Королівські пологи: як народжуються монархи Британії

Найближчим часом герцогиня Кембриджська, в дівоцтві Кейт Міддлтон, подарує британському принцу Вільяму вже третього спадкоємця, який (або яка) посуне Гаррі, посівши п'яте місце в черзі на корону.

Третє і четверте місце відповідно посідають брат і сестра безіменного поки немовляти, принц Джордж і принцеса Шарлотта.

Обидві попередні вагітності герцогиня переносила доволі важко, і оголошення про народження в родині третьої дитини (за сім років шлюбу) зустріли радісно. Не чекаючи навіть, поки Кетрін відвезуть до лікарні, у будівлі шпиталю днюють і ночують десятки людей, які час від часу скандують: "Kate, do not make us wait!" ("Кейт, не змушуй нас чекати").

"Вельможна пані і Джуді О'Греді в усьому іншому однакові"

Проте, якщо не брати до уваги пильну увагу публіки, мабуть, ніщо не об'єднує монархів з підданими так сильно, як фізіологія.

Щоб подарувати своєму чоловікові спадкоємця, і дружина спадкоємця престолу, і дружина дрібного крамаря упродовж віків проходили (і продовжують проходити) через однаковий процес.

Звичайно ж, королеви завжди народжували у більш комфортних умовах, з більшою кількістю повитух і священиків, проте в усьому іншому вони нічим не відрізнялися від інших жінок своєї доби.

У середньовічній Європі вагітність і пологи вважалися справою суто жіночою, однак теорії щодо цього створювали виключно чоловіки, які найчастіше були ченцями - найбільшим освіченим класом будь-якої країни.

Погодьтеся, що є певна зла іронія в тому, що головними фахівцями з репродукції і жіночої анатомії були чоловіки, які ніколи (теоретично) не мали статевих стосунків, жодного разу не бачили процес пологів (чоловікам в кімнату до породіллі вхід був суворо заборонений) і вважали жіночий організм недорозвиненим.

Більшість таких теоретиків щиро вірили, що всі жінки - істоти другого ґатунку, оскільки їхні статеві органи (на відміну від чоловічих) "застрягли" в своєму розвитку на ранній стадії.

Цей дещо несподіваний висновок виходив з передумови, що кожному чоловічому органу відповідав точний аналог у жіночому тілі, який, проте, через певний дефекту не зміг розвинутися зовні і так і залишився всередині.

Крім того, абсолютно всі були переконані, що стать дитини визначає виключно жінка, і що її можна швидко змінити - навіть в останні кілька днів перед пологами. І якщо пекар міг пережити народження доньки, то для держави це було неприйнятно: королі хотіли мати сина!

Як з дівчинки зробити хлопчика

Не дивно, що, маючи такі приблизні знання про жіночу анатомію, уявлення прогресивних людей тієї доби про стать майбутньої дитини були ... ну, дуже середньовічними.

По-перше, всі були переконані, що за стать дитини відповідає виключно мати.

По-друге, на розвиток малюка впливало те, на що королева дивилася, що їла і пила.

І по-третє, напередодні потенційного зачаття вінценосній пані варто було уникати фруктів або молочних продуктів, а налягати на спеції, якщо вона хотіла народити дитину саме чоловічої статі.

Якщо ж, попри всі зусилля, зачати спадкоємця ніяк не виходило, то існував цілком випробуваний спосіб визначити, хто з потенційних батьків не міг "створити" малюка.

"Візьми два глиняних горщики, і нехай жінка дасть воду (сечу) одному з них, а чоловік - іншому, і поклади в кожен з них однакову кількість пшеничних висівок, але не дуже багато. Познач горщики, і дай їм відстоятися 10 днів і 10 ночей. І в тому з них, де заведуться невеликі черв'яки, той не може зачати, а якщо в жодному з горщиків черв'яків немає, то у подружжя можуть бути діти, якщо на те буде воля божа".

Історія замовчує, чи перевірялася плідність королів з королевами, але, найімовірніше, - ні, оскільки це могло зашкодити династичним зв'язкам.

Якщо ж обходилися без горщиків, і дружина монарха була при надії, тут і починалося найцікавіше.

Темно, спекотно, нудно

Оскільки продовження династії було справою життєво важливою задля стабільності держави, вагітним королевам доводилося виконувати цілу купу всіляких ритуалів і традицій, аби нічим не зашкодити потенційному спадкоємцю - а якщо вийде, то й собі.

