Що читають у київському метро

Столична підземка - чудове місце для соціологічних досліджень. А найзахопливіше з них - спостерігати за читацькими смаками пасажирів.

У щоденних поїздках громадським транспортом плюсів небагато, але є один, суттєвий - можливість читати.

Не складно підрахувати. Якщо щодня ви проводите у транспорті близько години, а середня швидкість читання у дорослого складає 150 слів за хвилину, за тиждень ви цілком здатні "проковтнути" невелику книжку обсягом 200-300 сторінок.

Приблизно стільки сторінок містить "Ловець у житі" Селінджера, "Старий і море" Гемінгвея або "Сніданок у Тіфанні" Трумена Капоте.

Читання в метро має свою особливу принадність.

Адже саме під землею, телепортуючись на шаленій швидкості з центру міста до його околиць, перемикаючись з робочих питань на справи сімейні, так легко зануритися у вигадані письменниками світи.

Тиснява і темрява тунелю лише сприяють відчуттям фантастичного.

І отже, побачити людину, яка читає, в київському метро зовсім нескладно.

Таких пасажирів, на позір, приблизно третина вагону.

І хоча більшість, звичайно, втуплені у смартфони або планшети, говорити про перемогу цифрового слова над друкованим поки ще зарано.

Читач із паперовою книжкою в руці - це окрема, рідкісна порода, що потребує бережного ставлення і захисту.

Ось він біжить вздовж перону, не відриваючи очей від книжкової сторінки, ризикуючи життям, вистрибує на ескалатор, балансує у вагоні, тримаючись лише за захопливу нить сюжету.

Друковані книжки - й моє guilty pleasure. А оскільки метро - майже єдине місце, де я маю час почитати, рано чи пізно я повинна була зазирнути й в книжку сусіда поруч.

Зупинитися було вже неможливо. Упродовж двох місяців я стежила, крадькома підглядала і нишком переслідувала свою здобич - пасажирів з книжками в руках.

Повз мене на ескалаторі пропливає дівчина з написом на футболці "Text is the new sexy". Намагаюся вгадати, що саме вона читає.

Закохана парочка, ніжно тримаючи в обіймах одне одного, разом втупилися у книжку. Зазираю через плече - "Гаррі Поттер". Мама всадила доньку на коліна і читає їй вголос казки.

Хлопець замислено дивиться вдалину, він притримує пальцем сторінку, на якій щойно зупинився. Придивляюся до обкладинки - Станіславський "Робота актора над собою".

Треба зазначити, що полювання не було легким завданням. Назву книжки видно далеко не завжди, а тому доводилося заглядати в текст, намагаючись вихопити викривальне ім'я або фразу.

Зате яка радість охоплювала мене щоразу, коли лише з кількох речень я впізнавала твір.

А якщо це ще й книжка, яку я колись читала сама, відчуття приналежності таємному братству ставало непереборним.

Отже, результати мого "польового" дослідження, проведеного навесні на червоній гілці київського метро, виявилися ось такими.

Мови читання - переважно українська, російська і трохи менше англійська, хоча інші також трапляються.

Одна дівчина читала італійською твір Італо Кальвіно "Якщо подорожній одної зимової ночі".

Мені це здалося доволі символічним, адже в романі відомого італійця йдеться саме про роль читання в долі людства.

Своїм повним дослідницьким провалом вважаю книжку японською, яку читав чоловік, сидячи навпроти мене у вагоні.

Дитяче захоплення ієрогліфами дозволило мені відрізнити японську від китайської, але з'ясувати, про що книжка, так і не вдалося.

Якщо говорити про жанри, то найпопулярнішими серед читачів метро були фантастика і фентезі.

Серед них - Роджер Желязни "Дев'ять принців Амбера" (російською мовою), "Братство персня" Дж. Толкіна (англійською), історії про мумі-тролів.

Читач різного віку не втрачає інтересу до "Гаррі Поттера".

Кілька частин найвідомішого твору Роулінг трапилися мені як у перекладах українською та російською, так і в оригіналі.

Та абсолютне перше місце серед фантастів посів Стівен Кінг з Реєм Бредбері трохи позаду.

Не менш актуальною залишається й класика, насамперед англійська та американська: Теодор Драйзер "Титан" (російською мовою), Чарльз Діккенс "Різдвяна пісня" (англійською), Гемінгвей "Острови в океані" (російською), Дж. Селінджер "Ловець у житі", а також Конан Дойл та Вашингтон Ірвінг.

Із сучасних романістів у читачів київського метрополітену я помітила Пауло Коельйо і Орхана Памука - передостанній роман турецького письменника і нобелівського лауреата з літератури "Мої дивні думки".

Джоан Роулінг з її першим "дорослим" романом "Несподівана вакансія" у перекладі українською видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га".

А також другий роман українського письменника Доржа Бату (Андрія Васильєва) "Франческа. Володарка офіцерського жетона".

За кількістю творів з великим відривом лідирував Умберто Еко: "Ім'я рози" - тричі, а також "Номер нуль" і "Маятник Фуко" (російською).

Звісно ж, читачі метро цікавляться не лише белетристикою.

Їх турбують питання психології та саморозвитку. З цієї теми незмінно популярними є "Ігри, в які грають люди" Еріха Берна, промови індійського духовного лідера Чандри Раджніша (Ошо), а також К. Станіславський.

Вони захоплюються філософією, як свідчить збірка есеїв "Далекі близькі" українського публіциста і літературознавця В. Єрмоленка.

Їх не залишають байдужими сучасні глобальні конфлікти - чому присвячене дослідження британського журналіста Пітера Тейлора "Розмови з терористами" (у перекладі С. Андрухович і Г.Карпи).

Їм також цікаві далекі галактики, насамперед, у розповіді Стівена Гокінга - "Коротка історія часу".

І, безперечно, - наше минуле та майбутнє. Обидва бестселери ізраїльського історика Ювала Харарі "Людина розумна" і "Homo Deus" трапилися мені далеко не один раз.

Але зрештою, де ще нас може так бентежити доля людства, як не в потягу, що зі швидкістю 100 км на годину мчить у чорну безодню?!

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

...