Дві історії вбитих у війні з Росією

Минуло три тижні від початку вторгнення Росії до України. З того часу російські війська випустили по українських містах і селах понад 900 ракет, скидали на них бомби та стріляли з артилерії.

Щодня у цій війні гинуть десятки мирних людей: хтось спав у себе вдома, хтось просто йшов вулицею, а хтось годував тварин у зоопарку.

У Маріуполі та Бучі жертв так багато, що викопують братські могили.

ВВС News Україна розповідає історії загибелі мирних українців. Ким були ці люди й що з ними сталося.

Працівник зоопарку

Працівники Фельдман Еко-Парку у Харкові Андрій (48 років) та Вадим (27 років) загинули, коли годували тварин 7 березня.

Як це сталося, розповідає колега Андрія, працівниця зоопарку Марина:

"Фельдман Еко-Парку у Харкові обстрілюють вже багато днів. Частину тварин вдалося вивезти. Частина втекла, а деякі тварини загинули від обстрілів чи розриву серця.

Андрій Земляний працював водієм автобуса у зоопарку з 2014 року. Він - добряк, відповідальний і господарський чоловік. Спокійний і надійний. Ми саме йому довірили возити працівників у зоопарк у такі часи. Він загинув. Ми, його колеги, у шоковому стані.

Коли почалась війна, навіть не постало питання, що робити. Ми мали їздити й годувати тварин. Приблизно половину зоопарку вдалося вивезти, але це було складно.

Коли ми їхали на автобусі до зоопарку, то перевдягалися у робочий одяг прямо в автобусі, щоб не втрачати ні хвилини, поки немає обстрілів.

Важливо не переплутати, що якій тварині давати. Поставок корму немає. Діставали з підвалів запаси, які мали, ділили, щоб усім тваринам вистачило.

Коли ми доїжджаємо у парк, то тварин годують усі - водії теж.

На момент обстрілу у парку було десь 15 людей. Колеги відразу побігли у підвал за їжею, підтягнули мішки до тапірів, понесли корм папугам.

Коли почався обстріл, люди побігли у підвал. Мене там не було. Колеги розповідають, що стріляли дві години. Як тільки затихло, всі вийшли й побачили загиблих.

Коли почався обстріл, Андрій Земляний вискочив з автобуса, аби сховатися, але не встиг. Його зачепив осколок.

Другий загиблий - Вадим, місцевий із села Лісне, розташованого поруч з парком. На момент обстрілу він опалював приміщення з папугами, а воно досить далеко. Він не добіг до укриття. Їхні тіла вивезли до моргу.

За два дні до загибелі Андрій, як завжди, віз нас, ми жартували. Він жив на Салтівці, це район, який досить сильно обстрілюють.

За кілька днів ми знову приїхали до зоопарку, а там народилися дикобрази. Їхню клітку розбили обстріли. Але вони не втекли. Маленького дикобразика захищала його мама.

Життя продовжується.

Священник

45-річний Ростислав Дударенко був священником ПЦУ. Мав 16-річну доньку. Він загинув під час обстрілу блокпосту біля Фастова.

Про отця Ростислава розповідає його друг, капелан Сергій Цьома:

Ми у 1996 році у Київській духовній семінарії були з Ростиславом однокурсниками.

Оскільки в нас були старі корпуси, студенти займалися ремонтом. Я був столяром, а він - електриком. І Ростислав мені запропонував, щоб я до нього приєднався і став електриком. Я не мав освіти, але він сказав, що електрику завжди потрібен помічник-напарник.

І так ми працювали в парі: його прозивали Фаза, бо він мав освіту, а я - Нуль.

Зараз залишився тільки Нуль.

Після семінарії Ростислав одружився і став священником: йому дали парафію у Ясногородці під Києвом. Там він і загинув.

Коли отець Ростислав отримав парафію, у Ясногородці спонсор побудував церкву. Але у часи президентства Віктора Януковича у Київського патріархату почали негласно відбирати парафії. Йому пропонували перейти у Московський патріархат, аби залишитися у своїй парафії у Ясногородці.

Він відмовився, і його фактично вигнали з парафії. Але уся громада пішла за ним. Ростислав був священником у своїй Ясногородці. Імпровізований храм зробили у вагончику.

Отець Ростислав захоплював людей простотою. У нього ніколи не було зарозумілості.

Наприклад, коли треба було зібрати людей, він на своїй старенькій машині збирав усіх бабусь, бо вони не могли прийти. Якщо дороги у Ясногородці засипало снігом, то чіпляв трикутний бортик ззаду за машиною і прогортав сніг.

Отець Ростислав був у Теробороні - очевидно, без зброї, але як волонтер, капелан. Це був прояв його громадянської позиції. Без грошей і забезпечення.

Він мені телефонував, казав, що на блокпосту і що "тут десяток танків зайшло". Попросив передати "куди треба". Потім іще каже: "Там окопуються".

Коли були артилерійські обстріли, я питав, як вони там, хто це стріляє. Він сказав, що пізніше передзвонить. Але вже не передзвонив.

Отець Ростислав загинув о третій дня 5 березня.

Група росіян 5 березня заїхала в село, а він стояв біля блокпоста біля церкви. Їх розстріляли із великокаліберного кулемета, тіла - в жахливому стані. Їх було п'ятеро, з отцем був Іван, його прислужник і товариш. Кажуть, ще і гусеницями їх переїхали.

8 березня з почестями його поховали. Були священники, які змогли доїхати. Я не зміг, бо фізично туди дістатися не можна.

Думали поховати отця Ростислава у братській могилі, але його мама дуже плакала, просила з гідністю його поховати. До Ясногородки його довести не могли. Поховали у Фастові.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!