"Сподіваюся, що у Путіна з'явиться мозок, і він почне виводити свої війська". Війна стала жахом для сурогатних матерів і немовлят

У день, коли Росія напала на Україну, Світлана не могла повірити у реальність того, що показували в новинах.

У її рідній Білій Церкві, що за 80 км на південь від Києва, все було спокійно.

Але потім почалися вибухи.

Світлана з чоловіком витягли матраци в коридор багатоквартирного будинку і тулилися там з трьома дітьми. Через постійні сирени вони не спали кілька днів.

А тим часом за тисячі кілометрів, в Австралії, Емма Мікаліф нервово писала Світлані повідомлення. Ці жінки знайомі. Світлана - сурогатна мати, що виношує для Емми дитину. Коли на Білу Церкву почали падати ракети, Емма відчувала злість і безпорадність.

Останні шість місяців Емма й Світлана були постійно на зв'язку, спілкуючись через додаток для перекладу. Вони ділилися фотографіями своїх дітей, обговорювали дозвілля й проблеми з домашнім навчанням під час пандемії коронавірусу.

Коли в Україну прийшла війна, вони намагалися скоординувати евакуацію.

"Я думала, що рак - це стрес, народження дитини під час лікування - це стрес, або невдале ЕКО - це стрес, - каже Емма. Але те, що відбувається зараз, не йде з цим у жодне порівняння".

Через агентство сурогатного материнства Емма зв'язалася з двома іншими родинами, що мали сурогатних матерів в Україні. Вони знайшли автобус, який мав доставити трьох жінок та їхніх 10 дітей до кордону з Молдовою. Дорога тривала 18 годин.

Коли вони нарешті дісталися столиці Молдови, їх усіх запхали у маленьку квартирку. Емма жахнулася, коли почула, що ліжок не вистачає. "Нашій вагітній Світлані довелося спати на підлозі", - каже вона.

Але Світлана була настільки спустошена, що їх було все одно. В Україні залишився її чоловік, а мати виїхала до Німеччини. Коли мати телефонує, вона просто плаче у слухавку.

"Мені так боляче, що ця війна розлучає сім'ї, - каже вона. - В Молдові я почуваюся в безпеці, але моє серце залишилось в Україні".

Щороку в Україні від сурогатних матерів народжується понад 2 тисячі дітей, більшість з них — для іноземних родин. Тут діє близько 50 репродуктивних клінік, чимало агентств і посередників, що знайомлять подружжя з потенційними сурогатними матерями.

Українське законодавство не має жорстких вимог, обмежень чи заборон щодо сурогатного материнства, тому Україна є наразі популярним осередком репродуктивного туризму.

В багатьох європейських країнах, коли сурогатна мати народжує, її вказують як мати у свідоцтві про народження дитини. Якщо вона одружена, то батьком вкажуть її чоловіка. В Україні ж спорідненості між сурогатною матір'ю та дитиною на законодавчому рівні немає. Це означає, що оформити паспорт і вивезти дитину додому значно простіше.

Агентство, послугами якого користуються Емма і Світлана, - невелике, воно співпрацює з дев'ятьма сурогатними матерями.

А от найбільше агентство України має 500 сурогатних матерів на різних стадіях вагітності. Під його опікою - сорок одна дитина. Всі вони застрягли в Києві, а їхні батьки через війну не можуть їх забрати. Через загрозу авіаударів медсестри переїхали з немовлятами до підвалу.

Але життя не стоїть на місці, і щодня народжуються нові діти. "Якщо найближчим часом нічого не зміниться, у нас під опікою буде 100 немовлят", - каже Денис Герман, юрист репродуктивної клініки.

Компанія намагається вирішити, чи варто вивозити дітей з Києва у безпечніше місце на заході України, але їхнє транспортування під час війни також має ризики.

Денис Герман не єдиний, хто має такі проблеми.

Настя, інша сурогатна мати, збирала гроші на будинок у Харкові, де живе з двома маленькими синами. За кілька днів після вторгнення вона народила близнюків для батьків-іноземців.

"Ми весь час були у лікарняному бомбосховищі", - каже вона.

Харків зазнав сильних бомбардувань, а підвал лікарні від стіни до стіни був забитий матрацами та дитячими ліжечками. Вона і її діти розмістилися у коморі, спали на диванних подушках на підлозі, під полицями, заваленими файлами й паперами.

"Але лікарі були чудові, я їм дуже вдячна", - каже Настя. Вона народила двох здорових хлопчиків.

За тиждень жінка вийшла з лікарні. Харків, як і раніше, був під постійними обстрілами, і батьки-іноземці не могли дістатися туди, щоб забрати близнюків.

Тому Настя, кілька працівників агентства, двоє її синів та новонароджені близнюки вирушили до українського кордону, щоб передати дітей їхнім батькам.

Емма завжди мріяла про велику родину, уявляла як подорожуватиме з дітьми до батьків, як на задньому сидінні автівки грається зграйка малюків. Але натомість має лише одну дитину. "Це схоже на діру в моєму житті", - каже вона.

П'ять років тому, під час вагітності, у неї діагностували рак шийки матки. Через гормональні зміни пухлина росла з астрономічною швидкістю.

"Але синок народився здоровим, обійшлося без інтенсивної терапії, мені дуже пощастило", - каже вона.

Коли хлопчику виповнилося п'ять тижнів, почалося інтенсивне лікування. Було і опромінення, і хімієтерапія, які пошкодили репродуктивні органи жінки.

