Афганські уроки: чому США повторили помилки СРСР

Бліцкриг талібів, що практично без бою взяли Афганістан, застав зненацька весь світ. На папері афганська армія переважала бойовиків екіпіруванням та чисельністю.

Але США роками ігнорували реальний стан справ, повторили усі помилки радянської окупації Афганістану й ніколи не намагалися зрозуміти культуру та звичаї країни, вважають провідні американські експерти.

Вашингтон програв талібам в інформаційній війні й не зміг переконати свого союзника - Пакистан - припинити підтримувати "Талібан".

"Ми зазнали поразки, тому що ми ніколи не розуміли Афганістан", - каже в інтерв'ю Російській службі ВВС Томас Джонсон, професор Вищої школи ВМФ США. У 2008-2009 роках він був старшим радником командувача канадським контингентом в Афганістані.

Повернувшись з Кандагара, Джонсон писав, що США повторюють усі помилки радянської окупації та передрік падіння нового режиму після виведення американських військ.

"Сполучені Штати посадили маріонетку [в крісло президента] і почали непопулярну трансформацію суспільства, як це зробив СРСР більш як 30 років тому", - йшлося в статті 2011 року, яку він написав у співавторстві з колегою з Військового коледжу армії США.

Вони попереджали, що боєздатність афганської армії викликає сумніви, а ініціативи національного примирення, котрі спонсорує Вашингтон, сприймають як ознаку слабкості й лише зміцнюють рішучість талібів.

У передмові до статті йдеться про те, що автори консультували американських високопосадовців. Жодних ознак того, що до них прислухалися, немає.

"Ми не будували політику на основі уроків радянського вторгнення. Ми не зробили роботу над помилками", - вважає Джонсон.

У Вашингтоні не хотіли вивчати уроки радянської поразки, погоджується у розмові з ВВС Марк Кац, професор університету Джорджа Мейсона.

Як і Джонсон, він ще 2014 року попереджав, що Вашингтон йде тим самим шляхом, що привів до виведення радянських військ та падіння промосковського уряду.

"Радянський Союз і Америка по-справжньому не розуміли [афганське] суспільство, вони просто не намагалися. Не те щоб у нас обох не було експертів з Афганістану - вони були, - каже Кац. - Але люди у владі вважали, що вони розуміють, як потрібно діяти".

У 2019 році Washington Post оприлюднила матеріали урядового аудиту війни в Афганістані, частиною якого були інтерв'ю з військовими, дипломатами та їхніми радниками.

"У нас не було глибокого розуміння Афганістану - ми не знали, що ми робимо. Чого ми намагалися досягти? У нас не було щонайменшого уявлення про те, за що ми взялися", - зізнавався в розмові з аудиторами генерал Дуглас Луте, радник з питань Афганістану в адміністраціях Буша й Обами.

Від Кабульського королівства до марксизму й демократії

"Забудьте про історію, необхідно просто створити інститути на зразок наших і контролювати кожен крок афганського режиму", - пояснює Кац хід думок у Вашингтоні.

"Вони намагалися встановити марксизм, зрозуміло, що вони були приречені на невдачу. А ось ми - ми значно кращі", - пародіює політиків Кац з гіркою усмішкою.

Експерт вважає, що повна залежність підтримуваної американцями влади позбавляла їх підтримки афганців, а різниця між номінальною ідеологією прорадянського і проамериканського урядів не грала важливої ролі в їхній долі.

Він цитує книгу "Розповідь про Кабульське королівство", написану першим британським послом при кабульському дворі Маунтстюартом Ельфінстоном. Ельфінстон описує суспільство, в якому всі воюють з усіма, і єдине, що їх може об'єднати, - це боротьба з іноземним загарбником.

Британська імперія, СРСР і США по черзі знехтували цим фактом: якщо афганці й готові боротися проти чогось, то це проти іноземної окупації.

"Американцям дуже складно думати про себе як про окупаційну силу: "Ні-ні, ми там, щоб робити хороші речі, робити правильні речі, і люди мають вітати це. А якщо ні - що з ними не так?" - іронізує Кац.

Перемога в містах, поразка в селах

Джонсон вважає, що одним з ключових провалів як радянської, так і американської кампаній, був той факт, що 75% афганців мешкають в сільській місцевості, проте США, як і радянські війська до них, насамперед брали під контроль міста й ігнорували села. Він називає цю стратегію містоцентричною (city-centric).

Американський контингент створював "передові оперативні бази" (FOB) біля великих поселень, часто в тих самих місцях, де стояли радянські гарнізони. Авіабаза Баграм слугувала центром радянських ВПС у країні, і цей же аеродром був базою американців - до того моменту, коли їхня авіація залишила його посеред ночі, не попередивши афганських партнерів.

Американці не розуміли культуру і звичаї сільського Афганістану, а таліби знали їх, як свої п'ять пальців. "Ми жодного разу не провели ніч в афганському селі", - каже Джонсон, маючи на увазі американський контингент. Сам дослідник підкреслює, що провів багато часу в селах.

"Військова мудрість каже, що практично неможливо перемогти сільських повстанців у здебільшого аграрній країні, контролюючи міста. Радянські [керівники] з часом вивчили цей урок; мабуть, у Сполучених Штатів це ще попереду", - йшлося в його статті десятирічної давнини.

Невігластво й байдужість американців до афганського села була не лише у військових стратегіях, а й в повному провалі американської пропаганди, переконаний історик.

"Наші інформаційні операції були вкрай наївними, бо ми не розуміли Афганістан на тому рівні, який потрібен, щоб залучити сільське населення на свій бік. У цьому реальна причина нашої поразки".

