Дзьоби, лапи, камуфляж. Як тварини адаптуються до життя у містах

Горіхи - улюблені ласощі японських галок. Але зламати тверду шкарлупку й отримати заповітний горішок - справжній виклик.

Пташині дзьоби не можуть їх "подолати", тому доводиться здійматись у повітря і кидати горіх так, щоб він вдарився об землю й розкрився.

Однак, у 70-ті роки минулого століття місцевий вчений помітив, що птахи змінили тактику. Вони почали кидати горіхи на дорогу, просто під колеса транспорту.

Такий собі "автолускунчик".

Галки з японського міста Сендай - класичний приклад того, як урбанізація змінює поведінку тварин і в деяких випадках прискорює зміни, на які б за інших умов знадобилися мільйони років.

Адаптація до мегаполіса

За даними звіту ООН за 2018 рік, більша частина населення планети - 55% - живуть в містах. Для порівняння - у 1960 році цей показник становив 34%.

Очікується, що до 2050 році майже 70% людей стануть мешканцями міст.

Цей фактор негативно вплинув на дику природу і біологічне різноманіття, оскільки більшість ареалів існування були втрачені.

Це також призвело до змін серед видів, які швидко пристосувалися до життя в містах.

"Дуже важливо розуміти зв'язок між урбанізацією і дикою природою, - пояснює голландський біолог-еволюціонер Менно Шільтгайзен, який торкнувся цієї теми у своїй книзі 2018 року "Дарвін приїздить до міста: як міські джунглі стимулюють еволюцію".

"Ми наближаємось до ситуації, коли єдиним природним середовищем для більшості людей буде урбаністична природа, - додає він. - І важливо, щоб вона була максимально багатою та різноманітною".

Швидкі зміни

Пан Шільтгайзен та інші вчені стверджують, що іноді ми маємо справу з прикладами "швидких еволюційних змін, викликаних людиною" (HIREC).

"Павуки, які мешкають на міських мостах і зазвичай уникають світла, плетуть павутиння біля вуличних ліхтарів, котрі приваблюють міль. А нічні метелики, своєю чергою, розвивають стійкість до світла лампочок", - писав голландський біолог у своїй книзі.

Такі зміни в поведінці можна легко спостерігати у різних видів, а міста - найкраще місце для спостереження за ними.

"Урбанізація - найкращий і наймасштабніший експеримент з випадкової еволюції", - говорить Марк Джонсон, біолог з Університету Торонто.

Пан Джонсон є співавтором статті, яку 2017 року опублікував журнал Science, вона містить аналіз 192 випадків міських адаптацій.

Було виявлено, що види знайшли свої ніші в міському середовищі і почуваються цілком щасливими.

Одним з яскравих прикладів є сапсан, хижий птах, який опинився під загрозою зникнення в середині двадцятого століття через вплив хімічних пестицидів.

Сапсани споживали небезпечну кількість пестицидів, оскільки полювали на перелітних птахів, які, в свою чергу, харчувалися комахами.

Хижаки перемістилися у міста, де їм довелося навчитися гніздитися на хмарочосах і високих міських будівлях, попри відсутність ізоляції.

Тепер вони полюють на щурів, голубів і кажанів, яких достатньо в містах, але не так багато в дикій природі.

Довші й широкі дзьоби

Зяблики Дарвіна (або галапагоські в'юрки) займають важливе місце в історії біології. Саме цих птахів Дарвін вивчав на Галапагоських островах, що дуже допомогло йому в розробці його теорії природного відбору.

Птахи пристосувалися до певного типу їжі на різних островах, тому їхні дзьоби були різних форм і розмірів.

Нещодавно зяблики у місті Тусон, штат Арізона, привернули увагу вчених. Виявилося, що вони мають довші та ширші дзьоби, ніж їхні сільські побратими.

Чому? Тому що так їм зручніше діставати насіння соняхів з годівничок для птахів.

