Щит над Чорним морем. Як Україна й Туреччина створюють ударний безпілотник Akinci

Українські та турецькі компанії створюють висотний ударний дрон, який зможе виконувати як тактичні, так і стратегічні задачі. Утім, українсько-турецька співпраця в "оборонці" цим не обмежується - є перспективи розробки крилатих ракет, бойових протитанкових модулей для броньовиків та у кораблебудуванні.

Що це за проєкти ти чим вони унікальні для України й Туреччини?

"Прапороносний рейдер"

Важкий 5,5-тонний турецький ударний безпілотний апарат на фото називається Bayraktar Akinci - "Прапороносний рейдер".

У серпні він під час випробувального польоту піднявся на висоту 9 км, де пролітав майже чотири години.

Коли в 2021 році почнуть масове виробництво безпілотника, розробники планують, що ударний дрон зможе досягати "стелі" у 12 км. На таку висоту просто не дістає більшість зенітних комплексів протиповітряної оборони.

Машина здатна нести крилаті ракети SOM - 500-кілограмові "сигари" системи "повітря-поверхня". Які, наприклад, з лівого берега над Києвом можуть тримати в бойовому радіусі цілі в районі Бердичева.

Зможе Akinci вести і повітряний бій, виконуючи функції безпілотного перехоплювача.

Створювати і використовувати такі "залізні птахи" здатні лише чотири країни на планеті, включно з Туреччиною. А в перспективі не виключено, що й з Україною.

Висотний ударно-розвідувальний безпілотник Akinci - це фактично літак оперативного і стратегічного рівня.

Його можливі задачі: завоювання повітряної переваги, прорив систем протиповітряної оборони, стратегічні бомбардування заводів або злітно-посадкових смуг.

Це перспективна "довга рука" Анкари.

Українське "серце"

А "серцем" Bayraktar Akinci є два турбогвинтових двигуни потужністю 450 коней.

Їх збирають в Україні, у Запоріжжі - на конструкторському бюро "Прогрес" ім. Івченка та заводі "Мотор Січ".

"Двіжок" АІ-450Т з 2018 року постачається Анкарі по договору про військово-технічне співробітництво.

Кожен комплект з двох двигунів коштує 640 тис. доларів, а загалом їх виготовили на шість турецьких "птахів", хоча це далеко не останній контракт.

Щит Чорного моря

Компанія Baykar Makina (виробник Akinci) та "Укрспецекспорт" ще у серпні 2019 року створили спільне підприємство "Щит Чорного моря", щоб "об'єднати технології з доданою вартістю".

Київ отримує інвестиції, а Анкара - доступ до конструкторського бюро з пів столітньою історією.

А також - підстраховує від проблем, коли, наприклад, Австрія може під час чергового спалаху війни на півночі Сирії перекрити туркам поставки двигунів до "Байрактарів". Як це нещодавно зробили канадці з оптикою для дронів через Карабах або німці з танками після операції в сирійському Афріні.

Локалізація (тобто, місцеве виробництво ключових комплектуючих) і відвантаження продукції ВПК критично важливі і Києву, і Анкарі.

Той же Bayraktar TB2 турецьким є досить умовно. Австрійські двигуни, канадська оптика, боєголовки з Німеччини.

Україна в 2014 році також зіткнулася з тим, що їй не хотіли продавати навіть двигуни з Німеччини через конфлікт на Донбасі. А планувати розгорнути чотири полки ударно-розвідувальних дронів до 2035 року й при цьому залежати від того, що вирішать у кабінетах інших країн - для України неприпустима розкіш.

Нещодавня телефонна розмова Зеленського, Ердогана і Трюдо цілком могла стосуватися канадських обмежень на реекспорт деталей для турецьких безпілотників.

Ракети Gezgin

Крім того, Туреччина розробляє крилаті ракети морського базування Gezgin ("Мандрівник").

Маючи найбільший флот у Чорному морі та один з найбільших - в Середземному, і проводячи активні операції в Лівії, туркам просто необхідна своя ракета. Яка зможе діставати цілі далеко на суші. Такий собі турецький "Томагавк".

