Ян Репа оглядач Бі-Бі-Сі

Оглядач Бі-Бі-Сі Ян Репа пропонує історичний екскурс і сучасний погляд на проблему.

Польща була першою країною за межами колишнього Радянського Союзу, яка визнала незалежність України 1991 року.

На офіційному рівні стосунки Києва і Варшави є добрими, і стали особливо близькими під час і після Помаранчевої революції, коли поляки надали потужну підтримку Вікторові Ющенку на противагу підтримуваному Москвою кандидату в президенти Віктору Януковичу.

Польща також активно намагається переконати Європейський Союз у тому, що Україну слід розглядати серйозним кандидатом на майбутнє членство в ЄС, хоча тут успіхи поляків є скромнішими. Офіційні представники Варшави щиро визнають, що орієнтована на Захід Україна є стримувачем поширення російського впливу у Центральній Європі.

Однією з проблем є Західна Україна, де традиційно потужні українські націоналістичні почуття спрямовані не лише проти поляків через історичне домінування, але й проти росіян, які тут панували порівняно нещодавно. У фокусі цієї ворожнечі традиційно перебував Львів.

До Другої світової війни це був визначний центр політичного і культурного життя Польщі з переважно польським населенням. Але у навколишніх сільських районах більшість мешканців становили українці.

Від 70-х років 18-го століття і до Першої світової війни цілий регіон був частиною Габсбурської імперії.

У 1918 році, коли імперія перебувала у стані фактичного колапсу, українці проголосили Західноукраїнську Народну Республіку.

Польські мешканці Львова взялися за зброю, щоби перешкодити включенню міста у склад нової держави. Після трьох тижнів боїв українці відступили. Польсько-українська війна тривала ще до літа 1919 року і завершилася приєднанням цілого регіону до Польщі.

Під час Другої світової війни Львів було анексовано Радянським Союзом, а більшість поляків було вислано, поклавши таким чином край 600-річній асоціації Польщі з містом.

Серед питань, порушених проблемою польського цвинтаря є і таке - чи потребує стратегічне партнерство між Україною і Польщею замирення на рівні пересічних людей.

Інше питання - чи можна справді досягти консенсусу в розумінні минулого, настільки насиченого конфліктами. На думку спадають приклади інших національних, етнічних, культурних чи релігійних конфліктів у Європі, скажімо, у Північній Ірландії чи Боснії.

У Варшаві також з певною стурбованістю стежать за тим, чи справді Помаранчева революція корінним чином змінить систему влади в Україні.

А щодо природи суперечки, можна навести один приклад. На польському військовому цвинтарі у Львові є могила п’ятьом "невідомим солдатам".

Ще з 1920-х років на могильній плиті був напис: Невідомим героям, які полягли, захищаючи Львов і південно-східні креси (тобто території).

Після заперечень з боку львівської міськради, 1998 року польська влада запропонувала інший варіант: Невідомим солдатам, які загинули у боротьбі за незалежність польської республіки.

1999 року львівська рада зробила свій власний напис польською мовою, причому з помилками: Невідомим польським воякам, загиблим у польсько-українській війні.

2002-го року Польща запропонувала інший варіант: Невідомим солдатам, які героїчно загинули за Польщу.

Вже у червні цього року львівська влада висунула нову пропозицію: Тут лежить польський солдат, загиблий у польсько-українській війні.

І ось остання версія, яку поляки називають компромісом: Тут лежить польський солдат, який загинув за свою батьківщину.