Перший секс, шовковиця з дитинства і тепла ностальгія у новій книзі Сергія Осоки

Читацька рецензія Людмили Даниленко на книгу "Три лини для Марії" Сергія Осоки, яка увійшла до Довгого списку в номінації "Книга року ВВС-2021".

Що оточує нас нині? Світ грішний проповзає в ошелешених масках… І не більше?...

Тут добра душа показала щось особливе - книжку! "Три лини для Марії". Щось вихопилося як дивне світло і поманило у теплий простір.

А там дива! Велосипед "курличе, як журавель", "вареники пахнуть домашньою олією", "чорні і мокрі" ягоди шовковиці, що впали в пазуху, "дихають так само, як жуки". Розумію, що про все це я знала, тільки давно забула.

Отож гайда пригадувати, насолоджуватися, завмирати від щастя і жити.

Про що ж написав Сергій Осока? Сюжет книги - повсякдення звичайних людей, тих, які залишилися в минулому, а ще й тепер тримають за пам'ять. Час - дитинство та юність автора, точніше 80-ті й 90-ті роки вже минулого століття, коли все радянське відживало, а новий світ ще не знав, яким він буде.

Живі спалахи спогадів висвічують дрібні буденні ситуації, домашню обстановку і, здавалося б, непоказні розмови та вчинки дітей і дорослих. Новели, з яких і складається книга, - це сповіді про найважливіше, карбування знаків минулого, щоб світ не розсипався на друзки, а тримався купи.

Непоказне тут сприймається головним, розпач - істиною, неохайність - душевною чистотою, відхід у потойбічний світ - продовженням життя.

Про старість, смерть і кладовище розповідається забагато, але не страшно… Там діда Грицька мають завтра ховати, а Сашко з Янкою за стіною… У них усе вперше сталося якраз тоді.

Бо в Сашка на біду весь одяг під зливою змок, а Янка дала йому перевдягнути старезні дідові штани й сорочку "з потертим коміром і різнокаліберними ґудзиками". Дід Грицько лежить, "потонулий у подушці, у якомусь сухому бадиллі", а дівчина рвучко стягує його стару сорочку з плечей хлопчини.

То був не сором і не гріх. Життя продовжується. Про це відомо закоханим і, здається, діду. Від світлої несподіванки і тремкої щирості захоплює дух. І не моторошно зовсім! Ось так і пише Сергій Осока.

Герої книги живуть звичними проблемами: святкують дні народження, чекають посівальників на Різдво, дістають по блату делікатеси "із чорного ходу", запрошують погостювати далеких знайомих і самі їздять у гості, гуртом поминають померлих родичів на цвинтарі в поминальний понеділок, саджають городи.

За всім цим - цікаві історії, насичене життя, долі, які вражають аж до заніміння. Ті, про кого написано в книзі, далеко не святі, бо (інколи, а то й часто) сваряться, пліткують і повчають.

До того ж багато персонажів мають певні вади (вони сварливі, ліниві, розбишакуваті, відлюдкуваті, п'янички, "на око погані", такі, що про них говорять "утю-тю" або ж крутять пальцями коло скроні). Такі образи відкривають невидиму сторону життя, що прихована за сімома замками стереотипів, норм і сорому.

Розповідь про те, як мати "спроваджує" з дому маленьких дітей у тюрму надзвичайно світла і по-доброму щемка. "Хватить з мене… Пакуйтесь! Посидите - може, поймете щось…", - це не про зло, це про любов! Пограти протиріччями виходить у письменника дуже мило.

У довкіллі, яке пропонує розглянути автор, більше простого й непоказного, аж надто особистого й інтимного: у спальні ліжка незастелені, в кухні миски з-під уранішнього супу й валяються крихти хліба; у школі пахне ганчіркою для підлоги, їдальнею, взуттям і пилом, а біля школи "рівними рядочками ростуть чорнобривці".

Хвилюють речі, що здавалися колись особливими в приглушеній радянській плинності: французьке духмяне мило "Jean Patou", що неможливо було купити, але дуже хотілося жінкам ("Це ж треба, щоб людина так хотіла мила"); пенал з блискучою кнопочкою ("Ну, з таким пеналом ще можна й піти в школу. Хоч спробувати"); "прибалтійські" сорочечки для першокласника ("Прибалтика! Трикотаж такий…, що очей не одведеш").

Наївність і щирість, пильний погляд на світ і точна характеристика його явищ, а ще світлий гумор і витончений ліризм зворушують, окрилюють і рятують від байдужості.

Секрет такого впливу на читача у вмілому облаштуванні художнього тексту образами-деталями. Вони фіксують зблиски пам'яті, наповнюють особливим духом колись загублене чи забуте. Новели книги - фактично форма, яку кожен із нас може розгорнути й прочитати. А за сприйняттям - це повні пригорщі добра, якими щедро сипле автор.

Підставляй свої долоні, серце і душу, вбирай на смак і на дотик увесь незбагненний світ. Якщо ж маєш якісь незагоєні рани, то на мить відчуєш трохи щему. Але рана омиється і душа наллється життєдайною силою.

Книга прочитана.

За масками перехожих помітнішим став світ - теплий, світлий, щирий. Адже всім нам притаманно пам'ятати дитинство і дорогих серцю людей. І десь там у минулому, "біля якоїсь зупинки назавжди застигла" наша "особиста тінь".

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.