Війна Росії з Грузією: невивчені уроки для України

8 серпня 2008 року, у день початку літніх олімпійських ігор у Пекіні, розпочалась російсько-грузинська війна. Російські війська зайняли частину території Грузії та зупинились неподалік від Тбілісі.

Москва тоді звинувачувала сусідку у спробі силового повернення сепаратистського регіону - Південної Осетії - та назвала свою операцію "примушуванням Грузії до миру".

Натомість Грузія, як і частина західних країн, назвали ту війну агресією РФ.

Це було прецедентом прямого і відкритого використання Росією військ проти сусіда, а багато українських політиків та експертів ще тоді попереджали, що схожих дій Москви не можна виключати і проти України.

Якими були головні уроки російсько-грузинської війни для України, і чи засвоїли їх тоді в Києві, з'ясовувала ВВС News Україна.

"Недооцінена загроза"

"Найголовніше, що після російсько-грузинської війни була недооцінена загроза для України. Тоді було певне самозаспокоєння, що російська агресія нас не стосуватиметься", - згадує аналітик центру "Нова Європа" Сергій Солодкий у розмові з ВВС News Україна.

Він пояснює, що, за певними винятками, українські політики вважали, що історія з російськими військами в Грузії - не про Україну, бо грузини самі винні.

"Чомусь думали, що українці не такі, й з нами так Росія не чинитиме", - додає пан Солодкий.

"Головний невивчений урок 2008 року для України - коли ти сам, то дуже важко протистояти Росії - ніхто не допоможе. Коли Росія почала переглядати кордони, стало зрозуміло, що Україні потрібно приєднуватись до НАТО, або ж розвивати власні Збройні сили", - вважає заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков.

Він згадує, що після 2008-го в Україні застерігали, що наступною може бути саме вона, але це лунало переважно з вуст експертів.

"Україна не засвоїла уроків Грузії та почала діяти алогічно: ані руху в НАТО, ані розвитку власної армії", - вказує пан Бєлєсков.

Логіку ж політиків він пояснює так: "якщо будемо враховувати російські інтереси, то так можна зняти напругу в стосунках з РФ і жити мирно".

Ще за прем'єрства Юлії Тимошенко, коли почалась фінансова криза, армії суттєво урізали бюджет.

За Віктора Януковича Україна оголосила свою позаблоковість, а сам він уклав з президентом Дмитром Медведєвим "Харківські угоди" й продовжив перебування російської бази в Криму в обмін на газову знижку.

Саме питання флоту експерти називають однією з головних помилок України. Через рік після агресії в Грузії Москва змінила законодавство про застосування армії для захисту громадян Росії і військових баз за кордоном. А таких баз, окрім Криму, було не так і багато.

Застосування у війні 2008 року кораблів, які базувались в Криму, пан Солодкий назвав важливим "дзвіночком", непочутим більшістю політиків у Києві.

"Натомість Янукович підписав Харківські угоди, а влада свідомо руйнувала Збройні сили, які деградували", - додає пан Солодкий.

Чи могло бути інакше?

Шансів на те, щоб українська влада врахувала досвід Грузії, практично не було, вважає Микола Бєлєсков.

Головними кандидатами у президентських перегонах 2010 року були люди, які намагались зіграти на проросійському електоральному полі.

Тодішній президент Віктор Ющенко мав прекрасні стосунки з президентом Грузії Міхеілом Саакашвілі й однозначно підтримав Тбілісі.

Віктор Ющенко разом з польським колегою Лєхом Качинським 12 серпня навіть дістались до грузинської столиці, щоб підтримати пана Саакашвілі. Але час пана Ющенка при владі в Україні минав.

Верховна Рада відмовилась проголосувати за постанову про визнання подій у Грузії агресією з боку Росії. Рішення не підтримала навіть фракція блоку Юлії Тимошенко, яка на посаді прем'єр-міністра була дуже обережною в оцінках війни.

"Тимошенко і Янукович загравали зі східним електоратом і тема позаблоковості була вигідною. Думаю, хто б не переміг, руху в НАТО не було б", - вважає пан Бєлєсков.

