Жінки в снігах: чи повернуться українки в Антарктику?

Уже 20 років жінки не потрапляють до складу українських антарктичних експедицій, які зимують на станції "Академік Вернадський".

Чому ж українська станція два десятиліття залишається "без жіночих рук" та чи зміниться ситуація - розбиралася BBC News Україна.

Нежіночий континент

У суворої та далекої Антарктики здавна були складні стосунки з жінками.

Зокрема й через те, що чоловіки не бачили їхнього місця поруч з собою у тривалих та небезпечних експедиціях на "льодовий континент".

Жінок така ситуація не дуже влаштовувала. Відомо, що у 1914 році британський дослідник Антарктики Ернест Шеклтон відмовив трьом "спортивним дівчатам", які хотіли приєднатися до його трансантарктичної експедиції та не розуміли, "чому всю славу мають отримати чоловіки".

Першою жінкою, яка все ж ступила на Антарктиду, вважається норвежка Каролін Міккельсен. У 1935 році вона супроводжувала свого чоловіка - капітана китобоя, коли він висадився на антарктичний берег.

А першою жінкою-науковцем там стала російська геолог Марія Кльонова у складі радянської експедиції 1956 року.

З того часу жінки брали участь у багатьох антарктичних зимівлях та стали постійними учасницями тривалих експедицій і зимівель на крайньому півдні.

Наприклад, 2017-го року шестеро британок, що назвалися "льодовими дівами", подолали 1,7 тис. км від одного узбережжя Антарктиди до іншого на лижах. Кожна тягнула за собою сани з 80-кілограмовим вантажем провіанту та пального.

Це - найбільший трансантарктичний похід, в якому брали участь виключно жінки.

На "Вернадському"

Були жінки і на українській станції "Академік Вернадський".

Так, в команді Другої антарктичної експедиції (1997-1998 рр.) серед 13 учасників були четверо жінок:

Але з того часу жодна жінка не потрапляла до складу експедицій, які зимували на станції, були лише сезонні дослідниці, що проводили в Антарктиці по кілька тижнів.

Як розповідає BBC News Україна новий керівник Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Євген Дикий, хоча офіційної заборони "не брати жінок" не було, однак вважалося, що зимівля в умовах полярної ночі - надто важке випробування для них.

Крім того, у жінках вбачали фактор додаткової напруги для чоловічого колективу, що кілька місяців живе ізольовано від решти світу.

"Це такі класичні шовіністичні погляди, ніби через жінок чоловіки починають сваритися між собою. Чоловіки не можуть контролювати себе, тому давайте не брати жінок в експедиції", - розповідає Євген Дикий.

Якщо подивитися на вимоги до кандидатів, які хочуть взяти участь в українських антарктичних експедиціях, то там не сказано, що йдеться лише про чоловіків.

Утім, наприклад, в анкеті від 2013 року є графа "Прізвище, ім'я, по батькові дружини". Про те, що у потенційного члена експедиції може бути не "дружина", а "чоловік" - жодного слова.

"На всіх станціях працюють жінки й у великій кількості. Ніхто давно вже не ставить питання про це. А у нас є такий анахронізм", - продовжує Євген Дикий.

Одразу після призначення в Центр він заявив, що жодних перешкод для жінок, які захочуть взяти участь в експедиціях, більше не буде. Головне, щоб вони відповідали загальним критеріям та пройшли медкомісію.

"Курорт"

Однією з причин, чому жінок неофіційно не допускали до зимівель, була історія про те, що нібито там завагітніла полярниця і її довелося екстрено евакуйовувати за немалі кошти.

Євген Дикий розповів, що ця історія - лише напівправда.

Одна з чотирьох зимівниць справді завагітніла на "Академіку Вернадському", але спокійно повернулася в Україну й народила вже після експедиції.

Хоча й екстрені евакуації з української станції дійсно траплялися.

