Вигорання міленіалів. Історії про "виснаження, безсоння та страх перед відпочинком".

Минулого тижня 28-річна Ріан поділилася з BBC Three своєю історією міленіального вигорання. Вигорання — це стан хронічного стресу, який призводить до фізичного й емоційного виснаження.

Міленіальне вигорання не входить у перелік захворювань, визнаних офіційною медициною, проте, як концепція, воно викликало резонанс, коли на початку 2019 року це поняття популяризувала репортерка BuzzFeed Анна Гелена Петерсен.

"Я успішна людина, з чудовою кар'єрою. Але поза роботою, в моєму житті панує суцільний хаос. Мої незмінні супутники — стрес, провина, вічна втома. Мій мозок увесь час працює. Я постійно в стані підвищеної готовності братися до справ, але вже просто не можу себе примусити до них узятися. Мене виснажують тривожність і депресія, і через цей стрес у мене порушився сон, почалося легке безсоння".

Розповідь Ріан викликала бурхливу реакцію. Двадцяти- й тридцятирічні жінки та чоловіки з усього світу почали звертатися до нас із власними історіями про цей тип вигорання. Усі вони дуже різні, втім, їх єднає одна спільна риса — під тиском нагальних справ люди такі виснажені, що ледве можуть упоратися з найпростішими рутинними завданнями. Це явище Анна Гелена Петерсен назвала "паралічем буденності".

У цій статті кореспондентка BBC Three Радгіка Сангані розповідає п'ять історій вигорання міленіалів.

"Я забагато пила, аби боротися з тривожністю"

Лора, 29 років

Коли після двох років життя за кордоном я у 23 роки повернулася до Британії, то зрозуміла — поки я чудово проводила час, усі мої друзі невтомно долали щаблі кар'єрної драбини. Я не шкодую про свій вибір, але ця гра в "наздожени" почала на мене тиснути. Перша панічна атака сталася в неділю, коли я замислилась над тим, як мені жити далі.

Впродовж кількох років мені вдалося знайти прекрасну роботу в одному стартапі. Але стрес і тривога нікуди не поділись. Я працювала багато годин на день, часто виходила в люди й нервувала через усе на світі: буденне робоче життя, плани на вечір після роботи, забагато чи замало я займаюсь спортом, неправильну кількість спожитої їжі, подорожі, оренду, те, що я не заощаджую грошей, побачення тощо.

Часом я так багато їла й пила, що у мене виникали думки, чи немає в мене проблем з алкоголем чи харчового розладу. Але торік я почала відвідувати психотерапевта. На її думку, їжа й алкоголь були для мене просто інструментами, що допомагають впоратися з вигоранням і тривогою, яку я постійно відчувала.

Тепер я намагаюся краще ставитись до себе, не почуватися винною через те, що не спроможна все зробити. Але це непросто, бо коли ти досягаєш певного віку, на тебе починають тиснути проблеми з кар'єрою і стосунками, які тобі кров з носа необхідно розв'язати.

Для нашого покоління є ще й інші фактори, які суспільство вважає необхідними для того, щоб бути всебічно розвиненою особистістю. Наприклад, прочитати певний блог, статтю, книжку, прослухати подкаст. Це виснажливо, тож я не дивуюся, що багато хто з нас постійно втомлений.

"Відчуття таке, наче врізався в цегляну стіну"

Адам, 26 років

Вигорання в мене почалося ще тоді, як я був підлітком. На мою психіку сильно тиснуло те, що я вважав очікуваннями інших людей: вчителів, суспільства, світу, роботодавців. Усе залежало від того, чи знайдеш ти круту роботу, чи будуть у тебе найкращі оцінки. Цього було забагато — особливо через те, що я аутист і мене цькували в школі.

Зрештою я не вступив в університет, а став соціальним підприємцем. Усе було чудово, хоча вже й не пам'ятаю, коли востаннє працював менше, ніж 100 годин на тиждень.

Моя секретарка допомагає мені тримати руку на пульсі подій, але я постійно відчуваю цей тиск на психіку, бо завжди себе навантажую і намагаюся вигадувати нові ідеї. Я не зупиняюся, тому в мене часто болить голова, турбує відчуття власної нікчемності й виснаження.

Це схоже на пастку-22. Я боюся занадто розслабитися — а раптом "забуду", як працювати? Але все кінчається повним виснаженням від перевтоми на роботі.

Більшість моїх друзів переживають те саме. Міленіальне вигорання підкрадається до тебе непомітно.

Це відчуття можна порівняти з тим, як твоя машина на повній швидкості врізається в цегляну стіну, і в тебе немає шансів її спинити. При чому розумієш небезпеку ти лише тоді, коли вже пізно.

