З України до Вельсу: британка пройшла 8 тис. кілометрів

Урсула Мартін пройшла 5 тис. миль (8 тис. кілометрів) та повернулася до рідного Лланідлоеса у Вельсі (Велика Британія) після трьох років подорожі, яка розпочалася в Києві.

Її похід мав на меті підвищити обізнаність про рак яєчників, який їй діагностували 10 років тому.

На той момент вона саме мала вертатись в Британію після сплаву річкою Дунай з Німеччини до Румунії. "Я була в Болгарії і збиралася піти до Британії, а тоді дізналася про рак яєчників", - каже жінка.

"Тоді я не була готова до великих важких подорожей. Тож я здійснила прогулянку довжиною 3,5 тис. миль по Вельсу, яка багато в чому стала "подорожжю для підвищення рівня обізнаності про симптоми раку яєчників".

"Тоді у мене було відчуття: "Де я? Що я роблю?". Я збиралася пройти Європою, я хотіла закінчити те, що почала".

Пані Мартін вирішила почати з України, про яку вона каже "Європа плюс один", адже вона розташована на "краю цієї частини світу".

Але саме вдарила пандемія.

"Це вибило мене з колії, - каже вона. - Тоді слід було "де б ви не були, повернутися додому і залишатись там", але якщо у вас немає дому і ви перебуваєте в чужій країні, це було таким шоком".

Пані Мартін звернулася по допомогу до друзів та рідних, щоб знайти прихисток.

"Так я на 90 днів опинилася в літньому будинку сестри подруги на півдні Франції під час того першого великого локдауну в березні минулого року", - згадує вона.

"Тоді я просто йшла туди, куди могла, а тоді знову зупинялася, якщо в країні, де я була, знову вводили локдаун, тож це була наче гра кота з мишею - йти, а тоді знову зупинятися", - каже Урсула.

"Я ніколи не почувалася, що мені слід вертатися додому. Я просто зіткнулася з пандемією в іншому місці. Я дуже рада, що зробила це", - додає вона.

"Я була на карантині приблизно шість місяців минулого року. Гадаю, якби не пандемія, я б завершила подорож приблизно в грудні минулого року", - вважає Урсула.

"Повернення до Вельсу здавалося звичним та нормальним. Було так чудово побачити всіх, але це здавалося по-справжньому нормальним, коли ти бачиш добрих друзів і просто повертаєшся до звичного ритму життя".

"Вчора вночі я не могла спати через адреналін, ноги боліли, бо я досить багато пройшла напередодні, - каже вона. - Коли я прокинулася сьогодні вранці, в голові спалахнуло - "куди я йду сьогодні, куди мені треба дістатися?". Це відбуватиметься ще кілька днів, перш ніж я усвідомлю, що мені не потрібно нікуди йти".

Мандрівниця зізнається, що дорогою стоптала сім чи вісім пар черевиків.

"Здебільшого просто зношуються підошви, перш ніж верхня частина може подертись абощо", - каже вона.

Зустріч після повернення до Лланідлоеса вона назвала "неймовірною".

"Я уявляла цей момент, - каже вона. - Це була пригода зростання, зростання сили та духу. Я знаю себе настільки краще. Це було чудово".

Але на цьому прогулянки пані Мартін не закінчаться.

У січні вона прийме "міні-виклик" від Джона О'Гротса до мису Лендс-Енд - крайньої західної точки Англії, щоб відзначити 10-річчя свого раку яєчників.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!