"Була евакуація чоловіка через випадіння грижі. Зверталися на американську станцію "Палмер", вони пригнали криголам і нічого за це з України не взяли. Оце й називається полярна солідарність", - відзначає Євген Дикий й наголошує, що проблеми з грижею трапляються як у чоловіків, так і у жінок.

Редакція BBC News Україна зв'язалася зі згаданою жінкою.

Це Світлана Краковська - відома метеоролог та експерт зі зміни клімату, яка бере участь у міжнародних проектах.

Стосунки з майбутнім чоловіком у них справді зав'язалися саме на "Вернадському", а до Києва жінка повернулася на шостому місяці вагітності.

В одному з попередніх інтерв'ю вона розповідала, як переживала через те, що у її раціоні тоді не вистачало вітамінів (свіжих овочів та фруктів на станції до кінця зимівлі вже немає). Утім, все минулося добре.

Зараз Світлана Краковська, мама чотирьох дітей, продовжує займатися наукою.

Пані Світлана розповідає ВВС, що якихось особливих ситуацій через жінок на станції не було: конфлікти, якщо й траплялися, то не через чиюсь статеву приналежність.

Як і не відчувала вчена труднощів через якісь фізичні навантаження: "До мене шість чоловіків не пройшли медичний відбір. І тоді вирішили пошукати серед жінок".

"Фізичне навантаження на жінок - це все балачки... От чоловік за раз може підняти мішок картоплі. Добре, я візьму відра, і цей мішок перенесу за три рази", - пояснює Світлана Краковська.

За її словами, "найважче там - що ти знаходишся дуже далеко, і якщо щось трапиться з близькими і рідними, то не зможеш допомогти".

"Вперше бачила, як плаче чоловік, коли він був там, - у нього помер батько, а він був далеко й нічим не міг допомогти родині", - пригадує Світлана Краковська.

Їй також довелося чекати на чоловіка в Києві, коли він залишився на ще одну зимівлю на станції, - жінка зізнається, що це було набагато важче, ніж самій зимувати в Антарктиці.

Водночас робота на "Академіку Вернадському" у пані Краковської асоціюється з можливістю побути серед однодумців, займатися улюбленою справою та "відчути єдність зі світом".

"Стоїш там десь на горі та розумієш, що у Південній півкулі інші сузір'я, інші зірки. Бачиш, як йде вдалечінь Чумацький шлях, і водночас думаєш, що десь далеко є люди, які тебе люблять і чекають. Минуло 20 років, а пам'ятаю практично кожен день там", - пригадує свої відчуття дослідниця.

Світлана Краковська впевнена - в Україні багато жінок, що можуть працювати в Антарктиці: "Жінок-науковиць, які б хотіли поїхати на зимівлю, не менше, ніж чоловіків. Особливо, якщо ми говоримо про метеорологію, де працює більше 90% жінок".

Вона також додає, що самій їй ближче не 8 березня, а Міжнародний день жінок в науці.

А Євген Дикий, біолог за освітою, додає, що "одні з кращих фахівців по морських тваринах - китах, тюленях - це саме жінки".

"Не стоїть питання залучити жінок - вони весь цей час намагалися пробитися. Просто раніше їх жорстко завертали", - констатує керівник НАНЦ.

"Вже є кілька пропозицій від тих жінок, хто хоче піти на наступну зимівлю. Всіх їх буде відбирати влітку конкурсна комісія", - анонсує він.

Говорячи про те, чи існують все ж певні вимоги щодо особливих умов для жінок на "Академіку Вернадському", Євген Дикий, який був командиром взводу батальйону "Айдар", згадує літо 2014 року на Донбасі.

"Будь-хто, хто був в АТО, чудово знає, що ніяких особливих умов дівчата там для себе не вимагали, а, навпаки, були витриваліші за чоловіків. Зокрема й щодо побутових негараздів", - каже директор НАНЦ.

"А порівняно з АТО умови на станції - курорт", - запевняє він.