Військова доктрина США свідчить, що у конфліктах з повстанцями військові дії лише на 20% визначають результат, а на 80% він залежить від інформаційних та політичних чинників. Але успіх американської операції з її нічними рейдами (тактика "kill/capture") завжди визначала кількість убитих і захоплених бойовиків, каже історик.

"Що б там не казали [Стенлі] Маккрістал або [Девід] Петреус, нашим мірилом успіху були мішки з трупами", - додає Джонсон. Він має на увазі двох генералів, що командували коаліційними військами в 2009-2011 роках, коли адміністрація Обами різко збільшила чисельність американських військ в Афганістані у відповідь на нові атаки талібів.

Таліби, навпаки, методично працювали з місцевими населенням. "Типовий наратив [талібів]: ваші діди перемогли Радянський Союз, ваші пращури до них тричі перемагали британців, і ми переможемо невірних, які прийшли зруйнувати наші традиції та навернути нас у християнство", - розповідає Джонсон, який написав книгу про пропаганду талібів, і додає, що таліби використовували й багато інших тем.

За його словами, таліби надсилали в села своїх проповідників, котрі заздалегідь узгоджували між собою основні ідеї своїх промов. Ці мулли проповідували під час п'ятничної молитви й залишалися в селах на тиждень, іноді на десять днів, намагаючись схилити місцевих до підтримки "Талібану".

Якщо мулли не мали успіху, то в село заходили озброєні бойовики, захоплювали заручників та вимагали від чоловіків приєднатися до їхнього руху.

Корупція і політичний театр

Вашингтон, своєю чергою, спирався на доктрину "контрпартизанської війни" (COIN), яка вчила, що через інвестиції, економічний розвиток та інфраструктурні проєкти зовнішні сили можуть збільшити легітимність їхніх місцевих союзників.

Ключову роль в управлінні Афганістаном після операції 2001 року грав американець афганського походження Залмай Халілзад, що брав участь в написанні нової конституції і потім служив послом США в Кабулі.

Так чи інакше, відновлена в середині 2000-х партизанська війна перешкоджала економічному розвитку і реконструкції країни, що мали додати уряду популярності. Не менше їм заважала корупція.

Саме через всюдисущу корупцію та масові порушення на виборах президенти Хамід Карзай і Ашраф Гані ніколи не були легітимними в очах більшості афганців, вважають фахівці.

"Уряд Гані зазнав поразки через надзвичайну корумпованість і шахрайство. Народ знав, що він насправді не переміг на виборах 2014 і 2019 років", - каже Джонсон.

Голосування супроводжувалися повідомленнями про масові порушення, і у 2019 році переможцем спочатку назвали претендента від опозиції Абдуллу Абдуллу.

Обидва кандидати організували власні інавгурації й оголосили себе президентами, але потім під тиском США домовилися про те, що Гані збереже посаду.

До того моменту адміністрація Трампа вже вирішила вивести війська - рішення, яке успадкував й підтримав Байден. Американці вели таємні перемовини про майбутній устрій Афганістану з політичним керівництвом талібів у столиці Катару. Головним парламентером з боку Вашингтона виступив Халілзад.

Цей процес остаточно вибив ґрунт з-під ніг уряду в Кабулі. У лютому 2020 року Халілзад підписав договір з Абдулом Гані Барадаром, одним з лідерів "Талібану", якого випустили з пакистанської в'язниці під тиском США для участі в переговорах.

"Це не був мирний договір, це було ніщо, політичний театр", - каже Джонсон.

Перемога Пакистану

Таліби обіцяли американцям підтримати процес політичного примирення й не брати владу силою, відмовитися від найжорстокіших форм насильства та не ховати терористів "Аль-Каїди".

Вони не дотримали своїх обіцянок, але Халілзад зберіг посаду спецпредставника США в новій адміністрації, а президент Байден відмовився припиняти виведення військ.

"Це було цинічним - або прагматичним - рішенням, що [Афганістан] не вартує зусиль, можливо, ніколи їх не вартував. "Талібан" вкрай сильний, допомогу йому від Пакистану неможливо зупинити, і нехай це буде проблемою для когось іншого", - пояснює Кац позицію американського президента.

Ціла низка розслідувань та експертних доповідей пов'язує головну пакистанську спецслужбу, Міжвідомчу розвідку (ISI), з польовими командирами "Талібану". Офіційний Ісламабад це заперечує.

Підтримка, яку моджахеди в 1980-х і таліби зараз отримували з Пакистану, унеможливила повну перемогу над ними, вважає Кац.

Він нагадує, що радянські дипломати домовилися з американцями про припинення підтримки моджахедів в обмін на виведення своїх військ, але цю умову не виконали.

"США ніколи навіть не намагалися укласти такий договір з Пакистаном", - каже Кац.

Вашингтон намагався переконати Ісламабад відмовитися від підтримки талібів, але страх перед тим, що Афганістан потрапить під вплив Індії, завжди змушував пакистанських силовиків підтримувати ісламських радикалів - в надії, що вони не співпрацюватимуть з переважно індуїстською республікою, вважає історик.

Крім того, частина пакистанського керівництва підтримувала ідеологію талібів.

У майбутніх підручниках історії буде написано, що ISI перемогла Радянський Союз в Афганістані за допомогою Америки, і що ISI перемогла Америку за допомогою Америки, сказав колишній керівник пакистанської розвідки генерал Хамід Гуль у 2014 році.

"Якщо хтось і переміг [в афганських війнах], то це Пакистан", - вважає Кац.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!