треба з'ясувати, зрозуміти і реалістично про це поговорити. Тоді Україні і Заходу легше буде спілкуватися.