Королівська піхота і танковий кулак: як змінюють символи армії України

В українській армії тривають дебати щодо військової символіки і форми.

З емблем бригад вже прибрали "георгіївські стрічки" та інші елементи, що асоціюються з радянською традицією.

А нещодавно стало відомо про заміну блакитного кольору беретів десантників на бордовий (відтінок maroon) та перенесення Дня десантника з 2 серпня на 21 листопада - день архангела Михаїла, командира "божого війська" та "покровителя" десантних військ ЗСУ.

Попри офіційні заяви командирів високомобільних десантних військ, не всі сприймають такі зміни позитивно.

"2 серпня у своєму блакитному береті й тільнику з пацанами почнемо, як і останні пару років, з поїздок на могили наших пацанів. З тими, з ким починали війну і кого з нами немає, які всім серцем любили блакитні берети", - пише у коментарях під новиною один з користувачів Facebook.

"Берет і тільник десантника це не головний убір і майка, це честь і душа. Неможливо розчерком пера поміняти честь і душу", - додає інший на сторінці 80-ї десантно-штурмової бригади.

Про те, як і навіщо змінюють символіку армії, ВВС Україна дізнавалася у членів робочої групи, що розробляє та просуває ці нововведення: Віталія Гайдукевича, Олекси Руденка та Василя Павлова.

Нова концепція

Згадана робоча група працює на волонтерських засадах. Її члени запевняють, що жодних грошей від держави не отримують.

При цьому група перебуває у контакті з представниками Міноборони, Генштабу та Адміністрації президента.

Саме ці люди розробили концепцію "Предмети одностроїв і та знаків розрізнення ЗСУ", яку в липні 2016 року підписав президент.

На параді до Дня незалежності минулого року військові вперше вийшли у формі з новою символікою.

"Чи буде українська армія українською, якщо вона носитиме чужі символи? А до 2015 року більшість символів не були українськими", - розповідає історик Василь Павлов.

Художник-геральдист Олекса Руденко додає, що важливо "не скотитися у суто етнографізм", а створити образ сучасного війська з "власним національним обличчям".

У концепції описана вся атрибутика війська: від одностроїв до беретних знаків.

Перед минулорічним парадом міністр оборони ухвалив рішення про "тимчасове носіння" - виготовлення тестової партії нових мундирів, кашкетів, знаків розрізнення.

Ще один з керівників робочої групи - журналіст та історик Віталій Гайдукевич - розповідає, що з того часу створено близько 7 тисяч зразків форми.

Їх отримали учасники двох парадів (2016 та 2017 років), офіцери Генштабу Міноборони, а також випускники військових вищих навчальних закладів у 2017 році.

Це мало допомогти не лише оцінити практичність одностроїв, а й з'ясувати, як їх сприйматимуть рядові військовослужбовці.

У групі зізнаються, що нові зимові головні убори вже "не пішли". Тести показали, що військові їх не сприймають. Тож ці убори, вочевидь, будуть переробляти.

Там додають, що сподіваються за два-три роки пройти етап тестувань та узгоджень, після чого можна буде говорити про запуск масового виробництва для всієї армії.

Танкова рукавиця

Одним з найуспішніших поєднань традицій з сучасністю у робочій групі вважають нову емблему танкових військ. На ній зображена латна рукавиця та пірнач (різновид булави) - атрибути кавалерії часів пізнього Середньовіччя, зокрема у Великому князівстві Литовському, до якого входила частина нинішніх українських земель.

"Довгий час в Україні була хибна думка, ніби тут ніколи не було лицарів. А лицарі були, носили європейські за зразком лицарські обладунки", - пояснює Василь Павлов.

"Танк на полі бою - це потужна пробивна зброя, бронебійний сталевий кулак. Танкові підрозділи вважаються нащадками лицарської кавалерії", - продовжує Віталій Гайдукевич.

Пірначі та загалом булави вже у козацькі часи стали ознаками влади, зокрема полковницькими відзнаками.

Історики твердять, що цю емблему українські танкісти сприйняли одразу.

"На мою скромну думку, дуже класно. Планую придбати собі берет і такий знак до Дня танкіста", - написав в одній із дискусій танкіст Максим Мірошниченко.

А що з морпіхами?

Проблеми зі сприйняттям виникли у морській піхоті.

Робоча група пропонує змінити чорний колір беретів на синьо-зелений ("морської хвилі").

Тут автори концепції апелюють не до українських традицій, а до звичаїв західних армій. Саме такого кольору берети там носять більшість бійців так званих підрозділів "командос".

"Те, що у нас називають "морською піхотою", - це фактично спеціалізовані сили, які є не просто стрілками флоту, а і десантниками, і морськими десантниками, і пірнальниками. Це те, що у Європі називається "командос", - вони мають синьо-зелені берети", - наполягає Віталій Гайдукевич.