За його словами, головне - не персоналії керівників в Україні, а незмінні інтереси Росії.

"Росія завжди сприймала Україну як сферу впливу. Коли в Москві зрозуміли, що Україна б'є по цьому баченню, то в Кремлі вирішують вдатись до воєнних підходів", - наполягає Сергій Солодкий.

І привід для цього завжди можна знайти - "або вигадати, або суттєво перебільшити", каже він.

"Очевидно, що жодної загрози російськомовним в Криму в 2014 році після Євромайдану не було, Росія це вигадала. Очевидно, що НАТО не збирався влаштовувати військову базу в Криму, але Кремлю достатньо було заявити, що діяли превентивно проти такої бази", - вважає Сергій Солодкий.

Експерт вибудовує просту схему: як тільки влада сусідньої країни - чи то Грузії, чи то України - намагається рушити на Захід, то конфлікт, у тому числі військовий, неминучий.

"Думаю, якби Тимошенко спробувала рішуче дрейфувати у бік Заходу, і в Росії зрозуміли, що це останній шанс прив'язати Україну до себе, то було б загострення. А спосіб прив'язки через сепаратистські режими вже апробований, то чому б його не запустити", - допускає Сергій Солодкий.

Політичний експерт Бачо Корчилава, який під час війни 2008 року був речником посольства Грузії в Україні, наполягає, що від Росії після відторгнення грузинської території слід було "чекати небезпеки" - попри показові слова про гарне ставлення до України.

"Зараз багато голосів лунають в Україні - треба миритись з Росією. Досвід тієї війни показав: Росія буде миритись тільки тоді, коли ви робити все, що вона забажає", - вважає пан Корчилава.

За його словами, українські політики в 2008 році не зрозуміли головного - як тільки ви намагаєтесь вийти з-під впливу Москви, то військові дії неминучі під якимось із приводів.

"Шкода, що цього всерйоз не зрозуміли в Києві. Навпаки, багато політиків тут дорікали тодішньому президенту Ющенку за постачання зброї Грузії", - розповів Бачо Корчилава.

"Путін - найкращий учень"

А от Володимир Путін уроки 2008 року засвоїв добре і використав це в 2014 році у грі із Заходом, вважають експерти.

Вони згадують, як на початку анексії Криму Росією західні політики та дипломати у розмовах з новими керівниками України посилались саме на досвід 2008 року.

Західні країни вважають, що у 2008 році президент Грузії піддався на провокацію Росії та застосував силу до непідконтрольної Південної Осетії. Це і дало формальний привід Росії ввести війська.

"У лютому 2014 року західні політики якраз казали Києву: не провокуйте Москву в Криму, бо може повторитись грузинська історія 2008 року. Не треба давати Росії приводу, бо вона вторгнеться", - згадує Микола Бєлєсков.

Сергій Солодкий додає, що достеменно невідомо, чи саме такі поради визначили поведінку української влади щодо Криму в той час.

Але сигнали від Заходу про те, що у разі воєнної реакції України за грузинським прикладом 2008 року Київ не отримає допомоги, могли бути досить дієвими.

"Що було б, якби Україна відреагувала воєнним шляхом (на анексію Криму. - Ред.) і залишилась ізольованою, а Захід відвернувся? Як не вчини - сценарій програшний. І Путін це враховував", - вважає Сергій Солодкий.

Експерт наполягає, що, насправді, найкраще уроки війни 2008 року засвоїв саме Володимир Путін.

Мовляв, тоді західні лідери далі політичних заяв із засудженням агресії в Грузії не пішли. США, хоч і погрожували санкціями і виключенням Росії з "Великої вісімки", але нічого цього не сталось.

Навпаки, після перемоги Барака Обами на президентських виборах у стосунках США та Росії почалась політика "перезавантаження".

"Путін це все добре зрозумів і думав, що у випадку агресії щодо України жорсткої реакції Заходу також не буде. В тому числі через слабку реакцію на агресію в Грузії", - додав пан Солодкий.

Росія анексувала Крим у 2014 році, обравши за формальний привід так званий референдум на півострові.

Після анексії Криму почався конфлікт на сході України, пряму участь у якому Росія завжди заперечувала.

Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.