"Ніби блокадний Ленінград". Як виживають люди в оточених містах та селах

Захоплені чи оточені російськими військовими українські міста та села благають про допомогу. Крім обстрілів людям вже загрожує голод і холод. Немає води, тепла і світла.

Гуманітарна катастрофа у Маріуполі й в селах на північ та захід від Києва.

Як живуть люди в оточених містах та селах, розповідає ВВС News Україна.

Маріуполь.Топлять сніг і готують на вогнищі

У кожному відео та фото з Маріуполя Анна Тохмахчі видивляється свій дім. В оточеному місті зараз її мама. І з нею вже п'ять днів немає зв'язку.

Маріуполь розстрілювали так сильно, що місто перетворилося на суцільну руїну. Воно фактично в облозі вже більше тижня. Без світла, без води, без їжі й іноді без зв'язку.

Колії пошкоджені. З міста не виїхати. Кілька днів звідти намагалися вивезти людей, але гуманітарні коридори весь час обстрілювали.

"Знайшла на відео свій будинок, поки що він - цілий - принаймні був вдень. Радію і переглядаю постійно. Десь там виживає моя матуся. Уявлю, як страшно вночі, коли зі світла лише спалахи снарядів та гуркіт над головою. Тримайтеся, любі", - пише Анна Тохмахчі про маму у фейсбуці.

Вона перечитала всі маріупольські групи у соцмережах, попросила волонтерів перевірити адресу. Але поки що жодної інформації. Зате до неї додзвонилася подруга з Маріуполя.

"Зв'язок дуже поганий, але пробивається, ледь її чула: тримаються, готують їжу на вулиці на багаттях і шукають воду", - переповідає розмову з подругою.

На фото та відео з Маріуполя видно людей у чергах за водою, біля вогнищ, де готують їжу на весь дім.

А ще у місті йде сніг і маріупольці у чатах жартують - є сніг, значить буде вода, бо сніг можна топить.

Оксана з Маріуполя змогла додзвонитися своїй доньці Тетяні. Вона знайшла місце, де ловить сигнал.

"Нас постійно бомблять. Ми тут без світла і газу, але стараємося допомагати дітям і старим. Ділимось всім - водою і крупами", - розповідає жінка. Вона обурена тим, що у місті ніхто не бореться з мародерами й немає організованої допомоги. Напередодні у місті розбомбили приміщення Червоного хреста.

За словами Оксани, найгірша ситуація у місті на лівому березі - там гуманітарна катастрофа, люди постійно сидять у підвалах через обстріли. І з ними взагалі немає зв'язку та немає дороги.

"Нам дуже потрібна допомога. Нас не випускають. Чотири рази збиралися виїжджати і чотири рази все скасовувалось. Дуже вас прошу допоможіть", - благає Оксана телефоном.

Люди у місті вже згадують блокадний Ленінград у Другу світову війну, коли місто довго жило в оточенні німецьких військ.

"Ніби в блокадному Ленінграді", - кажуть місцеві.

Таке ж порівняння після знищення пологового будинку зробив державний секретар США Ентоні Блінкен.

9 березня з Маріуполя оголосили ще одну евакуацію, але вона знову не відбулась. Автобуси не пропустили у місто.

"Маріуполь залишається в облозі. Росіяни знову перешкодили мирним мешканцям міста виїхати, гуманітарному вантажу - заїхати до міста. Це - геноцид у центрі Європи у 21 столітті", - заявив голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

В цей же день у Маріуполі обстріляли пологовий будинок і дитячу лікарню. Поранено 17 людей, серед них - діти.

Точну кількість загиблих від обстрілів у Маріуполі назвати складно. Мова йде про десятки людей.

"Це звірства", - заявив президент Володимир Зеленський.

Дмитрівка. Люди у підвалах 10 днів

Село Дмитрівка розташоване на захід від Києва по Житомирській трасі. Цю територію контролює російська армія. Але Дмитрівку поки що не вносять у жодні коридори для евакуації. Щоб дістатися звідти до Ірпеня, Бучі, Ворзеля треба пройти багато кілометрів полями під обстрілами через блокпости росіян.

У киянки Каті у Дмитрівці живе мама. Кілька днів тому у подвір'я будинку, який родина з любов'ю будувала стільки років, влучив снаряд.

