Початок ери розвідників. Як Перша світова війна змінила спецслужби

Зараз це здається дивним, але до Першої світової війни мало хто ставився до розвідників серйозно, а тим більше з повагою. Роботу шпигуна вважали ганебною та огидною.

Наприклад, щоб надійно пронести записану таємну інформацію через блокпости, контейнер зпапірцем нерідко занурювали в одну з порожнин тіла. А щоб не помилитися під час підрахунку ворожих ешелонів або солдат, перекладали боби та зерна в купки на столі.

Не дивно, що у багатьох освічених людей думка про розвідку викликала огиду.

"Офіцери мають діяти чесно та відкрито, як належить англійцям. Шпигунство серед наших людей було ненависним нам, військовим", - повідомляв у листах британський генерал Дуглас Хейг.

Але важливі дані про супротивника, здобуті незаконним шляхом, дедалі більше цікавили і політиків, і військових.

Затяжні бої Першої світової відразу на декількох фронтах забирали у сторін-учасниць величезні ресурси. В таких умовах вчасно вкрадені секретні відомості могли врятувати тисячі життів.

А вдало розповсюджена дезінформація іноді змінювала результат великих битв.

"Троянський кінь" майбутнього ЦРУ

Вдалим розповсюдженням "дезінформації" в Першу світову відзначилися офіцери американської розвідки. Задовго до появи ЦРУ, у 1917 році, розвідкою займалися лише два офіцери та один писар.

На американців працювали кілька десятків агентів по всій Європі. Але цього явно не вистачало. І багато операцій доводилося проводити не стільки покладаючись на кількість, скільки на вміння.

У 1918 році американці провели операцію, яку тепер називають "Ельзаська хитрість". Вони вирішили переконати німців в тому, що готують наступ на Ельзас і нібито цей наступ має завершитися аж в долині Рейну. Насправді атаку готували на іншій ділянці фронту.

Американські офіцери, які брали участь в операції, викидали чернетки наступального плану в кошики для сміття у своїх готельних номерах. Або з безпечністю згадували про перекидання сил до Ельзасу, спілкуючись з жінками, яких підозрювали в роботі на німецьку розвідку.

Відома американцям німецька шпигунка, яку вони називали "Белла Донна", навіть змогла напоїти одного капітана до втрати свідомості та витягнути з його внутрішньої кишені конверта з секретною інформацією.

У сусідньому номері конверт розкрили, а потім знову запечатали та повернули власнику. "Белла Донна" та її керівники святкували: у них в руках був наказ начальника американської розвідки своєму резиденту в Берні направити до нього негайно всіх підлеглих, які бували в Ельзасі або знали цей регіон.

Після цього німці почали перекидання в Ельзас свіжих підкріплень. А армія США успішно здійснила прорив зовсім в іншому місці.

Зерна "Білої пані"

Але основне протистояння, звичайно, відбувалося між розвідниками європейських держав.

За роки війни з допомогою союзників по Антанті в окупованій німцями Бельгії виникла ціла підпільна організація під кодовою назвою "Біла пані". Учасники організації займалися саме пошуком розвідданих, але протестували, коли їх називали шпигунами - вони вважали себе військовими та після війни вимагали для себе армійських звань та нагород.

Щоб дізнатися таємниці Німеччини та Австро-Угорщини, восени 1914 року британські, французькі та бельгійські спецслужби створили спільне бюро розвідки. Періодично офіцери заважали один одному працювати, шпигували один за одним та переманювали агентів.

Проте "Біла пані" стала найбільш вдалим їхнім спільним проектом. Групу назвали на честь легенди про жінку-примару, яка передбачила смерть членів імператорської родини Гогенцоллернів з Німеччини.

До 1918 року в цій мережі налічувалося близько тисячі агентів.

Керував групою британський розвідник Генрі Ландау. Він зробив основну ставку на спостереження за рухом поїздів уздовж фронту. Стеженням зазвичай займалися сімейні пари і діти, які жили недалеко від залізничних вузлів.

Вони відстежували, кого і що везли в поїздах, які проходили повз їхні рідні міста та села, використовуючи цикорій для підрахунку коней, квасолю - для солдатів і кавові зерна - для гармат.

"Дивно, що ми знаходили дуже мало помилок, і я не пам'ятаю жодного випадку, коли нам довелося б відмовитися від агента на окупованій території Франції чи Бельгії через неправдивість даних", - згадував у мемуарах Ландау.

Папірці з інформацією ховали в ручці мітли, яку зв'язковий потім міняв на іншу.

В інших випадках донесення писали найдрібнішим шрифтом на шматочках найтоншого паперу для цигарок. Агент Поль Бернар, як стверджували його соратники, міг написати 1500 слів на зворотному боці поштової марки.

Ці папірці потім скручували всередину сигарети, щоб підпалити їх в разі виникнення небезпеки. Або ховали донесення в пробку, а саму пробку приховували в деяких порожнинах тіла. Такий спосіб передачі секретних відомостей найчастіше використовували жінки.

Як зв'язкових між агентами, що перебували в різних країнах, використовували човнярів. Вони доставляли харчі американським та голландським благодійним організаціям, перетинали численні канали Бельгії і проникали навіть в окуповані французькі області.

Деяких човнярів схопили, деяким з них дивом вдалося врятуватися.

"Одного разу один з них, під час раптового обшуку, здогадався затиснути донесення в піднятих над головою руках; його ретельно обшукали, але донесень не знайшли", - згадував керівник "Білої пані".

Магія газетних оголошень

Деякі розвідники використовували іншу логіку і, навпаки, робили свої донесення максимально помітними.

Так, італійці, які шпигували в Австро-Угорщині, передавали здобуту інформацію за допомогою оголошень в газетах.

Наприклад, публікували таке: "Швейцарець, 35 років, чудово знає бухгалтерію і листування, довго працював на керівних посадах у Відні, має чудові рекомендації".

У штабі італійської армії ці рядки зі свіжої газети тут же інтерпретували: 35-а піхотна дивізія з Відня прямує в напрямку Італії.

Цей канал зв'язку австрійські контррозвідники змогли виявити та розгадати лише восени 1918 року.

На той час італійці вже налагодили пересилку повідомлень у пошті католицьких священиків та папських нунціїв.

Можливість для жінок

Під час Першої світової війни в розвідувальних операціях почали активно брати участь жінки.

Напевно, найбільш знаменитою, хоча й не найбільш успішною розвідницею того часу була Мата Харі.

Вона часто (на думку французької контррозвідки - занадто часто) їздила на батьківщину, в нейтральну Голландію, а оскільки між Парижем та Гаагою були лінія фронту та окупована німцями Бельгія, подорожувала через Іспанію, де діяла сильна німецька резидентура.

За версією слідства, Мата Харі працювала на розвідку кайзера під псевдонімом "Н-21".

Через 100 років в справі Мати Харі залишається багато невідомого: або документи з якоїсь причини знищили, або слідство провели поверхнево.

Втім, як люблять жартувати фахівці, імена найбільш успішних розвідниць Першої світової війни ми ніколи не дізнаємося.

У створеній напередодні війни Службі таємної розвідки Британії - MI6 - до 1915 року працювало трохи понад 30 людей. Дванадцять з них - жінки.

Ба більше, перший керівник спецслужби сер Менсфілд Сміт-Каммінг зробив нечуваний на ті часи крок: він дозволяв своїм співробітницям продовжувати службу навіть після того, як вони виходили заміж.

А найталановитіших дівчат він направляв за кордон для виконання особливих завдань. Відомо, що розвідниці Сміта-Каммінга працювали на Мальті, у Швейцарії та в Італії.