Обстріл Краматорська: історія Кліма, якого мама врятувала ціною власного життя

10 лютого - важка дата для сучасного Краматорська. Це річниця артилерійського обстрілу мирного міста незаконними збройними формуваннями.

У 2015 році від реактивних ракет загинули 17 людей: як військові, так і цивільні. Ще більше 60 краматорців постраждали.

Серед поранених - трирічний Клім Клименко, життя якого повністю змінилося через той обстріл.

"Смерч" над Краматорськом

Проросійських бойовиків витіснили з Краматорська у липні 2014 року.

Місто швидко оговталось від страшних подій весни та літа й починало мирне, безпечне життя.

Але опівдні 10 лютого 2015 року поняття безпеки довелося повністю переосмислювати. Цей день показав: поки триває війна на Донбасі, навіть за сто кілометрів від лінії зіткнення не можна почувати себе захищеними.

Ворог накрив Краматорськ зі 300-мм системи залпового реактивного вогню "Смерч".

Артилерійський обстріл розпочався несподівано, посеред білого дня.

Молода жінка Олександра забрала з дитсадка трирічного сина Кліма та щосили бігла додому, де був її старший - шестирічний Савелій. Але не встигла добігти до будинку кілька метрів.

Мати накрила малюка собою і загинула.

Клім вижив, але його важко поранило.

Тоді, 10 лютого 2015 року, почалось нове життя Кліма - без рідної мами та в боротьбі за власне життя та здоров'я.

З-під загиблої Кліма витягнула стороння жінка та відвезла дитину до лікарні. Він був наляканий, весь у крові та плакав.

Осколки влучили у голову, розтрощили руку та обидві ноги.

З того часу минуло вже шість років, але Клім і досі переносить операції, медичне втручання та реабілітацію.

Головне, що поруч - його родина та нова мама.

Харків'янка Тетяна Шатохіна не замінила рідну матір, але стала янголом-охоронцем та берегинею для хлопчика.

Нова родина для Кліма та Савелія

З Клімом та його батьком Олександром Тетяна познайомилась в лікарні у Харкові, де лікували пораненого хлопчика.

Вона приходила туди навідати доньку, 13-річну Настю, яка мала там курс лікування та розповіла про дітей з обстріляного Краматорська.

Тетяна відразу запропонувала батькові Кліма підтримку та допомогу, почала постійно навідувати малого. Разом з донькою жінка прив'язалась до дитини, яка з дорослою стійкістю переносила кожну операцію.

Навіть коли Кліма виписали, Тетяна продовжила підтримувати контакт з його родиною.

Коли батько привіз дитину на чергову операцію, постало питання, де йому жити. Тетяна запропонувала свою однокімнатну квартиру, а сама з донькою тимчасово переїхала до бабусі.

Спочатку це була суто підтримка, а згодом Тетяна з Олександром одружились.

Так у Насті несподівано з'явились два молодші брати, а родина стала жити в тій же однушці вп'ятьох. Попереду був довгий шлях операцій та реабілітації.

На лікування витрачали шалені гроші. Своїми силами родина не потягнула б увесь фінансовий тягар на одужання. Тому звертались до громадськості, фондів та небайдужих людей, які мають можливість підтримати дитину.

Завдяки широкому розголосу історії Кліма вдавалось зібрати гроші на чергову операцію, яких загалом було більше десятка.

Надія на одужання

Українські лікарі зробили все можливе, але три проблеми залишались.

Це осколки в голові, травмовані рука та нога.

Знайшли можливість показати Кліма німецьким лікарям - уперше потрапили до Німеччини в 2016 році.

Дитині зробили операцію на руці, призначили операцію на нозі.

Наступного разу приїхали за рік. На нозі довелося провести аж три операції, гроші на лікування збирали скрізь.

Лікар з Німеччини - єдиний хто запевнив родину, що Клім буде ходити. Саме він оперує хлопця починаючи з 2017 року.

"Коли ми вперше поїхали до Німеччини, то мріяли: ось пройде операція і ми будемо вільними, всі проблеми вирішаться. На жаль, травми Кліма вимагають постійних операцій, спостереження лікарів та складного процесу реабілітації між оперативним втручанням", - каже Тетяна Шатохіна.

Поки Клім росте, кожного року треба робити операцію на нозі. Складність оперативного втручання різна, в залежності від змін. Кожного разу літати до Німеччини на чергову операцію - непосильний тягар для родини.

Саме тому вирішили поїхати жити туди, аби хоча б не витрачати гроші на дорогу.

Над переїздом міркували довго, це рішення було складним. Адже треба було покинути геть усе: рідних, друзів, роботу і житло, та їхати у повну невідомість.

Але продовжувати жити в Україні та постійно їздити до Німеччини було дорого.

Коли в 2018 році родина приїхала на чергову операцію, то вже й залишилась там жити.

Роботу знайшли, хоча були складнощі через мінімальне знання мови.

Нові умови - фізична робота обох батьків, життя в гуртожитку, але головне - Клім отримав можливість продовжити лікування та реабілітацію.

Мрії збуваються

Своє шкільне життя Клім розпочав в українській школі.

Коли приїхали до Німеччини, то він спочатку пішов до інтеграційного навчального закладу, а потім - у звичайну школу.

Хлопець напрочуд активний та життєрадісний, мужньо перереносить усі операції.

Про шрами на ногах та руці намагається не думати.

За словами Тетяни, у Німеччині Клім почуває себе впевнено, тут ніхто не ставиться до нього як до людини з інвалідністю, сприймають за рівного.

А найголовніше - Клім здійснив свою давню мрію та навчився кататись на велосипеді, хоча до Німеччини він їхав у інвалідному візку.

А найулюбленіший предмет тепер - фізкультура.

При цьому дитина продовжує лікування відразу в трьох лікарнях.

Через осколки у голові треба періодично обстежуватись.

Ліву руку лише частково відновили, треба проводити нові операції.

Постійного втручання потребує і нога, куди замість кістки встановили пластину, аби уникати викривлення.

Реабілітація та носіння ортопедичного взуття - така реальність життя дитини.

Мама завжди з вами

Про страшну трагедію обидва брати пам'ятають. Ці спогади в новій родині підтримують.

Савелію складніше, він був старшим від Кліма, коли загинула мама, хлопцеві допомагає психолог.

Кожного року 10 лютого поминають загиблу.

"Мама завжди з вами", - каже Тетяна братам, для яких вона також стала мамою.

"Я не хочу замінювати братам маму Олександру, я просто їх люблю і хочу, щоб вони пам'ятали рідну матусю. У нашій родині так заведено, що навіть донька називає мене часто на ім'я. Так і хлопці. Але коли подаруночки або обійми - то я для них стаю мамою", - ділиться жінка.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!