Зараз я потроху намагаюся пригальмувати. Я дуже чуйно дослухаюся до власних потреб, навколо мене завжди є люди, з якими можна поговорити. Поки що цей процес на стадії розвитку, і всіх відповідей я не маю.

"Я була поведена на соціальних мережах"

Люсі Арнольд, 28 років

Я — персональний тренер, а додатково розвиваю бренд спортивного одягу. Я дуже багато працюю і через це на собі пізнала, що таке міленіальне вигорання.

Один з його основних симптомів, як на мій погляд, — нескінченне відчуття провини, яка мене охоплює, коли намагаюся відпочити. Мені здається, що я маю працювати безперервно і що моє життя летить шкереберть, коли влаштовую собі перепочинок.

Я дожилася до того, що прокидалась серед ночі, аби відповісти на імейли й повідомлення в соцмережах.

Так поводитись я почала кілька років тому, і з часом ситуація тільки погіршувалась.

Спочатку я ще була спроможна відкласти телефон, не відчуваючи за це провини. Але тепер уже доводиться по-справжньому боротися з собою, аби не перевіряти соціальні мережі.

Ці проблеми накопичувались поступово. І здається, шкідливо вплинули на мою психіку. Мій стрес наростає, я більше не можу робити звичайні речі — наприклад, приймати рішення чи тримати інформацію в секреті.

Родичі допомагають мені з бізнесом, тож усі вони помітили моє вигорання. Я вже не так часто приходжу до офісу, дуже швидко перевтомлююсь. Мама навіть сказала, що мій мозок "підгорів", бо я забагато сиділа в інтернеті.

Саме тому я почала практикувати щодня по кілька годин щонайменше без телефону й комп'ютера, щоб зробити перерву від екрана (і нагадати собі, що світ не щезне, якщо я 20 хвилин не перевірятиму сповіщення). Наступний крок — це поступово збільшувати кількість часу, який я проводжу офлайн.

"Прості речі просто не давали відчуття втіхи"

Егер, 20 років

Перші симптоми міленіального вигорання я помітив у себе ще в середній школі, у старших класах. У 17 років я був відмінником і дуже любив навчатися. Мені подобалось працювати над проектами, і я завжди прагнув відчувати тріумф досягнень. Не злічити тих ночей, які я провів через це без сну.

Вже в університеті ці відчуття поглибились. Замість того, щоб відпочивати, я постійно перевіряв електронну пошту й обмірковував, що б його ще такого зробити, бо відпочивати нудно.

Але тільки на другому курсі я усвідомив, що ця несамовита зацикленість на прагненні до ідеалу почала руйнувати моє життя.

Я відчував повне безсилля перед банальними справами чи хатніми клопотами, які здавалися найпростішими: наприклад, відправити імейли чи сходити в крамницю. Я чудово розумів, що ці справи важливі й не вимагають великих зусиль, але не міг знайти в собі достатньо сил і мотивації, аби її виконати.

Гадаю, річ у тому, що прості речі вже не приносили мені достатньої втіхи. Тепер я силою волі намагаюся протидіяти наслідкам вигорання.

Я буквально примушую себе відпочивати, влаштовую собі вихідні. От тільки не завжди успішно. Ця боротьба з собою триває постійно.

"Усе було так погано, що я захворіла на фіброміалгію"

Кірстен Ріс, 37 років

Я — ранній міленіал. Найгірша пора вигорання в мене припала приблизно на 30 років. Я письменниця й редактор книжок, і свого часу вела три акаунти — у Twitter, Facebook та Instagram. Вдень я працювала, а до пізньої ночі намагалася писати.

Через це моє здоров'я постійно погіршувалось. Мене переслідувало відчуття тривоги, я погано спала, а коли зрештою пішла до лікаря, то почула діагноз — фіброміалгія.

Фіброміалгія — це хронічне захворювання, що спричиняє біль в усьому тілі й може бути викликане стресом.

У 2017 році цю хворобу виявила в себе співачка Леді Гага. За її словами, погіршення стану в неї відбувається через фізичну й психічну напругу на роботі.

Багато років я ходила по лікарях зі своїми скаргами — виснаженням, безсонням. Лікарі радили мені покинути роботу й жити на соціальну допомогу. На щастя, цього сценарію вдалось уникнути.

За кілька років я розробила програму турботи про себе, якої успішно дотримуюсь. Я не поспішаю, часто відпочиваю між роботою, не використовую спальню як робоче місце й обмежила своє перебування в соцмережах.

Я облишила спроби все для всіх зробити й усіх виручити, а натомість віддаю свою енергію справам і людям, які для мене важливі. Тепер я набагато щасливіша й більше не буваю знесиленою.

Якщо проблеми, описані в цій статті, позначились і на вашому здоров'ї, ви можете звернутися по допомогу й підтримку.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.