Точна статистика нам, звісно, невідома, але історики вважають, що в середньовічній Європі кожна третя жінка помирала в дітородному віці. Який відсоток від цієї третини помирав безпосередньо від пологів, сказати складно, але, безсумнівно, значний.

Небезпека була настільки реальною, що перед початком процесу заможні леді складали заповіт.

За кілька тижнів до пологів кожна королева відвідувала спеціальну церковну службу, під час якої просила божого благословення перед майбутнім випробуванням. Після чого майбутню матір урочисто супроводжували до спеціальної пологової кімнати.

Жоден чоловік - лікар або навіть священик - в цю кімнату не допускався.

Всі вікна щільно зачинялися. Залишалося одне єдине вікно, яке час від часу відчиняли, аби пустити трохи свіжого повітря.

Яскраве денне світло вважалося надто небезпечним для майбутньої матері.

Стіни кімнати завішували килимами і гобеленами із зображенням заспокійливих сцен, щоб породілля не дуже збуджувалася і не нашкодила дитині.

Підлогу встеляли запашними травами - і щоб створити приємну атмосферу, і щоб уникати зайвого шуму. Іншими словами, майбутню матір королівської дитини фактично відправляли доношувати (вірніше, долежувати) своє дитя в умовах максимально наближених до жіночого лона.

Небезпека на кожному кроці

Будемо відвертими, до XIX століття уявлення про гігієну дуже відрізнялися від наших.

Навіть королеви найбагатших і найбільш прогресивних країн народжували в умовах, які - за сучасними критеріями - були цілком антисанітарними. Післяпологові інфекції були справою поширеною і завжди закінчувалися смертю матері, а часто-густо і немовляти також.

Саме від такого ускладнення померла третя дружина Генріха VIII Джейн Сеймур - щоправда, вона встигла подарувати чоловікові довгоочікуваного спадкоємця.

Для того, щоб уникнути такого сумного кінця, існував ще один перевірений засіб - напій з яєць, вершків, вівсянки і вина. Вважалося, що він підтримує сили породіллі. Навряд чи ця суміш значно впливала на результат (та й смак у неї, мабуть, був сумнівний), але принаймні вино могло трохи послабити біль. Як то кажуть: спасибі й за це.

Осквернена величність

Найприкріше те, що навіть якщо королева не помирала під час пологів і дарувала країні і чоловікові спадкоємця, то на цьому її поневіряння не закінчувалися.

Немовля відразу ж показували народу і урочисто хрестили. Потім на честь радісної події влаштовували лицарські турніри, театралізовані дійства та народні гуляння.

На святі міг бути присутній останній жебрак, тоді як головна винуватиця урочистості була змушена ще шість тижнів ховатися від сторонніх поглядів і поверталася до своїх королівських обов'язків лише після спеціального "очищення" в церкві.

Втім, треба визнати, процес пологів був таким брудним і неприємним, що очищення дійсно зашкодити не могло.

Не чоловіча це справа

У це важко повірити, однак аж до середини XVII століття жоден лікар англійським королевам при пологах не допомагав.

Для цього існувала невелика армія повитух, няньок, фрейлін - і взагалі будь-яких жінок, які могли хоч якось допомогти.

Головну роль, звичайно, відігравали повитухи, які мали відповідати найсуворішим вимогам. Вони мали довести, що володіють достатніми знаннями і що ніколи не були помічені ні в чому поганому або протизаконному. Як ви розумієте, не могло бути й мови про те, щоб довірити народження майбутнього монарха будь-кому.

Крім того, кожна з них мала присягнути на Біблії, що не спробує потайки поцупити пуповину або плаценту, оскільки і перша, і друга були абсолютно незамінними компонентами для виготовлення чаклунського зілля.

Першим чоловіком королеви, який був присутній при пологах, став чоловік Вікторії, принц Альберт. Сама вона не заперечувала і навіть написала про це в щоденнику: "Не можна було знайти добрішої, мудрішої, розважливішої і спокійнішої сестри милосердя".

На той час лікарі-чоловіки вже допускалися до королівських пологів, проте їм було суворо заборонено дивитися на пацієнтку. Торкатися можна, а от дивитися - ні.

Не вір очам своїм

Після громадянської війни, правління Кромвеля та відновлення на престолі сина страченого Карла I до монархів в Британії перестали ставитися з належною повагою.

Навіть "плід королівського шлюбу" перестав прийматися на віру. Тобто ми, звичайно, бачимо, що це дитина, а тепер доведіть, що вона дійсно королівська!