"У 29 років у мене почалася менопауза", - пояснює Емма.

Наступні п'ять років її не полишало бажання мати другу дитину. Вона пройшла через 13 циклів ЕКЗ, але жоден з ембріонів так і не прижився.

Емма і її чоловік Алекс спробували знайти сурогатну матір в Австралії, де дозволене лише альтруїстичне сурогатне материнство. Потім почули про Україну, спочатку вагалися, але їх заспокоїли інші австралійці, що мали гарний досвід з українською сурогатною матір'ю.

Коли їх познайомили зі Світланою, і вона одразу завагітніла, подружжю здалося, що ця битва нарешті позаду.

До війни родина Емми планувала відвідати Україну. Вони сподівалися провести час зі Світланою, щоб потім розповісти дитині про її біологічну матір. Тепер це навряд чи можливо.

Є й такі родини, які війна неймовірно зблизила з їхніми сурогатними матерями.

Христина (ім'я змінене) прокинулася у день російського вторгнення в Україну і відчула, що нездорова. Її сурогатна мати Тетяна (ім'я також змінене) була у Запоріжжі - місті на південному сході України, про яке заговорили, коли російські війська атакували найбільшу в Європі атомну електростанцію.

Того ж дня Тетяна разом з шестирічним сином виїхала до Польщі.

Коли Христина запитала Тетяну, чи хоче вона переїхати до Англії, вона не знала, як та відреагує. Але Тетяна радо погодилась. "Ми зможемо приїхати наступного тижня", — сказала вона. Тетяна - одна з чотирьох чи п'яти жінок, які подались на отримання спеціальної візи для сурогатних матерів.

У січні минулого року Христина втратила дитину. Її донька, що народилась передчасно, померла на п'ятому тижні життя.

А під час пологів її чоловіку сказали, що, можливо, доведеться обирати між дружиною і дитиною.

Після цього лікарі порадили Христині відмовитись від спроб завагітніти. Вона не послухалась, і знову мала викидень. Тож родина вирішила знайти сурогатну матір за межами Англії.

Так у їхньому житті з'явилася Тетяна. А коли у січні вона завагітніла, подружжя не могло повірити у своє щастя. "Це було надто добре, щоб бути правдою", — каже Христина.

У неділю вона прилетіла до Польщі, де вперше зустрілася з Тетяною. Обидві нервували, але розслабилися, коли обстеження показало, що з дитиною все гаразд.

Зараз вони багато часу проводять разом, хочуть познайомитися ближче.

"Вчора ми обговорювали наші духовні переконання, чи віримо у ясновидіння і таке інше. Адже справа не лише у вагітності", - каже вона.

Віза діятиме три роки, і Христина з чоловіком запропонували Тетяні залишитися з ними стільки, скільки вона захоче, після народження дитини.

У Британії сурогатне материнство є законним, але ім'я сурогатної матері впишуть у свідоцтво про народження. Потім батьківство перейде від Тетяни до Христини.

Якщо ж дитина народжується у третій країні, юридичних складнощів стає ще більше. І це поставило Світлану, Емму та Алекса перед дилемою.

Сурогатне материнство у Молдові заборонене. Якщо дитина народиться там, її законним опікуном буде Світлана. Вона могла б віддати малюка на усиновлення, але тоді можуть знадобитись роки, перш ніж Еммі й Алексу дозволять забрати дитину додому.

Тому вони вирішили, що Світлана народжуватиме у прикордонному місті.

Що ж до повернення в Україну, Світлана має змішані почуття. "Усюди стріляють, будинки перетворюються на руїни, росіяни обстрілюють пологові будинки, дитячі садки й школи", — каже вона.

З іншого боку, вона відчайдушно хоче побачити свого чоловіка, який в умовах воєнного стану не може залишити країну.

Війна поставила тисячі сурогатних матерів та майбутніх батьків у однаково жахливе становище.

Француз Сиріль протягом двох тижнів після вторгнення щосили намагався зв'язатися зі своєю сурогатною матір'ю у Харкові. Коли врешті-решт він це зробив, то допоміг їй приїхати до Парижа, де, як він сподівається, вона залишиться, доки не народить у серпні. Але власних дітей жінка залишила на заході України з їхнім батьком, який не хотів, щоб вони виїжджали.

Наталя, сурогатна мати з Черкас, наразі на 10-му тижні вагітності. Вона дуже втомилася від сирен, обстрілів й нудоти. "Це не життя, а кошмар", - каже вона.

За кілька днів до війни я розмовляла з Мариною, сурогатною матір'ю з Узина, яка виношує дівчинку для пари з Іспанії. Тоді вона готувалася переїхати до Києва.

"Київ завжди буде безпечним місцем, адже він далеко від Донбасу", - казала вона.

Навіть після вторгнення вона навряд чи уявляла, наскільки все може бути погано.

"Дуже сподіваюся, що у Путіна в голові з'явиться мозок, і він почне виводити свої війська. Тому що українські та російські матері не для того народжували дітей, щоби вони воювали".

Коли Світлана прибула до Молдови, Емма відчула полегшення.

"Вона надіслала мені фото своєї молодшої дочки у McDonalds з морозивом і кулькою. І це мене просто добило", - каже Емма.

Це нагадало їй про те, що має робити кожна дитина, насолоджуючись життям у безпеці поруч зі своєю родиною.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Vibe