"Лягаєш спати, бачиш, як на руках помирали". Скільки українців матимуть психічні розлади чи ПТСР через війну

"Коли лягаєш спати, це все бачиш, представляєш. Побратими, яких втратили, як я діставав їх без рук і без ніг, і як вони на руках помирали".

"Це на все життя".

В очах Дмитра читається темрява. Це - очі бійця, який щойно повернувся з передової.

Понад рік він воював на Донеччині, а зараз у тижневій відпустці в реабілітаційному центрі на Харківщині.

Він міцно тримає за руку дружину Тетяну, яка здолала понад 1000 км, щоб побачитись з ним.

Минулого року для психологічних консультацій та фізіотерапії у центр приїхало близько двох тисяч військових. Організатори визнають, що це лише перепочинок, а не повна реабілітація. Більшість з них повертаються на фронт.

Працівники центру кажуть, що Україна намагається підтримувати своїх бійців, щоб вони могли "стояти до кінця".

"Наслідки, я думаю, на ціле життя залишаться", - каже Дмитро, його очі наповнюють сльози.

Дмитро пообіцяв не голити бороду, доки не закінчиться війна. Її довжина відображає понад 400 днів повномасштабного вторгнення Росії.

Однак Тетяна вважає, що її чоловік змінився не лише зовні.

"Він дуже змінився, - каже вона. - Він довів, що він більше може. І за нас постояти, і за Україну. Багато чого".

У саду на території лікарні ми розмовляємо з оператором БпЛА Павлом. У нього проблеми зі сном.

"Зі старими друзями іноді не знаєш про що говорити, бо старі інтереси трохи змінюються, - каже він. - Не дуже хочеться все те, що я бачив, розповідати друзям".

"І мені вже не дуже цікаві деякі речі, які раніше нас об'єднували. Щось змінилося, щось, може, навіть надломилося".

Павло взяв на себе жахи того, що більшість українців не бачать.

Це залишає його у "сліпій психологічній зоні".

"Кожен божий день, поки я там, хочеться додому, - каже він. - Але коли я приїжджаю у відпустку, то маю дуже дивне відчуття - хочеться повернутися до побратимів".

"Це дуже дивне відчуття, ніби не в своїй тарілці".

Керівники центру вважають, що на психологічну реабілітацію українців після війни знадобиться до 20 років.

Яна Українська з міністерства охорони здоров'я намагається випередити такі прогнози, плануючи підтримку в галузі психічного здоров'я "кожному другому".

"Ми готуємо нашу систему до того, щоб вона могла надати близько 15 млн населення якісні послуги з психологічної допомоги і соціальної підтримки, - пояснює вона. - Ми сподіваємося, що вона не знадобиться кожному другому, але ми переконані, що система повинна бути готова реагувати на виклики".

Адже війна зачепила кожного українця, змусила мільйони людей залишити свої домівки, розлучила з близькими, наражає на насильство та позбавляє майна.

Експерти кажуть, що найбільше люди страждають від стресу й тривожних розладів, але найближчими роками на передній план вийде посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Перша леді України Олена Зеленська нещодавно запустила національну програму психічного здоров'я та психосоціальної підтримки, але психотерапевтів, як і раніше, не вистачає. Ось чому уряд наголошує на самостійній турботі про себе.

Так, група з шести людей у Харкові обрала для себе тілесно-орієнтовану терапію. Під час сеансу люди діляться своїми почуттями, а потім використовують дотики та рух для зняття напруги.

Такі сеанси відвідує психологиня Інна, щоб подбати про власне психічне здоров'я і мати сили допомагати іншим.

"Дуже важливо підтримати свою форму, щоб мати ресурс, який я принесу людям", - каже вона.

Інна також бачить, як змінилися люди у її місті з початку війни.

"Зараз люди живуть більше теперішнім часом, вони не відкладають життя на майбутнє, і це дуже гарні зміни".

"Але є і дуже багато травматичного досвіду, ПТСР, депресії, які потребують допомоги психіатрів".

Це нагадує про те, що тягар війни не обмежується окопами. Люди пов'язані з нею безліччю способів, незалежно від місцеперебування.

Над текстом також працювали Ганна Чорноус, Рейчел Торн, Шивон Ліхі та Дар'я Сипігіна