Перешліть цю сторінку другові		Версія для друку

В розповідях ВІЛ-позитивних українців відображено проблеми, з якими вони зустрічаються щодня. Можна сказати, що історія Юлі - удвічі драматичніша за інші. І вона, і її партнер вражені вірусом.

Я живу в громадянському шлюбі ось уже рік і шість місяців. Він має позитивний ВІЛ-статус вже близько 5 років, ВІЛ-інфікований. Коли ми познайомились, я напевно була саме тією підтримкою, я з'явилась на його життєвому шляху саме у той момент, коли його треба було підтримати. Тоді я особисто не знала ані результатів аналізів, нічого. Про свій статус дізналась два місяці тому. У мене позитивний статус.

Чесно кажучи, коли я дізналась про свій статус, внутрішньо я була готова, бо проаналізувавши своє життя, я була впевнена, що це може статися, але все одно звичайно це був дуже сильний удар. Я така людина сама по собі - завжди посміхаюсь і намагаюсь завжди, не зважаючи на свій настрій і стан, підтримати людину, жарт якийсь розкажу, бо головне, аби людина не журилась...

У душі стан якийсь час був пригнічений, бо мовляв ось я цього і дочекалась.

Але пройшов якийсь час, він напевно і має пройти, щоб усвідомити і зрозуміти...

Я для себе на сьогодні знаю - нічого не втрачено, я непогано виглядаю, я собі кажу, що я буду жити стільки, скільки Бог мені відміряв.

Два дні тому я знайшла старий журнал і прочитала про людину, яка живе зі статусом СНІДу 22 роки. Мене це так надихнуло...

І зараз теж - я піклуюсь про близьку мені людину і він теж пригадує, як йому було погано, і каже: "Знаєш, це все завдяки твоєму ентузіазму, що ти така ось, що так все чудово."

У мене самої всередині нічого не обірвалось. Я зовні від нормальних людей нічим не відрізянюсь. Я навіть інколи забуваю про це і кажу - а у мене все класно, все чудово.