Беретний знак морпіхів у групі також хотіли замінити. Замість емблеми з крилами запровадити знак з перехрещеними рушницями - козацьким самопалами.

Такі пропозиції не сприйняла частина морпіхів. Їхні аргументи схожі на думки десантників.

"Це мій берет! Він чорний... Нe синій, нe зeлeний, нe кольору морськоі хвилі, він - чорний! Свій чорний берет я виборювала кров'ю і потом, відстоювала, заслуговувала, так як і всі морпіхи, що носять чорний берет!" - написала військова Олександра Безсмертна.

"Чорний берет у підрозділах морської піхоти України давно втратив свою ідеологічну значимість і набув виключно ціннісну… Саме тому чорний берет такий важливий для молодого покоління українських морпіхів. Мені, на жаль, неодноразово доводилось його накладати на холодне чоло молодих двадцятилітніх хлопців. І хотів би я, аби ви бачили, з яким пієтетом і якою повагою до цього берета ставилися рідні загиблих", - додає військовий капелан 36-ї бригади морської піхоти Андрій Зелінський.

У робочій групі вважають, що чорні берети та інша сучасна атрибутика і героїка морської піхоти багато в чому збігається з радянською, яка згодом перейшла до армії Російської Федерації, а також використовується у збройних формуваннях самопроголошених "ДНР" і "ЛНР".

Те саме історики говорили і про блакитні берети ВДВ.

"Ми просимо банально не бути схожими на ворога", - пояснює Віталій Гайдукевич.

Олекса Руденко у своїй аргументації згадує анексію Криму, під час якої частина кримських морпіхів ЗСУ перейшли на бік РФ: "Вони були абсолютно схожими на морську піхоту Росії, ті, хто зрадили, не вважали свою зраду зрадою".

"Присягаємо чорному берету? Ні, ви присягаєте українському народу!" - наполягає він.

Наразі дискусія між істориками та морпіхами ще триває.

Як компроміс пропонується все ж змінити чорний колір берета, але залишити крила в емблемі.

У робочій групі зізнаються - схожі проблеми з несприйняттям були й з командуванням Сил спеціальних операцій.

Однак згодом беретний знак, на якому зображено вовкулаку - символ "особливих воїнів", "козаків-характерників" - все ж затвердили офіційно.

Іменні бригади

Легше відбувається присвоєння імен бригадам ЗСУ. Одним з флагманів тут стала львівська 24-а механізована бригада, яка отримала назву "імені короля Данила".

Олекса Руденко розповідає, що бійці одразу ж почали називати себе "королівська піхота". З огляду на це, для бригади розробили відповідну символіку та девіз: Milites Regum (з латини: "піхота короля").

Почесні назви вже мають й кілька інших бригад: 72-а бригада "Чорних запорожців", Литовсько-польсько-українська бригада "імені Великого гетьмана Костянтина Острозького", президентський полк "імені Богдана Хмельницького", 7-а бригада тактичної авіації "імені Петра Франка" (названа на честь військового льотчика Української галицької армії).

1-й батальйон оперативного призначення Нацгвардії найменували на честь загиблого на Карачуні у 2014 році генерала Сергія Кульчицького.

Є й кілька формувань, назви яких прив'язані до місцевості, де вони постійно дислокуються. Наприклад, 16-та окрема бригада армійської авіації "Броди", 1-ша окрема танкова "Сіверська бригада" чи 128-а окрема "гірсько-піхотна Закарпатська бригада".

У робочій групі планують розробляти "нові ритуали" для деяких бригад - відповідно до цих назв, зокрема почесні стяги підрозділів на додачу до бойових прапорів частин.

Історики також пропонують виписати у статуті ЗСУ "історично українські" звання: замінити "молодшого лейтенанта" на "хорунжого" й додати у генеральській лінійці звання "бригадного генерала" (чин між полковником і генерал-майором), адже основною структурною одиницею ЗСУ є бригада.

"Нам на це сказали - чудово! Але щоб ввести ці звання, треба змінити більше сотні нормативних актів через Верховну Раду і Кабінет міністрів", - відзначає Олекса Руденко.

Віталій Гайдукевич нарікає на бюрократичні труднощі: "Подекуди, щоб змінити якийсь елемент символіки, Міноборони і Генштаб мають питати в Мінфіні чи Мін'юсті!"

Проте у робочій групі планують і надалі будувати "правильний, україноцентричний мілітаризм".

"У поляків він полякоцентричний, у французів - франкоцентричний. Це є у кожній країні, але в Україні до останнього часу не було. Тож зараз група людей намагається його побудувати без перегинів", - підсумовує Віталій Гайдукевич.