Нафтова угода століття між США та Венесуелою: чи допоможе вона збити ціни

Відтоді, як у січні цього року американський спецназ увірвався до резиденції Ніколаса Мадуро в Каракасі та усунув його з посади глави держави, президент Дональд Трамп завжди чітко заявляв, що головною метою його адміністрації є контроль над венесуельською нафтою.

Тоді Трамп сказав, що США на осяжне майбутнє беруть на себе управління Венесуелою та контроль над продажем її нафти.

Проміжним підсумком цих планів Трампа стала нафтова угода між США та Венесуелою, яку в середу в Каракасі підписує міністр енергетики США Кріс Райт.

Масштаб угоди величезний: вона надає контрольованій Сполученими Штатами компанії 100-річну концесію на 17 венесуельських нафтових родовищ, сукупні запаси яких становлять приголомшливі 65 мільярдів барелів. Це понад п'ята частина всіх доведених запасів нафти Венесуели.

Сторони заявляють, що ця угода з астрономічними показниками вигідна обом країнам.

Дональд Трамп назвав її "найбільшою нафтовою угодою в історії світу", а виконувачка обов'язків президента Венесуели Делсі Родрігес — історичним договором, який принесе країні 100 мільярдів доларів інвестицій і понад 200 мільярдів доларів податкових надходжень.

Однак деякі категорично не погоджуються з такою оцінкою.

"Це жахлива угода. [Родрігес] просто так віддала 20% національного багатства. Я вважаю, що вона лише виконує вимоги, які надходять із Вашингтона", — каже колишній спецпредставник Трампа з питань Венесуели та Ірану Елліот Абрамс.

У вівторок Білий дім опублікував коротку довідку про угоду з Венесуелою. У нафтовому секторі Венесуели уряд США діятиме через приватну компанію North American Blue Energy Partners (Nabep), другу за величиною приватну нафтовидобувну компанію у Венесуелі після Chevron.

Досить примітно, що адміністрація Трампа отримує право вето на призначення будь-якого члена ради директорів Nabep, а більшість членів ради директорів, згідно з угодою, мають бути громадянами США.

В умовах, коли через війну США з Іраном зросли ціни на бензин, збільшення видобутку нафти за межами Близького Сходу може полегшити життя споживачам.

Міністр внутрішніх справ США Даг Бергум в інтерв'ю Fox Business заявив, що ця угода "перенесе центр геополітичного впливу на світовому енергетичному ринку [...] з уразливих точок Близького Сходу" назад до Західної півкулі.

Елліот Абрамс визнає, що для Сполучених Штатів співпраця з Венесуелою логічна, доки поставки нафти з Перської затоки залишаються нестабільними. Проте, на його думку, умови угоди настільки однобічні, що нагадують "гарячкове марення про те, який вигляд має колоніалізм".

Білий дім заявляє, що ця угода "знищує вплив ворожих зовнішніх сил у власному регіоні" США та відроджує "доктрину Монро" — концепцію американської зовнішньої політики XIX століття, згідно з якою Південна Америка вважається винятковою сферою впливу Сполучених Штатів.

Хоча влада обох країн запевняє, що ця угода вигідна і венесуельцям, і американцям, у ній усе ж є як підводні камені, так і запитання, які поки залишаються без відповіді.

Запитання викликають, зокрема, терміни реалізації проєкту. Трамп стверджує, що угода почне приносити прибуток уже за два-три роки, хоча експерти енергетичної галузі вважають, що з огляду на занепад нафтового сектору Венесуели реалістичніше розраховувати на десять років.

Луїс Пачеко з Інституту Бейкера при Університеті Райса в американському Г'юстоні заявив іспаномовній службі BBC, що для повернення видобутку нафти у Венесуелі до рівня тридцятирічної давності протягом найближчих восьми років доведеться вкласти близько 100 мільярдів доларів.

Тож навряд чи угода дозволить суттєво вплинути на світовий ринок нафти і зниження цін найближчим часом.

"Важливо розуміти, хто керуватиме цими ресурсами і з якою метою, — сказав Пачеко. — Чи доручать розпоряджатися цими коштами тим самим людям, які вже змарнували найбільший нафтовий бум століття?".

Венесуельська опозиція побоюється, що ця угода зміцнює відносини Дональда Трампа з Делсі Родрігес, яка, на її переконання, зберігає в країні той самий режим, що існував за її наставника і соратника Ніколаса Мадуро.

Поки при владі був Мадуро, адміністрація Трампа називала його режим корумпованим наркокартелем і зосередила біля берегів Венесуели найбільше угруповання військово-морських сил новітнього часу.

Легкість, з якою Вашингтон перейшов до співпраці з Родрігес, яка була віцепрезиденткою за Мадуро, глибоко обурює венесуельську опозицію.

Хоча лауреатка Нобелівської премії миру та потенційна кандидатка на посаду президента Марія Коріна Мачадо утримується від публічної критики Трампа, оскільки потребує його підтримки, якщо хоче прийти до влади, інші представники опозиції висловлюються відвертіше.

"Ви вирішили використати міць Сполучених Штатів не для того, щоб звільнити венесуельців, а щоб укласти союз із нашими гнобителями", — заявив у соцмережах, звертаючись до держсекретаря США Марко Рубіо, венесуельський економіст Рікардо Гаусманн.

"Ви зробили вибір на користь захоплення активів, антиконституційної угоди з нелегітимною та репресивною владою замість того, щоб під проводом США насамперед відновити конституційний лад і демократію", — дорікає Гаусманн Рубіо та Сполученим Штатам загалом.

Те, що у Венесуелі досі не призначено нових виборів і навіть немає чіткого плану їхньої підготовки, опозиція вважає зрадою.

На іншому кінці ідеологічного спектра також панує відчуття зради. Правляча Єдина соціалістична партія Венесуели офіційно підтримала угоду зі США, але багато венесуельських соціалістів вважають її капітуляцією перед Вашингтоном після трьох десятиліть боротьби проти американського впливу в регіоні.

На їхню думку, Делсі Родрігес просто віддає найцінніше надбання країни давньому ворогу.

"За цією угодою країна віддає [нафту] і відчиняє двері новому колоніалізму Сполучених Штатів", — заявив Рафаель Рамірес, який був міністром нафти за Уго Чавеса та очолював державну нафтову компанію PDVSA.

На початку 2008 року покійний венесуельський лідер Уго Чавес провів один із випусків своєї недільної телепрограми "Алло, президент" у нафтовмісному поясі річки Ориноко, на родовищах, які він експропріював в американської компанії ExxonMobil.

"Ми взяли кермо у свої руки і більше ніколи його не відпустимо!" — войовниче заявив Чавес, додавши, що попередні уряди Венесуели перетворювали народ на "націю грінго" (так у Латинській Америці часто називають американців зі США).

"Це було пограбування нашої нації, але Боліваріанська революція поклала цьому край!" — проголосив Чавес під оплески працівників PDVSA, державної компанії, якій було передано ці родовища.

І ось тепер одна з його учениць, особисто обрана ним наступниця наступника, підписує з Вашингтоном угоду з не до кінця зрозумілими умовами й оголошує її перемогою Венесуели.