Анкара хоче встигнути розробити її паралельно своїй програмі розвитку субмарин. Зараз турецький підводний флот з 12 підводними човнами є другим за чисельністю в НАТО і буде оновлюватися.

Можливість спливти, зробити залп крилатими ракетами на 500 км й піти під воду - це стратегічне стримування, необхідне для лідерських амбіцій Туреччини в регіоні.

Так ось - серцем ракети Gezgin буде реактивний український двигун АІ-35.

Загальний план імпорту двигунів з України до Туреччини - це близько 620 млн доларів.

Перше замовлення - 12 двигунів АІ-35.

"Скіфи" для бойових модулей турків, "Байрактари" - для ЗСУ

Сторони також обмінюються виробництвами.

Турки налагоджують лінію для місцевого виробництва протитанкового ракетного комплексу "Скіф". Освоює його також Baykar Makina - компанія отримала майже 200 млн доларів державних інвестицій та будує завод в Стамбулі.

Цілком ймовірно, що крім "Байрактарів ​​ТБ2" і "Рейдерів-AKINCI" там організують ще й великовузлове складання протитанкових комплексів та ракет.

Їх використовують у спільному дітищі іншого турецького оборонного гіганта Aselsan та українського КБ "Луч" - Serdar ATMLS.

Це бойовий модуль з великокаліберним кулеметом, двома або чотирма протитанковими ракетами і тепловізором. Більше сотні таких вже продали Катару.

Такі турецькі модулі, протитанкові комплекси і ракети разом з бронеавтомобілями Ejder Yalçın III входять до стратегії розвитку Управління оборонної промисловості Туреччини.

Її мета - довести обсяг експорту турецького ВПК з нинішніх 2 до 10 млрд доларів, відмовитися від імпорту та задовольняти три чверті запитів власної армії і сил союзників потужностями своєї національної промисловості.

Україна ж восени 2020 року залишається у пошуках майданчика для великовузлової збірки "Байрактарів ​​ТБ2", на який турки виділять інвестиції і поставлять машкомплекти.

Так Київ не лише збере 48 безпілотників для задач своїх збройних сил, а й зможе відчутно заощадити на них.

Також можна говорити про отримання Україною права продажу і реекспорту безпілотників.

Саме так свого часу ізраїльський протитанковий ракетний комплекс "Спайк" став частково і німецьким "Євройспайком", а самі ракети й пускові установки почали виробляти на польському заводі Mesko.

Зараз в Україні тривають випробування третьої станції управління "Байрактарів" для ЗСУ зі збільшеним бойовим радіусом у 300 км.

Це дасть можливість злітати з Борисполя й передавати управління безпілотників по ланцюжку, для виконання завдань, наприклад, у Приазов'ї.

Кораблебудування

Нещодавні візити турецької делегації на миколаївський газотурбінний завод "Зоря-Машпроект" і візит у відповідь командувача ВМС України Олексія Неїжпапи до Туреччини - це реакція на підписання рамкового договору про спільне будівництво двигунів і кораблів.

І мова не тільки про добудову українського багатостраждального корвета "Володимир Великий".

Туреччина та Україна цілком мають потенціал для співпраці у кораблебудуванні для третіх сторін.

У Пакистані на верфі Карачі тривають роботи над корветом Milgem турецького проєкту, до якого доклав руку український "Дослідно-проєктний центр кораблебудування" у Миколаєві. За 60 місяців спустять на воду корабель тоннажністю 2,3 тис. тонн з пакистанськими ударними ракетами, китайським зенітно-ракетним комплексом і гарматами від Aselsan.

Стратегічні перспективи

Так що "Щит" для двох країн Чорноморського регіону, як виглядає, буде нарощувати можливості.

Двигуни, крилаті ракети, дрони, протитанкові ракетні комплекси і кораблі - такі перспективи.

Турки називають Україну "батьківщиною Хасекі Хюррем Султан", у нас більше відомої як "Роксолана".

За спиною у Києва та Анкари сотні років воєн, союзів, торгівлі й походів.

А чергова сторінка пишеться прямо зараз - цього разу про стратегічну співпрацю.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!