"Огорожа, гараж, вікна і двері в будинку, частково дах - все пішло, куди ж руський карабль. Мама досі там живе, у тому будинку. Без світла, без нормального зв'язку, без водопостачання, без змоги приготувати їжу, в холоді", - пише Катя у фейсбуці.

У селі їздять російські танки, військові грабують будинки, за парканом чути їхні розмови, а у тих, хто наважиться вийти - стріляють. У підвалі будинку вже 10 днів переховується родина Каті та їхні сусіди.

5 днів у них немає світла і тепла. А ще немає води, бо помпа - електрична. Є буржуйка, але її бояться палити, щоб їх не побачили. У них закінчується їжа і її давно немає як готувати.

Одна сусідська родина, коли у них закінчилася їжа, спробувала виїхати. Але після цього з ними зник зв'язок. Ніхто не знає їхньої долі.

Мама іноді дзвонить Каті, просто, щоб сказати, що жива. Телефон сідає. Люди налякані. Вони весь час чують обстріли.

Катя не знає, як їм допомогти, як витягти звідти родину. Дмитрівка далека від всіх гуманітарних коридорів. Та і ті на Київщині не працюють. 9 березня зірвалась евакуація з Бучі й Гостомеля.

"Я плачу. Я безпорадна, я не знаю, як їй допомогти. Я люблю тебе, мам. Дуже. Ти не прочитаєш цих слів, бо нема зв'язку, але навіть без нього ти знаєш, як сильно я тебе люблю", - пише Катя у фейсбуці в розпачі.

Київщина. Щоденник війни

Тетяна (ім'я змінено з міркувань безпеки) веде онлайн щоденник з оточення з села під Києвом. Вона передає повідомлення подрузі. Та публікує їх на сторінці у фейсбук.

9 березня з'явився такий пост:

"Поки що тихо, в оточенні, займалися побутовими справами: збір деревини, набір води з колодязя, готування їжі тощо. Електроенергії немає з 2-го дня війни. Ми в селі стали справжньою маленькою дружньою громадою. Всі діляться всім. І це так по всій країні, я впевнена. Таку країну не здолати".

8 березня Тетяна писала, як раділа сонцю і снігу - "бо додаткова вода, і світло, і захист".

Іноді повідомлення дуже короткі - жива, трохи підзарядила телефон.

Або такі: "Розвинула навички нічного бачення і гарного слуху для визначення рівня загрози від гуркоту".

Херсон. Години у чергах за продуктами

В окупованому росіянами Херсоні вже 10 днів немає газу, світла і тепла у деяких районах. А у когось взагалі нічого, особливо їжі.

Херсонець Андрій (ім'я змінено з міркувань безпеки) до війни був айтішником, однак через проблеми з інтернетом зараз не працює. Більшу частину колись робочого дня проводить у пошуках їжі та очікуванні в чергах.

"Щоб купити яблука, я стояв годину, потім ще 2,5 години стояв за картоплею, а потім зайшов купити морожену рибу, що забрало ще дві години. Вийшов о 9 ранку, повернувся о 15-ій", - розповідає він.

У супермаркетів, каже Андрій, можна знайти хіба що фісташки, морозиво, та листки норі. Часом з'являється молочка. Людям почали роздавати курей з розташованої неподалік Чорнобаївської птахофабрики.

Через російську агресію нічим годувати мільйони курей.

"Зараз ми з'їмо ту частину курей, що залишилась, а далі що?" - скаржиться Андрій.

За словами чоловіка, ворожі війська навмисне блокують роботу птахофабрики, щоб заморити людей та змусити їх прийняти російську гуманітарну допомогу, від якої вони зараз відмовляються.

Нещодавно до Херсона привозили кілька вантажівок з гуманітарною допомогою. Але херсонці за нею не вийшли.

"Росіяни дають їжу, але поки що її взяли тільки кілька бездомних, каже Андрій. Люди чекають на українську допомогу.

Російські війська блокують десятки фур, які намагаються дістатись в область.

Попри тяжку ситуацію у місті, Андрій прийняв рішення не евакуюватись - він не хоче, щоб його дім розграбували, а Херсонщину перетворили на ще одну "народну" республіку.

"Але хтозна стільки часу місто, де живе майже пів мільйона людей, протримається без постачання продуктів. - каже чоловік. - Якщо ще місяць так буде, мабуть, буду радий і простроченим пайкам".

За участі Ілони Громлюк, Олега Черниша.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!