"Відьма", яка врятувала людей від геноциду

В Зури Карухімбі не було навіть зброї, щоб захистити себе, коли чоловіки, озброєні мачете, оточили її будинок в руандійському селі Мусамо і вимагали видати для розправи десятки людей, яким жінка надала притулок.

Проте в неї була репутація "відьми".

Ця репутація і страх озброєних чоловіків перед її "надприродними можливостями" зберегли життя і самій жінці, і понад сотні людей, яких вона врятувала під час геноциду в Руанді 1994 року.

Жертвами цього геноциду стали приблизно 800 тисяч людей - переважно представників народу тутсі, які були головною мішенню геноциду, але також хуту, які співчували їм або не бажали брати участь у вбивствах. Серед вбитих були син та донька пані Карухімбі.

"Під час того геноциду я побачила темряву в людських серцях", - згадувала 20 років по тому жінка в інтерв'ю The East African, сидячи в тій самій невеличкій двокімнатній хатинці, де знайшли прихисток так багато людей.

Жінка з родини знахарів

17 грудня пані Карухімбі померла уві сні у своїй хатинці. Ніхто не знає, скільки насправді їй було років. За її власними підрахунками - понад сто років. Офіційні документи стверджують, що їй було на момент смерті 93 роки.

Вона народилася у родині традиційних знахарів.

Можна стверджувати, що шлях цієї жінки до подій 1994 року почався, коли вона була ще дитиною. Тоді бельгійська колоніальна влада вирішила розділити мешканців Руанди на дві групи - тутсі та хуту, надаючи їм документи та визначаючи для них різні права.

Родина Зури Карухімбі належала до хуту - групи, що складала більшість населення Руанди. Тутсі були у меншості, але колонізатори вважали їх більш розвиненими, надавали їм доступ до кращих робочих місць та освітніх можливостей.

Розподіл загострив напруженість між цими двома групами: Карухімбі була ще молодою у 1959 році, коли король Кігері V, який належав до тутсі, разом з десятками тисяч інших людей був змушений поїхати в сусідню Уганду після так званої революції хуту в Руанді.

Тому, коли у квітні 1994 року булу збито літак президента Ювенала Хабіарімана, який належав до хуту і почалися вбивства тутсі, вона не вперше побачила таке насильство.

Але вона не могла передбачити, як далеко все зайде, бо деякі чоловіки-хуту почали нападати на своїх жінок-тутсі, аби уникнути тієї самої долі. Навіть, якби могла передбачити, не змогла б зупинити такий хід подій.

"Вириєте собі могили"

Маленький двокімнатний будинок у селі Мусамо став притулком для тутсі, громадян Бурунді і навіть трьох європейців під час геноциду. Десятки людей, як повідомлялося, ховалися під ліжком пані Карухімбі та в таємній схованці на даху.

Інші свідки кажуть, що вона вирила яму на своїй земельній ділянці, де люди і сховалися.

Серед тих, кого переховували жінка, були малюки, матерів яких вбили.

Точна кількість людей, що переховувалися в її оселі не відома - вона їх просто не рахувала. Але їх було досить, аби до будинку прийшла міліція хуту, що займалася вбивствами.

"Єдиною зброєю Зури було налякати вбивць, що вона викличе духів і спрямує їх на них та їхні родини", - говорить руандійський журналіст Жан-П'єр Букєнсенж, який взяв інтерв'ю у пані Карухімбі 2014 року.

"Вона також намазала себе місцевою рослиною, що викликає подразнення шкіри і торкалася рук вбивць, щоб тримати їх якомога далі", - додає він.

Хасан Хабіакаре, якого врятувала "чаклунка", згадує: "Зура сказала міліції Інтерахамве (загонам, які брали участь в геноциді в Руанді. - Ред.), що якщо вони увійдуть до будинку, вони відчують гнів Ніабінгі (Бога, мовою кіньяруанда. - Ред.). Вони перелякалися, і наше життя було врятоване на інший день".

Іншого разу жінка використала шум від своїх браслетів, аби відлякати вбивць.

"Я пам'ятаю однієї суботи вони повернулися знову, - згадувала пані Карухімбі в інтерв'ю The East African 2014 року. - Я зіткнулася з ними, як завжди, попереджаючи, що, вбиваючи біженців у моїй оселі, вони вириють собі власні могили".

Застереження спрацювали. Коли геноцид закінчився в липні 1994 року, і повстанці-тутсі увійшли до столиці Руанди Кігалі, усі люди, яких сховала пані Карухімбі, залишилися в живих.

Але під час насильства вона втратила сина, а її доньку отруїли.

І хоча жінка неодноразово потім доводила, що не є чаклункою, легенда про відьму з села Мусамо залишилася жити.

"Я тільки вірила в одного Бога, і ця штука з магією була просто винахідництвом і прикриттям, яке я використовувала, щоб врятувати життя. Я не чаклунка", - говорила вона у 2014 році.

Про цю історію дізналися в керівництві Руанди, і у 2006 році жінку нагородили медаллю кампанії проти геноциду.

"Вона ризикнула своїм життям, щоб врятувати інших, - говорить BBC Жан-П'єр Букєнсенж. - А для цього їй довелося тільки імпровізувати: вона зіткнулася з озброєними бандами зі своїм тілом і розумом, і вона виграла"

"Її історія нагадує, що людяність переважає - навіть у найскладніших ситуаціях", - додає він.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.