Наскільки наша здатність до емпатії зумовлена генетично?

Емпатія допомагає нам зближатися з людьми та впливає на те, як ми поводимося в різних ситуаціях - від робочого місця до вечірки.

Тепер вчені стверджують, що цій здатності ми не просто вчимося завдяки вихованню та життєвому досвіду, але також частково її успадковуємо.

Під час дослідження за участю 46 тис. людей вперше знайшли свідчення того, що гени відіграють важливу роль у тому, наскільки ми здатні співпереживати.

Також дослідники виявили, що жінки, як правило, більш схильні до емпатії, ніж чоловіки.

"Важливий крок"

Емпатія відіграє важливу роль у наших стосунках.

Вона допомагає нам розпізнавати чужі емоції і реагувати належним чином - наприклад, коли хтось засмучений і хоче, щоб його заспокоїли.

Зазвичай вважають, що цю здатність ми розвиваємо з дитинства, набуваючи відповідний життєвий досвід.

Але у новій статті, опублікованій в журналі Translational Psychiatry, вчені намагались з'ясувати, чи не впливають на нашу здатність до емпатії також і гени.

Учасники дослідження мали "коефіцієнт емпатії", який визначали за допомогою опитування, і здавали зразки слини для ДНК-тесту.

Вчені шукали відмінності у їхніх генах, які могли б пояснити, чому деякі з нас схильні до емпатії більше за інших.

Вони виявили, що принаймні на 10% здатність до емпатії в людини зумовлена генетично.

Варун Воррієр з Кембриджського університету, який очолював дослідження, сказав: "Це важливий крок до розуміння ролі, яку в емпатії відіграє генетика. Але оскільки лише десята частина здатності до емпатії залежить від генетики, також важливо розуміти негенетичні чинники".

Дослідження також виявило відмінності у здатності до емпатії в залежності від статі.

З максимального коефіцієнта емпатії - 80 - жінки в середньому набирали 50, а чоловіки - 41.

Але дослідники заявили, що не можуть знайти цим відмінностям жодних генетичних підтверджень.

Вчені також виявили, що генетичні відмінності, пов'язані з нижчою здатністю до емпатії, також були пов'язані з більш високим ризиком аутизму.

Однак вони визнають, що їхнє дослідження мало суттєві обмеження.

Коефіцієнт емпатії визначали за допомогою опитування самих пацієнтів, що могло суттєво вплинути на результати.

І хоча науковці знайшли генетичні відмінності між людьми, котрі були більш і менш схильні до емпатії, вони не могли знайти специфічні "емпатійні гени", які могли б за це відповідати.

Вони додали, що до майбутніх досліджень, спрямованих на пошук генів, які впливають на емпатію, варто залучати якомога більше людей.

Джил Маквін, професор статистичної генетики в Оксфордському університеті, розказав ВВС, що під час дослідження дійшли висновку, що роль генів у схильності до емпатії є "незначною" у порівнянні з факторами навколишнього середовища.

Доктор Едвард Баркер, викладач факультету психології Королівського коледжу Лондона, зазначив, що це дослідження мало деякі "дуже цікаві" результати та стало "першим кроком" у вивченні зв'язку між нашими генами та емпатією.

"Але, як стверджують автори, це перший аналіз такого роду, що потребує подальшого дослідження", - додав він.