Таке скептичне ставлення до репродуктивності монарха було дуже корисним, якщо не подобався сам монарх. У чому на власному досвіді переконався останній з Стюартів, Яків II, якого багато підданих дуже не любили за те, що він був затятим католиком.

Коли його другій дружині, Марії Моденській, прийшов час народжувати (у короля вже було дві доньки, але хлопчик отримував пріоритет престолонаступництво перед сестрами), країна була переповнена чутками, що королева зовсім не вагітна, а народ хочуть обдурити, потайки протягнувши до її опочивальні якесь стороннє немовля.

Інші авторитетні джерела запевняли, що їм добре відомо: королева вже народила мертве немовля, і тепер готуються його підмінити.

Для того щоб покласти край чуткам, вирішили запросити до палацу 70 шанованих людей, які змогли б підтвердити, що своїми очима бачили, як це дитя народилося у цієї королеви.

Втім, це не допомогло, і народ так до кінця і не повірив, що у Якова дійсно народився син.

Надто шляхетна, щоб терпіти біль

Християнська релігія наполягала, що біль при пологах є наслідком первородного гріха. І хоча дехто сумнівався, що за одне-єдине яблуко розплачується весь жіночий рід, сумна дійсність полягала в тому, що народжувати в муках доводилося всім - незалежно від соціального статусу.

З цим були змушені миритися доти, доки королева Вікторія (мати дев'ятьох дітей) не наважилася вперше спробувати під час народження свого восьмого малюка, принца Леопольда, анестезію у вигляді хлороформу.

"О, благословенний хлороформ, - написала вона про цей досвід, - безмірно заспокійливий і чудовий!"

Не можна сказати, що з її думкою погодилися всі. Адже таке полегшення йшло всупереч церковним вченням. Вікторія обурилася, наполягла на своєму, а незабаром й інші аристократки почали вимагати у лікарів полегшення своїх мук.

Лікарі не заперечували, хоча спочатку не відмовлялися від невеликих експериментів, пропонуючи своїм пацієнткам різні знеболюючі - від того ж хлороформу до опіуму і кокаїну.

А для тих жінок, які взагалі не хотіли мати до пологів жодного відношення, лікарі створили особливий коктейль під назвою "сон у сутінках". Це була така дика суміш, що деякі породіллі потім не пам'ятали взагалі нічого, а інші страждали від галюцинацій, буянили, і їх навіть доводилося прив'язувати до ліжок.

Часи змінюються, традиції залишаються

Аж до 1936 року при королівських пологах мав був бути присутнім міністр внутрішніх справ. Щоправда, це нібито не було пов'язане з бажанням переконатися, що дитина дійсно є королівською, оскільки міністр чекав за дверима.

Єлизавета II поклала край цій традиції незадовго до народження принца Чарльза. Сама королева народилася через кесарів розтин.

Королівським дітям не потрібні прізвища, оскільки у них є титули. Однак є династія - Віндзор - для офіційного використання, і сімейне ім'я, що об'єднує прізвища королеви і герцога Единбурзького: Віндзор-Маунтбаттен.

Для інших цілком достатньо простого: Його Королівська Високість принц Джордж. Ми і так чудово знаємо, хто це такий.

Повідомлення про народження кожної наступної дитини в королівській родині розміщують на спеціальному пюпітрі в дворі Букінгемського палацу.

Першою про народження сповіщають саму королеву, потім найстарших членів королівської родини і батьків матері. І вже потім королівський вістовий їде з поліцейським ескортом з лікарні до палацу.

Після традиційного оприлюднення на пюпітрі повідомлення публікується на офіційних сторінках королівської родини в соцмережах. Монархія - інститут, звичайно, стародавній, однак готовий до незначної модернізації.

Народження дітей в королівській родині, як і раніше, супроводжується 41 залпом з гармат в королівському Грін-парку. 21 залп - це стандартний королівський салют, плюс ще 20, оскільки парк належить королівській родині.

На всіх урядових будівлях, військових кораблях і об'єктах міністерства оборони піднімають британський державний прапор "Юніон Джек".

Принц Вільям був першою королівською дитиною, яка народилася не в замку або палаці, а в лікарні.

Хрестильна сорочка немовляти є точною копією тієї, яка була у старшої доньки королеви Вікторії, майбутньої матері кайзера Вільгельма, одного з головних розпалювачів Першої світової війни.

Невідомо, чому цьому вбранню випала така велика честь. Втім, ніхто не стверджує, що цю конкретну традицію не можуть змінити.

Хочете отримувати найцікавіші матеріали в месенджер? Стежте за нами в Telegram!