"Гадаю, це є переконливим доказом того, що коли ми створюємо нові ресурси для диких популяцій, ми втручаємося у природний відбір", - говорить Крістофер Вітт з американського музею південно-західної біології.

Комарі

Culex pipiens (комар звичайний) - один з найбільш поширених видів комарів, що населяють планету.

Ці комахи відомі своєю високою адаптивністю, але є особини, які навіть їх залишили позаду.

Culex molestus - унікальний вид, який зустрічається лише у лондонському метро. Він чудово адаптувався до підземних умов, стоячої води і нових видів поживних речовин.

Комар звичайний харчується кров'ю птахів, тоді як його лондонському родичу смакує людська кров.

Чому ж цю комаху назвали на честь відомої британської "підземки"?

Тому що у роки Другої світової війни лондонське метро стало притулком для багатьох людей під час німецьких бомбардувань. Саме вони й скаржилися на безжальних комарів.

П'ядун березовий

П'ядун березовий (Biston betularia) є ще одним прикладом адаптації через діяльність людини.

У важки роки британської індустріалізації забарвлення крил метеликів, які мешкали в містах, стало значно темнішим.

Сажа з димоходу допомагала їм ховатися від хижаків. Водночас світлокрилі п'ядуни, які селилися на деревах і маскувалися на тлі лишайників, були більш помітними, тому їхня популяція почала зменшуватися.

У 1960-ті роки британці занепокоїлися забрудненням атмосфери в містах і ухвалили закон "Про чисте повітря".

Результат не змусив себе чекати. П'ядун березовий знову змінив забарвлення і посвітлішав.

Міські жаби

Тунгарські жаби мешкають на кордоні тропічних лісів від Мексики до північної частини Південної Америки. Щоб привернути увагу самок, самці видають дуже специфічні звуки.

Цей спів, однак, допомагає хижакам визначити їхнє місцеперебування.

Дослідники виявили, що самці, які мешкають в містах, мають більш складну систему залучення самок, ніж їхні сільські колеги.

Крім того, жаби, які оселилися в метро, більш захищені від нападів хижаків в міському середовищі.

Чорні дрозди співають вночі

Чорний дрізд є одним з найстаріших і найбільш досліджених міських тварин у світі.

У особин, що мешкають у міській та сільській місцевості, є певні відмінності. У Європі та Північній Африці міські чорні дрозди фактично перетворилися на новий вид. Міські птахи мають міцніші дзьоби і не мігрують взимку.

Також є свідчення того, що міський шум змусив їх змінити висоту і час співу.

Відомо, що лісові чорні дрозди співають на світанку. Міські ж почали співати вночі, за кілька годин до сходу сонця.

Гладкі стіни й липкі лапи

Ящіркам з родини анолісових з Пуерто-Ріко довелося стати лідерами міської адаптації.

Тварини, які звикли лазити по деревах і горах, зіткнулися з гладкими стінами. В результаті їхні кінцівки стали довшими і липкими - тепер вони з легкістю долають будь-які міські перешкоди.

"Міські райони - це просто інше середовище існування. Тварини, які там мешкають, пристосовані до природного відбору", - говорить біолог, фахівець з ящірок з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі Крістін Вінчеллі.

"Ми виявили, що в міському середовищі у ящірок на лапах більше луски і більші подушечки пальців", - говорить вона.

Пані Вінчеллі провела кілька лабораторних досліджень, вивчаючи швидкість пересування міських і сільських ящірок, і виявила, що міські особини в цьому змаганні легко вириваються вперед на слизькій поверхні.

Дослідження також показали, що міські ящірки краще адаптовані до високих температур.

Дослідниця, однак, попереджає: було б помилкою сприймати адаптацію тварин як належне.

"Навіть звичайні тварини можуть зникнути, якщо ми не подбаємо про те, щоб урбанізація не знищувала, а навпаки створювала середовище існування для диких тварин і рослин", - підкреслює Крістін Вінчеллі.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber !